Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 11

• Предыдущая
• 11/39
• Следующая

—омко усм?хнувсь:

Ч —е, Ч каже, Ч наш юродивий ирило “ур. ? звел?в одв?товати по-запорозьки: Ђ озах з Ћугуї, бо запорожц? здоровкались, мов хиже птаство в степу.

Ч Ќе знаю, синку, Ч каже Ўрам, Ч що за невол€ тоб? водитьс€ з сими пугачами. vородовому козаков? треба стерегтись њх, €к огню.

Ч ѕравда тво€, батьку, Ч каже —омко, Ч низовц? зледащ?ли п?сл€ ’мельницького, а все-таки м?ж ними Їсть люде драгоц?нн?њ. ќт хоч би й отсей ирило “ур. Ќе раз в?н мен? ставав у велик?й пригод?. ?обрий в?н, ? душа щира, козацька, хоть удаЇ з себе ледащицю ? характерника. ?а вже без юродства в њх не буваЇ.

Ч ўоб њх лихий злизав ?з њх юродством! Ч каже Ўрам. Ч ѓм усе см?шки! Ќе раз ? самому ’мельницькому п?дносили вони г?ркоњ.

Ч ј все-таки не скажеш, батьку, щоб ? м?ж ними не було добрих людей.

Ч vр?х мен? се сказати! Ч одв?туЇ Ўрам. Ч –аз, чатуючи з дес€тком козак?в у пол?, попавсь був € у таку западню, що без њх €краз пол?г би головою. ќбскочили мене кругом л€хи. ”же нас осталось т?лько четверо; уже п?до мною й кон€ вбито; € одбиваюсь сто€. ј њм, ока€нним, хочетьс€ вз€ти мене живцем, щоб поглумитись так, €к над Ќаливайком ? ?ншими б?долахами. оли ж тут зв?дки не в?зьмись запорожц?: Ђѕугу-пугу!ї Ћ€хи врозт?ч! ј було њх ?з сотню. ?ивлюсь, а запорожц?в нема й дес€тка.

Ч ќ, м?ж ними Їсть добр? лицар?! Ч каже —омко.

Ч —кажи лучче, синку, були да загули. ѕеревелись тепер лицар? в —?ч?: зерно вис?€лось за в?йну, а в кошу осталась сама полова.

Ч ќвва! Ч гукнув тут на всю св?тлицю ирило “ур, показавшись у двер€х.

”в?йшов у хату, не зн?маючи шлика, уз€всь у боки да й дивитьс€ на Ўрама, покрививши губу.

Ўрам так ? загор?всь.

Ч ўо то за Ђовваї? Ч каже, п?дступивши до запорожц€.

ј той ?знов;

Ч ќвва, панотче! Ч да й заложив за вухо л?вого yсa (себто Ч знай, не боюсь тебе). Ч ѕеревелись? Ч каже. Ч ?е тоб? перевелись? ’?ба ж дармо сп?вають: Ђ“ечуть р?чки з всього св?ту до „орного мор€ї?

як вода в „орному мор? не переведетьс€, поки св?т сонц€, так ? в —?ч? до в?ку в?чного не переведутьс€ лицар?. « усього св?ту зл?таютьс€ вони туди, €к орли на недоступну скелю… ќт хоч би й м?й побратим… та не про його тепер р?ч. „олом тоб?, пане €сновельможний! (“од? вже зн€в шлик). „олом вам, панове громадо! „олом ? тоб?, пане полковнику. Ќу, дак €к же ти вернувсь до табора, не маючи кон€.

Ч ?роде! Ч сказав Ўрам, гр?зно насупивши на його б?л?њ брови, Ч коли б не таке м?сто, то навчив би тебе шановатись!

Ч —ебто вийн€в шаблюку та сказав: Ђјну, ириле, пом?р€Їмось, чи€ довша?ї озацьке слово, € оддав би шалевий св?й по€с за таку честь! “а сього зроду не буде! Ћучче, коли хоч, розрубай мене надвоЇ од чуба до матн?, а € не зн?му руки на твоњ шрами ? на твою р€су!

«нав-бо, що й сказати, запорожець. «араз старий ? вгамовавсь.

Ч „ого ж ти, Ч каже, Ч осо, од мене хочеш?

Ч Ќ?чого б?льш, розкажи т?лько, €к ти добравсь п?хтурою до табору.

Ч ѕху! —атано! Ч каже тод? Ўрам, усм?хнувшись. Ч –озкажу, т?лько не доводь мене до гр?ха. ќт й порозб?гались ?к нечист?й матер? л€хи, а ватажок тод?: ЂЅатьку! ?а се в тебе кон€ нема?.. Ѕратчики, добудемо йому кон€!ї Ч да й припустив за л€хами.

Ч ўо ж, добули?

Ч ?обули, враж? д?ти; вернулись ?з добрим мерином. «дивовались ми тод? з козаками. як же й не здивоватись, що в самих кон? потомлен?, а жеребц€ таком доскочили, що так ? йграЇ на повод??

Ч ?ге! «най наших! Ќаш брат неспроста воюЇ: часом низовець ? чортом орудуЇ.

“ак говорив ирило “ур, розгладжуючи уси ? погл€даючи на всю компан?ю, а оч? так? лукав?, що разом, здаЇтьс€, й щиро говорить, разом ? морочить.

Ч ?а ? в мене самого, Ч каже Ўрам, Ч така думка, що тут без нечистоњ сили не об?йшлось. ѕитаю: Ђяк ви доскочили такого огира?ї Ч ЂЌам теЇ знати, батьку. —?дай да њдь соб? з богом: л€хи не за горою; часом жах у них проходить швидше од похм?лл€ї.

Ч јга! ” нас так! Ч каже ирило “ур. Ч Ќаш? не кудкудахчуть, ?зн?сши €Їчко. ј воно було ось €к. ѕрипустили братчики за л€хами, а л€хи оглед?лись, що њх женетьс€ жмен€, та й зупинились. ѕоки ж вони до мушкет?в, а отаман приц?ливсь та ? влучив њх ротм?стров? €краз межи оч?. Ћ€хи тод? врозт?ч!. ј € за кон€… „и то пак отаман за кон€!..

Ч ўо за вража мати! Ч каже тод? Ўрам, пртираючи оч?. Ч ?а се ж ти, бачу, сам ? отаман!

«апорожець тод? в рег?т.

Ч јга, Ч каже, Ч пане полковнику! “ак-то ти шануЇш давн?х при€тел?в?

Ч Ќу, вибачай, братику, Ч каже Ўрам, обн€вши його, Ч „и не розкололи л€хи мен? голови шабл€ми да келепами: щось не держитьс€ в њй пам’€ть!

Ч ј що ж отеЇ ми так заговорились? Ч озвавсь —омко. Ч ?авно пора по чарц? да й за ст?л.

Ч ќт, бгатц?, розумна р?ч, так-так! Ч каже „еревань. Ч я так отощав, не њвши зранку, що й радуватись не здужаю.

¬ипив ирило “ур гор?лки да й каже:

Ч ”же ж, пане €сновельможний, не остав твоЇю ласкою ? мого побратима.

Ч Ќе оставим, Ч каже —омко. Ч я знаю, що в?н шаблею ворочаЇ лучче, н?ж €зиком.

Ч Ќе дивуйсь, пане гетьмане, що в?н мовчить, наче води набрав у рот: в?н у мене з далекоњ земл?, аж ?з „орноњ vори Ч десь аж за венграми. “епер таки наломивсь балакати по-козацьки, а скоро прийшов до нас, то насм?шив братчик?в своЇю мовою: усе т?лько Ђбреї та Ђмореї! ј добрий юнак, о, добрий! ќдин х?ба ирило “ур йому в юнацтв? р?вн€. “им € н?кого й не люблю так, €к себе та його!

VII

—омко почав саджати гостей своњх за довгий ст?л. Ўрама й „ереван€ посадив на покут?, сам с?в на хаз€йському м?сц?, к?нець стола, а „ереваниху й Ћесю посадив на ослон?. «апорожець примостивсь на задньому к?нц? стола ?з своњм побратимом.

Ўрамовому ѕетров? прийшлось сид?ти поруч ?з Ћесею, хоть в?н би тепер рад був одгородитись од нењ горами й мор€ми. ўо там не вигадував той запорожець, €к там не пот?шались гост? ?з тих вигадок, в?н сид?в за столом, наче в гаю.

Ч Ќу, скажи ж мен?, пане отамане, Ч питаЇ —омко в ирила “ура, Ч €ким в?тром занесло тебе в ињв?

Ч —амим св€тим, пане €сновельможний, Ч одв?товав запорожець, Ч проводжаЇм прощальника до ћежигорського —паса.

Ч „ого ж се ти одбивсь од свого товариства?

Ч ѕотривай, пане гетьмане, розкажу все по р€ду; дай перше промочити гортань. “?лько в вас так? н?кчемн? кубки, що н? в в?що гаразд ? налити. —в€те д?ло наш? с?чов? кор€ки! ” нашому кор€ц? утопиш ?ншого м?зерного й л€шка.

Ч ѕгавда, бгате, њй-богу, пгавда! Ч озвавсь „еревань. Ч я давно кажу, що т?льки в —?ч? ? вм?ють жит? по-людськи. ѓй-богу, бгате, коли б у мене не ж?нка та не дочка, то кинув би ус€ку суЇту мирськую та й п?шов до вас на «апорожжЇ!

Ч vм! Ч каже ирило “ур, озирнувши його тушу. Ч Ќе багато таких потовпилось би в курен?!

”с? засм?€лись, а „еревань наперед ус?х. ¬еселий ? негн?вливий був соб? пан.

Ч я з душ? люблю сього пройдисв?та, Ч каже гетьман Ўрамов? стиха. Ч „асом в?н закине й дуже вже круто, да, враг його знаЇ, €кось так щиро засм?Їтьс€, що н?защо на його не розсердивсь би.

Ч ѕогано т?лько, Ч каже Ўрам, Ч що с? братчики см?ючись, чолов?ка купл€ть, см?ючись, ? продадуть.

Ч ўо правда, то правда, батьку. ѕо њх с?човому розуму, н?що на св?т? не стоњть н? радост?, н? печал?. ‘?лозофи, враж? д?ти! ?ивл€тьс€ на божий мир ?з бочки, т?лько не з порожньоњ, €к той ??огенес, а по шию в гор?лц?.

Ч “ак вам хочетьс€ знати, чого € одбивсь од товариства? Ч каже ирило “ур, спорожнивши кубок. Ч ќсь чого. ћоже, ви чували коли-небудь про побратимство! ?е вже не чувати? —е наш с?човий звичай. як не одр?зн€й себе од миру, а все чолов?ку хочетьс€ до кого-небудь прихилитись; нема р?дного брата, та й шукаЇ названого. ќт ? побратаютьс€ да й живут дов?ку вкуп?, €к риба з водою. Ђ?авай, Ч кажу € своЇму „орногору, Ч давай побратаЇмосьї. Ч Ђ?авайї. Ч ќт ? зайшли у братство та й попросили панотц€ прочитати над нами ?з јпостола, що нас породило не т?ло, а живе слово боже; ? от уже ми тепер р?дн? брати, €к той ’ома з ремою.

Ч Ќу, а дал??

Ч ј дал?… —е вже так завс?гди буваЇ, що скоро чолов?к зробить добре д?ло, то сатана, не за хл?бом його згадуючи, ? п?дсуне ?скушен?Ї… ?ал? дивлюсь, стоњть крал€ така, що т?лько гм! “а й год?.

• Предыдущая
• 11/39
• Следующая