Гетьман Іван Виговський - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 20

• Предыдущая
• 20/66
• Следующая

 Як тiльки гетьман Богдан Хмельницький оддав Україну в пiдданство московському царевi, цар Олексiй оповiстив Польщi вiйну. Богдан тiльки й бажав того: в його давно була думка одняти од Польщi ще Волинь за Горинню та Галичину, прилучити цей край до України i зiбрати докупи ввесь український народ. Богдан ще перед тим, як мав вiддати Україну в пiдданство московському царевi, приговорив собi спiльника, шведського короля Карла Густава. Вiн посилав листи до Карла Густава через двох шведiв, польських офiцерiв, взятих в полон в дрижипольськiй битвi з поляками, i намовляв його постановити спiлку з козаками, щоб воювати Польщу. Шведський король послав до Богдана свого посла генерала Вiльгельма Карлуса з подарунками та грамотою. Богдан постановив умову з королем вкупi воюватись з поляками i не ставити миру з ними без обопiльної згоди. Вiн переслав через Карлуса грамоту й подарунки: троє турецьких коней з багатою збруєю, три янчарки, три буйволячi роги i три козацькi кунтушi з вишневого оксамиту, обкладенi перлами та золотом.

 Московське вiйсько 1654 року вступило в Бiлу Русь. За вiйськом незабаром прибув сам цар. Богдан послав на пiдмогу царевi три козацькi полки пiд приводом нiжинського полковника Василя Золотаренка з правами наказного гетьмана. Московськi воєводи забирали одне мiсто за другим на пiвнiчнiй Бiлiй Русi, завоювали Дорогобуж, Бiлий, Невель, Мстиславль, Рославль, Оршу, Шклов. Золотаренко завоював в Могилiвщинi та Мiнщинi Рiчицю, Гомель. В серпнi московське й козацьке вiйсько розбило вiйсько литовського польського гетьмана Радзивiла. Москалi й козаки пiшли загонами по Бiлiй Русi. Цар вступив в Смоленськ. Полоцьк i Вiтебськ самi оддалися царевi. Чернiгiвський полковник Подобайло взяв заново Гомель, Пропойськ, Новий Бихiв. Цар взяв Смоленськ i все посовувався далi на Литву до Вiльна.

 Саме в той час Карл Густав вступив в Польщу. Познань i Велика Польща мусила присягти на пiдданство шведському королевi. Короля Яна-Казимiра пани не любили. Варшава здалась шведам i присягла королевi без битви. Шведи забирали одне мiсто за другим, взяли Ченстохiв i заграбували скарби в монастирi. Польськi пани боялись, що король однiме од їх вольностi й права, кидали короля i приставали до шведiв. Вони поставали зрадниками Польщi i королевi.

 В той час, як Польщу забирала Москва й шведи, Богдан вступив з козацьким вiйськом в Галичину вкупi з московським вiйськом пiд приводом Бутурлiна. В Богдана була думка забрати пiвденнi польськi провiнцiї, заселенi українським народом, i довести до кiнця визволення усього українського народу од Польщi. Карпатськi русини, гуцули пiднялись i пiшли загонами по Галичинi, били й грабували польських панiв. Богдан пiдступив пiд Львiв i обложив його звiдусiль. Мiста й твердинi в Галичинi здавались однi за другими або гинули в боротьбi. Козаки взяли твердиню Гродек. Богдан взяв великий викуп з Львова, а Бутурлiн з москалями та козаками взяли Люблiн, спалили й вигубили усiх жидiв.

 Вiйна тяглася вже другий рiк. Польща неначе вже гинула. Пани-зрадники опам'ятались. Побачивши, що Польща гине, вони почали думати та гадати, як би спасти рiдний край од загину. Шведи грабували Польщу, зруйнували Ченстохiвський монастир, забрали церковнi скарби. Шведський король не поважав польських республiканських порядкiв i говорив панам, що його шабля покаже закони для побитої Польщi. Пани покидали Карла i знов присягали Яновi-Казимiровi на вiрнiсть. Чарнецький розбив шведське вiйсько. Ян-Казимiр, Чарнецький та Любомирський розiслали заклик до народу. Варшаву одняли од шведiв. Шведський король оступився в Пруссiю. Пани почали думати та гадати, як би спасти Польщу, бо московський цар вже забрав усю Бiлу Русь i взяв Вiльно.

 Одiбравши од шведiв Варшаву та Великопольщу, поляки постановили йти на мир з козаками та й московським царем. Ян-Казимiр послав разом послiв до царя i в Чигирин до Богдана Хмельницького, щоб помиритись з козаками i з Москвою.

 Ляндскоройський приїхав в Чигирин, просив гетьмана помиритись з Польщею i дати помiч полякам проти шведiв.

 - Невже ви думаєте, що ми такi дурнi, що будемо проливати нашу кров за вас, коли пани й досi вважають нас за своїх пiдданих? - сказав Хмельницький. - Оповiстiть нас вольними од вас, незалежними вiд Польщi. Нехай знає Польща, що ми не пiдемо нi на яку приятельську умову з нею, доки вона не одкажеться вiд усiєї Русi. Як пани признають нас незалежним, вольним од Польщi народом, тодi ми житимемо з вами, як приятелi й сусiди, а не як пiдданi й невольники.

 I справдi вже минав другий рiк од того часу, як Україна присягла на пiдданство московському царевi, а поляки й до того часу ще не одмежували границь України од Польщi i вважали Україну як польський край.

 Ляндскоронський вернувся в Варшаву нi з чим. Зате ж польськi посли в Москвi спромоглись вговорити царя на мир. Вони обiцяли, що пiсля смертi свого короля пани виберуть царя Олексiя за польського короля, i Москва, й Польща стануть одним потужним царством. В Москвi боялись, що шведи стануть небезпечнi для самої Москви, а патрiарх Никон дав раду помиритись з Польщею i почати вiйну з шведами, щоб одiбрати од їх Ливонiю i давнi краї Великого Новгорода.

 Цар послав своїх комiсарiв в Вiльно, щоб постановита мир з Польщею. Богдан, довiдавшись про це, послав в Вiльну i своїх посланцiв, щоб вони встоювали за права України. Але московськi комiсари не пустили їх в намет на раду i самi постановили мир з Польщею в сентябрi 1656 року. По цьому трактатовi Польща була повинна пiсля смертi Яна-Казимiра обiбрати собi за короля царя Олексiя Михайловича, а цар обiцяв воювати з шведами, своїми переднiшими спiльниками, i обороняти од їх Польщу, нiби вже своє царство. Богданових посланцiв не пустили на раду в намет i сказали їм, що Хмельницький та козаки - пiдданi, а через те вони не смiють подавати голос там, де про їх долю говорять посланцi монархiв. Козацькi посланцi вернулись в Чигирин до гетьмана.

 Тим часом на Українi пiшла чутка, що цар обiцяв польським панам припинити козакiв, заборонити козакам воювати з Польщею як з царською державою, що вiн знов оддасть Україну Польщi, а гетьмановi звелить виставити козацьке вiйсько проти шведiв для оборони Польщi од шведiв. Богдан стривожився. Цар та московськi бояри повели полiтику з Польщею наперекiр усiм Богдановим замiрам та планам.

 В Чигирин прибiг один московський гонець з листом. Виговський сердито вирвав в його з рук листа. Гiнця не допустили до гетьмана.

 Уся Україна була стривожена чуткою про Вiденський трактат. Скрiзь загомонiли, що цар присилує козакiв йти на помiч Польщi, своєму лютому вороговi, i спасати її од шведiв. Говорили, що цар може знов оддати Україну Польщi.

 Вернулись Богдановi посланцi з Вiльна в Чигирин. Вони вступили в Богданову свiтлицю. Посходилась козацька старшина. Прийшов i Виговський. Придибав i його старий батько Остап, котрий прибув до сина в гостг. Всi ждали певних звiсток, що таке постановили царськi бояри в Вiльнi, помирившись з Польщею. Усi були смутнi. Усiм було важко на серцi. Богдан вийшов до свiтлицi, стривожений, з неспокiйними очима. В його руки трусились, а очi аж горiли. Iван Виговський стояв, похиливши голову. Темнi, яснi очi неначе пригасли, неначе їх повила iмла. В очах в старшини свiтилась i тривога, й журба.

 Посланцi впали в ноги гетьмановi й обнiмали його колiна. Очi в їх були заплаканi.

 - Ясновельможний гетьмане! Пропало вiйсько Запорозьке! загине Україна! Нема нам помочi нi од кого. Ми навiть не знаємо докладно, яку умову поставили уповносиленi вiд царя московськi бояри з ляськими комiсарами. Царськi посланцi не пустили нас i в посольський намет. Навiть не допускали нас близько до намету, неначе собак до Божої церкви. А ляхи сказали нам по щирiй совiстi, що вони постановили таку умову з царем, щоб Україна з Запорозьким вiйськом знов була пiд Польщею... А як вiйсько Запорозьке з усiєю Україною не буде покорятись ляхам, то цар буде помагати ляхам своїм вiйськом i битиме вiйсько Запорозьке. Загинемо ми! загине Україна!

• Предыдущая
• 20/66
• Следующая