Гетьман Іван Виговський - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 24

• Предыдущая
• 24/66
• Следующая

 Виговський сидiв у куточку i з дива вирячив очi на московського посла. "Такими гордими словами, - думав вiн собi, - промовляли до Богдана польськi пани тiльки зараз пiсля Корсунської битви з панами, поки козаки не вбились в палки, не набрались сили. Бояри панiв не знають гаразд, а пiддуренi панами, вони й справдi ще оддадуть нас полякам до рук... Погана справа з боярами" - думав Виговський. I вiн почував, що гнiв на бояр пiдступає йому до серця. Йому хотiлось встати у заговорити i словами стати до оборони i гетьманової полiтики, i iнтересiв рiдного краю. Але вiн здержався. Помiркований, здержливий, тихий на вдачу, вiн вмiв правувати i своїми думками i своїм словом. Уся збуренiсть в йому виявилась тiльки в тому, що вiн двiчi повернувся на стiльцi i згорнув руки на персах.

 Бутурлiн говорив далi докори гетьмановi i почав говорити та навчати:

 - Ви помагаєте ворогам царевим, руйнуєте й грабуєте Корону Польську, на котру пани обiбрали нашого государя; ви проливаєте вкупi з шведами та Ракочiєм християнську кров. Божим церквам i християнам чините спустошення й глум, про що й слухати страшно. Стережiться "како опасно ходите", щоб часом вам за такi неправди не навести на себе праведного гнiву Божого, - говорив Бутурлiн в тонi навчаючого старого протопопа.

 "Це не бояри думськi, а нiби попи з московських соборiв наїхали нас навчати та наводити на добру путь задля своєї користi, а на нашу пагубу. Саме ж московське вiйсько на Бiлiй Русi руйнувало й грабувало i костьоли, й польських панiв-християн, i села, й мiста. Про це бояри й словом не запикнуться, про це вже й забули, а нас цим докоряаоть. Гарнi цi московськi попи-бояри!" - подумав Виговський.

 I справдi, якби посланцi не були взутi в жовтi сап'янцi, можна було б по всьому - i по обличчi, i по убраннi, i по мовi - подумати, що вони не бояри, а московськi або вiзантiйськi попи. I гетьман, i Виговський здавались врiвнi з ними європейцями.

 Вже були пiзнi обiди. Гетьман звелiв накривати столи i попросив послiв на обiд. До столу вийшла гетьманша Ганна, в розкiшному зеленому кунтушi, з чималим дорогим золотим хрестом на шиї, обсипаним брильянтами. Ганна була ще не стара й дуже гарна з лиця, бiла та чорноброва, з ясними карими очима. Вона попросила послiв сiдати за столи. Вийшла й Катерина, Богданова дочка. Гетьман звелiв сiдати за столи i синовi Юрiєвi, i генеральному писаревi Виговському, i своєму зятевi Даниловi Виговському. Гетьманша почастувала послiв. Усi посiдали за столи. Але цей обiд був невеселий. Обидва Виговськi i не дивились на послiв: вони їм стали противнi. Усi мовчали, неначе за столом сидiли високi московськi духовнi особи, архiєреї або митрополити, перед котрими було якось нiяково говорити про буденнi справи. I цей обiд був схожий на панахиду.

 - Чи це ми були на гетьманському обiдi, чи на панахидi? - спитав Данило в Iвана Виговського, виходячи од гетьмана.

 - Менi все здавалось, що я на панахидi: все не розбирав, чи я обiдаю з боярами, чи з московськими надутими попами, - сказав Iван Виговський.

 - Ой, коли б цi обiди з боярами i справдi не стали панахидами по Українi! - обiзвався Данило Виговський.

 - Але гетьман, слабий та ще й злий на Москву за її дурну справу з Польщею, говорив з послами дуже круто й роздратовано, - сказав Iван Виговський. - Москви драпувати не годиться: може, ще повернемо справу на свiй бiк. Треба буде поїхати до послiв i попросити вибачення за гетьмана. Не раз i не два менi доводилось i за Польщi вгамовувати та здержувати старого гетьмана пiсля його розмови з польськими послами.

 I другого дня Iван Виговський поїхав до московських послiв i сказав їм:

 - Ясновельможний пан гетьман звелiв сказати вам "добридень" i спитати про ваше здоров'я, а коли вчора вам була яка недогода, то не майте того за зле: гетьман дуже слабий i тiльки був радий, що ви в його домi хлiб-сiль їли; пробачте йому, що вiн в тяжкiй своїй слабостi палко говорив з вами. Вiн при своїй хворобi тепер на усiх сердиться; такi вже тепер в його норови; i нас усiх вiн усе лає, за якусь нiсенiтницю так розсердиться, що до його хоч не приступай.

 Iван Виговський мав талан ораторський i любив говорити, але в розмовi вiн завсiди був дипломатом, i дуже обережним дипломатом.

 Посли почали випитувати в писаря про спiл гетьмана з шведами та з Ракочiєм i сказали йому:

 - Писарю Iване Виговський! Пам'ятай ласку до тебе нашого царя, служи, працюй для його з щирим серцем i з дорогою душею, без хитрощiв, а твоя служба царевi не буде нiколи забута царем.

 - Я гетьмана й полковникiв завсiди наводжу на добру путь, а на знак своєї вiрностi й щиростi в вiрi я оце одружився з дочкою Богдана Стеткевича, благочестивої християнської вiри. Є в його маєтностi коло Оршi в Могилiвщинi, так нехай би цар звелiв вiддати цi маєтностi моїй жiнцi й менi i записати їх за нами, а я буду йому за вiрного слугу до кiнця своєї жизностi. Є государева ласка до iншої шляхти, що царевi не служила, а тi маєтностi були колись Стеткевичевi.

 Посли пообiцяли Виговському тi маєтностi, але цар їх не вернув Виговському. Бояри московськi вславились своєю скупiстю навiть за границею, хоч для себе були зажерливi.

 Посли знов домагались, щоб їх допустили до гетьмана говорити про свої справи. Але ще їх i до гетьмана не допустили, як в Чигирин приїхали шведський посол, а за ним посол од Ракочiя. Гетьман зараз прийняв послiв. Московськi посли випитували в гетьманських челядникiв, пiдкуповували двома парами соболiв пiдписарiв гетьманської канцелярiї, але нiчого не випитали. Стали вони випитувати в Iвана Виговського, але Виговський запевняв їх, що посли тiльки говорять про любов та згоду з вiйськом Запорозьким i бiльш нiчого.

 Одправивши чужоземних послiв, гетьман запросив до себе Бутурлiна та Михайлова на прощання. Iван Виговський та осавул Ковалевський закликали послiв i запросили їх в гетьманськi горницi.

 На прощаннi посли довго вмовляли гетьмана, щоб вiн порвав спiл з шведами, помирився з поляками, як будущими царськими пiдданими, i став до помочi полякам проти шведiв.

 Одкритий i простий Богдан сказав їм:

 - Од шведiв ми не оступимось. Шведи - нашi найкращi спiльники. Нехай цар помириться з шведами. А коли вони не бажатимуть миру з Москвою, тодi ми вчинимо справу на iнший спосiб. А теперечки допроваджуймо до кiнця справу з ляхами: треба наступити на їх з двох бокiв - московське вiйсько по один бiк, а шведський король по другий, i бити панiв, щоб їх з корiнням викоренити i не допустити їх злучитись з iншими спiльниками. Ми їх добре знаємо! Хоч вони на словах i обiбрали государя на свiй престол, але на дiлi цього нiколи не буде. Шукають же вони собi iншого короля в Цiсарщинi.

 Посли не знайшли, що на це вiдповiдати гетьмановi. Тодi вони почали домагатись, щоб гетьман звелiв збудувати в Києвi для московського вiйська казарми або понаймати кватири. Гетьмановi було не до вподоби, щоб великоруське вiйсько оселялось в українських мiстах. Вiн почав одникувати й одмагатись. Iван Виговський одразу постерiг, для чого цар думає оселяти московське вiйсько по українських мiстах. Вiн почав потакати гетьмановi i сказав, що однiмати оселi й грунти пiд казарми та дратувати жильцiв небезпечно, щоб з цього дiла часом не вийшло те, що колись вийшло в Суботовi, як ляхи одняли в гетьмана Суботiв, через що й досi ллється кров на Українi. А осавул Ковалевський пристав до його й потакав йому.

 Бутурлiн спахнув i промовив:

 - Дивно менi та й годi! Як це ви Бога не боїтесь i сорому в вас нема? А тобi, писарю, i тобi, осавуле, не годиться приставати до гетьманських слiв i говорити так голосно. Це звичай людей нiкчемних, негодних!

 Виговський зблiд як крейда од боярської лайки. Ковалевський почервонiв з досади й посатанiв.

 "Таким тоном говорили колись до нас дикi польськi звiрi Миколай Потоцький, Самiйло Лащ, та й то до Корсунської битви з поляками. Якийсь московський окольничий, якийсь дяк чи пiддячий, нижчий за мене, кидає менi в вiчi лайку при гетьмановi, менi, кращому й вищому за його, менi, великому канцлеровi вiйська Запорозького!" - майнула думка в Виговського.

• Предыдущая
• 24/66
• Следующая