Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 33

• Предыдущая
• 33/39
• Следующая

ј кн€зь vаг?н соб? компонуЇ, €к би тих нещасних ?ще б?льш притушковати, щоб не спливла наверх неправда, що, вз€вши од ?ванц€ велик? подарунки, його несит?й злоб? потураЇ. “им часом пов?в нового гетьмана з старшиною в соборну н?женську церкву до царськоњ прис€ги. ј вийшовши з церкви, гетьман запросив кн€з€ з послами до себе на об?д, у дв?р до бурмистра олод?€. “ам м?шане наготовили бучний бенкет Ѕрюховецькому з старшиною.

XV

ќдчепившись ото „еревань од запорожц?в, насилу оддихавсь, щоб промовити слово.

Ч Ѕгате ¬асилю! Ч каже. Ч ?авай мен? борж?й кон€! Ќехай њй б?с, с?й рад?! ќт не в добру годину знесло мене з тим божев?льним Ўрамом!

ѕ?шов ¬асиль Ќевольник за к?ньми, так куди! «аверюха кругом така, що не второпаЇ, куди ? йти. “ак €к ск?пка на вод? крутитьс€, попавши на чорторий, так в?н ворочавсь м?ж тим €рмарком. ј тут ?ще добре й не знаЇ, де поставили коней vвинтовчин? козаки; так наждавсь „еревань уволю. —кр?зь народ товпитьс€; п?д боки його штовхають; неборак т?лько сопе!

Ч ?е оце в нечистого м?й ¬асиль занапастивсь?.. Ѕгатику, Ч каже до ѕетра, Ч не кидай же хоч ти мене!.. ќй, коли б мен? добратись живому та здоровому до ’марища. Ќехай тод? радуЇ соб? хто хоче!

як же ото огласили запорожц? Ѕрюховецького гетьманом, то зараз ? пор?дшало трохи на рад?. ѕерш, ото vвинтовка одв?в своњх п?дручник?в; пот?м ? друг? сомк?вц? рушили до табору. “?лько запорожц? ?грали круг гетьманського столу, €к зл?њ оси круг свого гн?зда, да простий люд-селюки гули по всьому полю, що т?њ трутн?.

« п?вгодини ще не знали сел€не, що м?ж козацтвом робитьс€. як же вже рушив Ѕрюховецький з кн€зем до прис€ги у м?сто, тод? по всьому полю чернь загукала:

Ч ’вала богу! ’вала богу! Ќаша вз€ла! Ќема тепер н? пана, н? мужика, нема н? вбогих, н? багатих! ”с? поживемо в достатках!

Ч ўо ж, братйща? Ч кажуть ?нш?. Ч –ушаймо панським добром д?литись! ѕовне м?сто тепер панства.

Ч ?, ще буде час у м?ст? погул€ти! Ч одв?тують друг?. Ч ј он козацтво —омк?в табор рабуЇ. ?урна —омкова старшина понабирала з собою самих кармазин?в повн? вози.

Ч Ќу, хто куди любл€! ”сюди Ї об в?що погр?ти руки!

? от Ч одна купа сюди, а друга туди, одна сюди, а друга туди: половина люду до м?ста повалила, а половина чкурнула до —омкового табору. ѕо полю пооставались т?лько гул€ки, що на радощах понаймали музики да й вод€тьс€ з ними купами, танцюючи.

„удно було ѕетров? да й „ереванев? дивитись на т?њ музики та гопаки у такий смутний час, що плакати б ус?м треба, а не веселитись. оли ж валить, мов т?њ хвил?, люд од табору; а назустр?ч йому купа сел€н од м?ста.

Ч уди ви? Ч питаютьс€.

Ч ј ви куди?

Ч ћи до —омкового табору.

Ч ј ми до м?ста. “ам, кажуть, Ї пожива!

Ч ?, чорта з два!

Ч як?

Ч “ак, що не пускають! ћосковська сторожа не пускаЇ нашого брата в м?сто.

Ч Ўкода ж ? до табору! озаки сам? там пораютьс€, а нашому брату дають оглоблею по гамалику!

Ч ўо ж оце? ?ак це нас козаки, мабуть, убрали в шори?

Ч “рохи чи не так, €к ¬иговський ћоскву! як ось надб?гають ?ще нов?њ купи.

Ч Ѕ?да! Ч кричать. Ч ѕропала справа! „и чули, що кажуть запорозьк? братчики?

Ч ј що ж вони там кажуть?

Ч ќт що! ѕосунулись де€к? з наших через городи, стали поратись коло панських двор?в, дак братчики њх ки€ми. Ђ”бирайтесь, Ч кажуть, Ч ?к нечист?й матер?, мужва невмивана!ї Ч та й виперли за м?сто. Ќаш? почали були пручатись: Ђћи ж тепер ус? р?вн?!ї Ч Ђќсь ми вас, Ч кажуть, Ч пор?вн€Їмо батогами! ’овайтесь, враж? д?ти, заздалег?дь по зап?чках, поки не здобулись лихоњ години!ї

Ч ?ге! ?ак отака нам д€ка! Ч закричали тод? прив?дц? (у кожноњ купи був св?й ватажок). Ч —т?йте ж, братц?! оли ми помогли кому зл?зти на гетьманський ст?л, дак зумiЇмо i з стола зопхнути! уптесь у полки, кричiть Ђу раду!ї ¬извольмо —омка та ¬асюту з неволi: тiњ за нас уступл€тьс€!

«аворушивс€ люд, загомонiв; пiдн€всь по всьому полю галас. “iлько нiчого з того не вийшло. Iншi, помiрковавши, кажуть:

Ч Ќ?, вже, мабуть, шкода перем?шувати т?сто, вийн€вши з печ?! яке посадили, таке ? спечетьс€. Ѕуде з нас ? того, що потанцьовали дн?в зо два з запорожц€ми.

ј друг?:

Ч Ўкода, шкода! озацтво тепер сто€тиме ус? в одно; полатають нам боки, та з тим ? додому вернемось. ¬т?каймо лучче заздалег?дь!

“им часом де€к? ведуть таку розмову:

Ч я соб? таки п?ймав ?з воза в табор? сало! Ѕуде ж?нц? та д?т€м до пилип?вки!

Ч ј € пшона м?шок! оли б хто пом?г доперти до хутора.

Ч vе! ўо ваше сало та пшоно! Ч каже трет?й волоцюга. Ч я он попав був жупан такий, що пари вол?в стоњть, та гаспедський козак дав келепом по руц? так, що не рад би й шестирику! “епер саме в косовицю доведетьс€ попоноситись ?з рукою! ? чарки гор?лки не заробиш. ќт тоб? й рада!

Ч –ушаймо, рушаймо додому, поки ще й н?г не поперебивали, мов кабанам у город?! Ч кажуть мужики. Ч Ќ?де правди д?ти, не на добре д?ло ми пустились! Ћ?пше зробили наш? сус?де, що не послухали запорожц?в. “епер стидно в село й оч? по€вити: дов?ку будуть дражнити чорною радою!

? почав чорний люд розходитись. «амовкли й музики, затихли й скоки, ? весел? гопаки по полю. Ќезабаром стало кожному розумно, що н?чого гаразд веселитись.

як ось почали роз’њжджатись ?з Ќ?жен€ й шл€хта, державц? що були понањжджали п?д час т?Їњ ради. ?нший прив?з ? ж?нку, й дочку. “ака-то була думка, що тепер з’њхалось з ус?Їњ vетьманщини лицарство, так чи не пошле бог пари. јж тут не вес?ллЇ вийшло. як почали по дворах поратись вiйськова голота з запорожц€ми, то рад був iнший, що з душею з мiста вихопивсь. Iнший же вихопивсь, а другий там i голову положив, оборон€ючи свою худобу i сiм’ю; а дочок шл€хетських i старшинських козаки собi за жiнок силою iнших похапали.

ому ж пощастило улизнути за царину, т?њ, €к од собак, мусили од запорозькоњ голоти одбиватись. ќтсе њде значний чолов?к у кованому воз? да й шаблю держить голу або рушницю при плеч?. —луги њдуть к?нно округ воза. ј за ним низовц?, охл€п на м?щанських кон€х, женутьс€, €к шул€ки. ’оть стр?л€й, хоть рубай, л?зуть наче скажен?. Ѕоронить, боронить пана з с?м’Їю чел€дь, да €к звал€ть одного-другого запорожц? з кон€, так хто оставсь Ч урозт?ч! ј вони, ока€нн?њ, коней зупин€ють, у колесах спиц? рубають, вози перевертають, пан?в ?з кармазину ? з саЇти обдирають. ѕо полю не один в?з з покал?ченими к?ньми вал€Їтьс€, не одна вдова плаче по мужов?, не один б?даха, конаючи в кров?, тужить, що не пол?г п?д Ѕерестечком. ј там скр?зь порозламуван? скрин?; одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана; пух ?з перин, наче сн?г, летить по в?тру: усюди розбишаки шукали грошей, усе пороли, розкидали. „еревань, дивл€чись, аж ?здригаЇтьс€. ?овелось би ? йому таке лихо, €кби не блакитна стр?чка в ковн?р?.

—е ж одн? так б?довали, а друг? давали таки добру одс?ч харциз€кам. ?нш? догадались викидати ?з воз?в одежу: зн?мали з себе жупани-лудани, блаватаси й Їдамашки да кидали п?д ноги запорожц€м, аби њх неситу заздр?сть зупинити. ј запорожець п?дхопить, ткне п?д себе да знов навздог?н.

Ч ?й, люде добр?! Ч кричать ?нш? сел€нам, що, мов тороплен? овечки, блукають по полю. Ч –€туйте нас, а то й вам те буде!

“о люде й оступл€ть, ? оступл€ть кругом в?з, бо вже взнали, що за хижеЇ птаство т?њ братчики. ј €к которий ув’€жетьс€ за возом, то й самого косою або засмаленим кол€кою огр?ють, що тут ? зов’Їтьс€ ледащо. ?нш? значн?њ люде, старшина й шл€хта, поскидавши кармазини, повд€гались у семр€ги ? м?ж простим людом додому п?хом пробирались. “од?-то мужики до пан?в, кого знали, що добрий пан, почали знов горнутись ? до господи його з-п?д Ќ?жен€ проводжати; а пани почали раховати, €к би не зовс?м попустити ”крањну низовц€м на поталу.

?ивитьс€ „еревань, аж ? “арас —урмач њде возом ?з Ќ?жен€. «апорожц? його, у личаков?м кунтуш?, не займають. Ќа воз? з ним ?ще п?вдес€тка м?щан.

ѕобачивши —урмач „ереван€:

Ч vе-ге! Ч крикне. Ч ќтак наш? поживились!

Ч ј що там, бгате?

Ч “а що! ѕ?д’њхали нас братчики так, що т?лько ушима стрепенули!

• Предыдущая
• 33/39
• Следующая