Выбери любимый жанр

Остання роль - Ростовцев Эдуард Исаакович - Страница 8


Изменить размер шрифта:

8

— Толю, більше злості! Тобі намилили шию, і ти танцюєш від злості й на зло своїм кривдникам.

— Почекайте тут, — кинула Марина і зникла, мовби розтанула.

Білякевич тупцяв між фюзеляжем літака і металевою триногою, мало не попав під електрокар, який несподівано виринув з півтемряви. Потім хтось гучним голосом сказав у мегафон:

— Припиніть роботи! Увага! Зйомка.

В павільйоні стихло. Парубок, який танцював чечітку, пішов з майданчика. Знову пролунав хрипкий голос:

— Мотор!

Застрекотав апарат. Парубок у розхристаній сорочці головою вперед вилетів із-за паркану, впав на бруківку, застогнав, а потім засміявся і враз схопився, почав вибивати чечітку. Танцював, доки той самий хрипкий голос не зупинив його:

— Досить. Цей дубль більш вдалий. Спасибі, Толю. Все. Перерва.

Невисокий, кремезний, якраз до пари Марині, тільки проворніший, Ігор Павляк сподобався Білякевичу своєю невдаваною простотою — трудно було й подумати, що цій людині у щоденній роботі доводиться вживатися в образи різних персонажів.

— Ходімо на вулицю, тут протяги, — запропонував він.

Вони вийшли з павільйону, сіли на лавочці під деревами, з яких уже опало листя. Білякевич сказав, що його цікавить.

— Давайте говорити примо, Вікторе Михайловичу, по-мужському. Про те, як і чого загинула Світлана, я знаю.

— Хотів би і я це знати, — зітхнув Білякевич.

Павляк зацікавлено глянув на нього, всміхнувся:

— І ви вважаєте, що Сергій Любарський…

— Ні, не вважаю, — перебив його Віктор Михайлович. — Формальних претензій до Любарського я не маю: того дня, коли загинула Світлана, він був у Києві, це нам відомо. Але є ряд обставин, які я хотів би уточнити.

— Вона не була його коханкою! — запально сказав Павляк і знову закашлявся.

— А чому ви вважаєте, що я так думаю? — почекавши, поки він відкашляється, запитав Білякевич.

— Ну як же! Вродлива молода жінка, яка прагне стати кінозіркою, і всемогутній режисер-постановник, який знімає її, непрофесійну актрису, у своїх фільмах. Ясно, що тут до чого, правда ж? Кожен обиватель скаже!

— Та я начебто не обиватель — офіцер міліції.

— Даруйте. Але ви не перший, хто заводить зі мною розмову про відносини Сергія і Світлани. Після її смерті на студії тільки й теревенять про це. Одначе, повірте, нічого інтимного між ними не було. У Сергія є свої принципи. Не скажу, що він святий. Проте він надто любить свою роботу, щоб ставити її в залежність під будь-чиїх домагань. Сергій вірив, що Світлана буде справжньою актрисою, вважав, що талант її ще не розкрився і що до нього треба знайти ключ.

— Ви теж такої думки?

— Про талант Світлани Мелещук? Що ж, вона була по-своєму талановита.

— А успіху не добилась?

— Що таке успіх? Справжній успіх — це робота, тривала, наполеглива робота. У актора — глибока вдумлива робота над ролями, над собою. В цьому Світлана успіху не добилась. Та, правду кажучи, не дуже й добивалася.

— Кажуть, в останньому фільмі вона вдало зіграла?

— Вона грала саму себе, а це кожен зможе, для цього не треба бути актором. Можливо, я був надто суворий до неї. Свого часу я порекомендував її Сергієві на роль, для якої ми довго не могли знайти актриси. Роль була епізодична, майже без слів, але важлива для фільму. Молода жінка, дружина моряка, проводжає чоловіка в плавання, передчуваючи, що він не повернеться. Вона старається приховати від нього це передчуття, не показує своєї тривоги. Тут усе всередині, все стиснуто до краю. А лице спокійне. Та це тільки здається, що воно спокійне — десь у глибині очей, у кутиках губів прозирає відчай… Так от, у Світлани це не вийшло. Скільки ми билися з нею, а нічого не могли вдіяти. Розумієте, є такі ролі, де людина — саме людина, а не актор! — має звернути погляд всередину, заглянути в саму себе. Світлані це не вдавалося. Ні тоді, ні згодом. Вона не могла не думати про інші погляди — звернені в дану мить до неї. Грубо кажучи, вона працювала не на роль, а на глядача, на публіку.

— Це що — самомилування?

— Не те слово! Вона робила ставку на ефект, на емоції без осмислення того, що їх породжує. Словом, не вийшло. Довелося давати інше трактування епізоду, бо шукати заміну було вже ніколи.

— Чому ж тоді ви взяли саме її? Адже, наскільки я знаю, актори проходять попередні проби?

— На пробах перевіряють фотогенічність, фактуру, вміння триматися перед камерою. Творчих можливостей кандидата проба не розкриє. А тут іще так трапилось, просто як в анекдоті. Світлана і її сестра Надя — двоюрідні сестри моєї жінки. Доти я бачив їх тільки раз, вони ще в школу ходили. І ось торік весною приїхав я у ваше місто у відрядження. Зайшов до Мелещуків — родичі все-таки. Ввійшов до кімнати й отетерів: біля вікна, кутаючись у шаль, стояла та сама жінка моряка, яку ми кілька місяців шукали по всіх театрах республіки.

— Світлана?

— Тож-бо, що ні! Надя. Вона була чимось схвильована, але старалася не показувати цього. Словом, те що треба! Знаю, звучить дивно: у людини якісь прикрощі, а я радію. Та, думаю, ви розумієте. Надя відмовилася зніматись. Категорично! Певно, тому, що накульгує. Запропонувала взяти Світлану, вони близнючки. От і взяли. А потім з'ясувалося, що у Світлани дуже своєрідний погляд на акторську гру… Не те що наївний, ні, скоріше наче звихнёний, як і її малюнки.

— Що за малюнки?

— Та це не має значення, — зам'явся Павляк, але одразу ж додав: — не думайте, я не вважав, що Світлана безперспективна, вона мала чудову фактуру, непогану пластику, талант наслідування — могла скопіювати кого завгодно. Підкреслюю — скопіювати, не зіграти! В ній було щось від Мерилін Монро, і, хоч амплуа Монро не для нашого екрана, на цій базі можна було б дещо зробити.

— Любарський не поділяв вашої думки?

— Він, як я вже казав, вважав, що Світлана здатна па більше. Хоч останнім часом остерігався її.

— Чому?

— Можу тільки догадуватись. Наші погляди на можливості Світлани розбігались, і він не хотів про це говорити. Правда, одного разу сказав: «Знаєш, я боюся Світлани, вона ні перед чим не зупиняється. З нею можна гори перевернути, а можна й брязнути так, що потім кісток не позбираєш». Це було після того, як вона умовила Сергія змінити обсяг і трактування її останньої ролі. Роль вийшла, тільки Сергій багато пережив: на худраді його мало не з'їли, і тоді у них відбулася серйозна розмова, мало приємна для Світлани.

— Любарський відмовився далі працювати з нею?

— Так питання не стояло. Сергій не втрачав надії, що вона зміниться. Але тоді він говорив з нею досить гостро.

Мить помовчали, потім Білякевич запитав:

— Ви знаєте Назарова?

— Знаю. Він приїжджав кілька разів, коли Світлана у нас жила, заходив.

— Що ви думаєте про нього?

— Хороший чолов'яга, симпатичний, добрий. Одначе не тютя! Такому на ногу не наступай. Мені здається, Вікторе Михайловичу, що він просто вибухнув. Звісно, це не виправдання, але, по щирості, вибухнути може будь-хто. Тим більше, що Світлана була дівчина з перцем: якщо заведеться — тікай з дороги! А він не захотів. І в цьому його помилка. Посварилися, він ударив її.

— Стривайте, а чому ви думаєте, що вдарив?

— Я ж знаю його. Є такі люди: здається, нічим не дошкулиш їм, і раптом вони вибухають, неначе фугас. Така риса є в багатьох спортсменів, і зокрема у борців.

— Назаров — спортсмен? Борець?

— А ви не знали? Борець, і непоганий. Я теж колись боровся, та куди мені до нього! Якось було, жартуючи, помірялися силами, так що я відчув.

— І тому ви вважаєте, що він ударив Світлану?

— Не тому. Це Микола приїжджав по Світланині речі і розповідав, як у Валерія все вийшло.

— Який Микола?

— Микола Кравець, Надин чоловік.

— А що саме він розповідав?

— Ну, що Валерій і Світлана поїхали до якогось озера, посварилися там. Вона подряпала йому обличчя, тоді він ударив її, Світлана впала у воду і втопилась.

Для Білякевича це була несподіванка. Далебі, дивно: Кравець мав знати, як загинула Світлана — висновки судовомедичної експертизи слідчий Вигула не тримав у секреті…

8
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело