Гетьман Іван Виговський - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 35

• Предыдущая
• 35/66
• Следующая

 -Добре, добре, ясновельможний! Нехай i пан Немирич приходить, i ви, шляхтичi, приходьте: може, ми i вмовимо непокiрливих i незгодних з нами полковникiв.

 Гетьман Виговський другого дня ввечерi скликав до себе козацьку старшину на пораду, щоб вона вислухала пропозицiю королiвського посланця Беньовського. Гетьман ходив по ясно освiченiй свiтлицi тихою ходою, спустивши голову додолу. Думи роєм вилися в його головi, одна одну попереджаючи, як хвилi на водi в негоду на здоровому вiтрi. Виговський, як тiльки став гетьманом, одразу задумав план з'єднання України з Польшею, але почував, що пiсля Богданових побiд над Польщею це дiло буде трудне й небезпечне.

 "Ой велике й небезпечне дiло задумала моя голова! - думав гетьман, ламаючи руки так, що аж пальцi лущали. - I треба хапатись з цим дiлом, бо Юрась вийде з академiї i вiзьме од мене гетьманську булаву. Пориває всю мою душу не на пiвнiч, а туди, на захiд, до Польщi, до Європи. Там для мене сяє сонце, а пiвнiч неначе заслонена чорними хмарами. Король надарить мене маєтностями, селами, лiсами; рiчкою поллється золото з Варшави. Ой думи мої, мрiї мої золотi! Не даєте ви менi спокою нi вдень нi вночi. Але треба... треба провадити дiло розумно й обережно, щоб часом i моя голова не покотилась додолу, як дитячий м'яч: в цьому дiлi - або пан, або пропав!

 I хруснули усi пальцi на обох руках в гетьмана; знов похилилась його голова ще нижче, а хода по свiтлицi стала тихiша. Гетьман спинився i став на одному мiсцi; його голова неначе захрясла в натовпi смiливих думок, неначе не могла знести великої ваги великих думок. Вiн неначе бачив перед своїми очима той блиск, силу й славу України, бо дуже любив рiдний край.

 Почала збиратись в свiтлицю козацька старшина, яка тодi нагодилась до Чигирина: прийшов Павло Тетеря, переяславський полковник, що держав сестру гетьмана Виговського; надiйшов Богданович-Зарудний, генеральний судець; Тимiш Носач, генеральний обозний; прийшов шурин Богдана Хмельницького Яким Сомко; прийшли Цюцюра, [Остап Золотаренко], полковники Данило Виговський та Нечай; Богдановi зятi й iншi сотники, котрi тодi прибули до Чигирина. Незабаром увiйшов в свiтлицю Юрiй Немирич, а зараз за ним вступив королiвський посланець пан Беньовський.

 - Од найяснiшого короля з Варшави прибув до нас, гетьмана, i до вас, козацька старшино, посланець ясновельможний Беньовський з королiвською пропозицiєю. Просимо вас вважливо вислухати пропозицiю i, порадившись вкупi з нами, сказати посланцевi свою одповiдь, - почав говорити гетьман Виговський.

 - Чи це, гетьмане, буде рада, чи тiльки порада?-спитав в гетьмана дехто з старшини.

 - Нi, це тiльки порада, так... тим часом... Як дiло пiде в нас на лад, тодi ми зберемо й правдиву козацьку раду i оповiстимо цю пропозицiю од короля та польського сенату, - промовив Виговський.

 Гетьман став посеред свiтлицi за столом. Кругом стола стала в коло козацька старшина. Пан Беньовський виступив перед колом i почав висловлювати польську пропозицiю в ораторськiй промовi.

 - Найвища сутнота, отець наш небесний, що створив небо i землю, ще в раю дав велику заповiдь нашому праотцевi Адамовi i нашiй праматерi Євi, а через їх i всiм людям заповiдав любитися i жити в згодi. Усi ми дiти нашого одного праотця, ми всi брати. В раю не було нi католика, нi православного. I в нас колись був рай i на Українi, i в Польщi; жили ми колись в згодi по-братерськи, любилися, мирилися i лиха не знали. Не зазнали ми нiякої сварки, нi бiйки, бо ми побратались, як рiвнi з рiвними, вольнi з вольними.

 - Ясновельможний пане, кажеш правду, - обiзвався Павло Тетеря.

 - Свята правда! - сказав гетьман.

 - Це, певно, було тодi, як єзуїти поробили з наших українських панiв перевертнiв-католикiв, - промовив Сомко насмiшкувато.

 - От ви менi й перебили промову, - сказав Беньовський. - Ворог людських душ, чорт проклятий, зумисне пiдвiв нас, пiдбив на сварки на нашу погибель. Вдаривши себе в перси, пiзнаймо свої грiхи i простiмо однi другим нашi обопiльнi провини. Забудьмо про давнi сварки та змагання i знов зiйдемось докупи i будемо жити в згодi, як жив наш праотець Адам в раю з нашою праматiр'ю Євою. Гетьман Богдан недобре дiло вчинив, одiрвавши Україну од Польщi. Забудьмо про Богданове дiло, вимажмо його з карток нашої iсторiї, з козацьких чорних лiтописiв.

 - Ну, пане Беньовський! Що написано пером, того не вивезеш i волом, - обiзвався Цюцюра.

 - Я прибув до вас, гетьмане й старшино, з пропозицiєю од найяснiшого нашого короля прилучити Україну до Польщi. Приставайте до Польщi, як рiвнi до рiвних, вольнi до вольних. I нам без вас погано, i вам без нас недобре; i поляки були виннi, i козаки не без грiхiв та помилок, - говорив далi Беньовський. - Найяснiший наш король, наш правдивий отець, простить i вибачить козакам їх провини, їх помилки, а значнiй старшинi дасть право шляхетства, зрiвняє їх в привiлеях з польською шляхтою.

 - А чи не стане часом наша тiнь довша, як станемо шляхтичами? - не втерпiв Носач, щоб не пожартувати.

 - Я думаю, що шляхта повинна бути в усякiй державi, повинна бути i в нас, - сказав Юрiй Немирич. - Козацька старшина повинна мати шляхетськi привiлеї, бо вона здобула їх мечем i на дiлi вже їх i має. Я пристаю, i вся православна шляхта охоче пристане зо мною до Польщi, як до держави багато бiльше просвiченої, нiж Москва, держави пiдхожої до укладу життя козацького.

 - Пан Немирич говорить правду, - сказав Данило Виговський.

 - Отже ж, ви все менi перебиваєте, - почав говорити пан Беньовський. - Я посланий од короля до вас, як та Ноєва голубка до ковчега, i принiс вам, козакам, масличну гiлку миру i згоди з Польщею. Розривайте з Москвою i пiдхиляйтесь знов пiд мiцну руку найяснiшого польського короля, нашого й вашого природженого отця й добродiя.

 Декотрi з полковникiв загомонiли, зачувши таку пропозицiю Беньовського. В свiтлицi пiднявся гомiн. Однi не хотiли слухати далi тiєї пропозицiї, другi спиняли їх, щоб вони не перебаранчали говорити далi пановi Беньовському. Палкий Сомко, палкий Носач повиймали шаблi з пiхов i почали ними махати.

 - Не хочемо цього далi й слухати! Не пристаємо на таку пропозицiю! Не треба нам польського короля! Вiн напустить на Україну польської та католицької споляченої української шляхти, нашле єзуїтiв! Знов будуть повертати народ на католицтво! Знов будуть сполячувати українську шляхту!

 - Чи не отаку масличну гiлку ви нам принесли, ясновельможний пане? - сказав Сомко, показуючи йому свою шаблю.

 - Неправда! Не меч, а мир приносить нам ясновельможний пан Беньовський. До Польщi! до Польщi! до з'єднання з Польщею! - крикнув Павло Тетеря.

 - Не буде цього нiколи! Нам не треба шляхти! Ми всi тепер тут рiвнi: i шляхтичi, й козаки, й мужики, - говорив Остап Золотаренко.

 - Згода! Годi! Не галасуйте! Подумайте, погадайте, а потiм скажете свою гадку. Це ж тiльки пропозицiя найяснiшого короля, а до самого дiла ще не близький свiт, ще буде добра промашка, - говорив гетьман, заспокоюючи старшину. - Вкладiть шаблi в пiхви! Ми ображаємо посланця найяснiшого короля. Посланець - особа освячена. Ш-ша!

 - Я тiльки принiс вам пропозицiю про згоду! Нехай буде мир мiж нами на землi, як на небi мiж херувимами та серафимами! - заспокоював козакiв Беньовський. - Чи є ж що в свiтi кращого, як мир та згода, коли братерськi народи живуть в згодi, як рiвнi брати? Хіба ж ми не брати i тiлом, i духом? Хiба ж ми не дiти отця небесного? Хiба ж ми не близькi до других? Наш отець, польський король, не понехтує тими, котрi покаються перед ним i пiдхиляться пiд його руку. I ми будемо жити в згодi. Знов буде рай на Українi.

 - Ми вже знаємо тепер про твою пропозицiю пане Беньовський, то вже нема чого бiльше й балакати про це, - промовив Сомко. - 3 цього пива не буде дива. Дiло вже зроблено гетьманом Богданом, а мертвого з гробу не вертають.

 - Ясновельможний пане! Ти приносиш нам з своєю пропозицiєю не мир, а меч, - обiзвався Тимiш Носач. - Король та пани пустять на Україну польських дiдичiв та єзуїтiв, насадять на уряди в Українi своїх урядникiв, знов роздiлять наше суспiльство на ворожi верстви: на щляхту, козакiв, хлопiв, а цей порядок нам непотрiбний, це польський порядок! Ми не згоднi на це. А коли ти, гетьмане, пристанеш до цiєї королiвської, польської пропозицiї, то ми доберемо способу проти цього дiла.

• Предыдущая
• 35/66
• Следующая