Выбери любимый жанр

Кайдашева сім’я - Нечуй-Левицький Іван Семенович - Страница 30


Изменить размер шрифта:

30

 — Чи ти здуріла, чи що? Неначе хату одірвати так легко, як шматок хліба одкраять? Ти не знаєш, що то буде коштувать.

 — Що б там не коштувало, одривай, а ні, я сама одірву, — говорила Мотря.

 — Ану, ну, спробуй! Оце вигадала таке, що й купи не держиться.

 Одначе швидко після того Карпо побачив, що Мотря говорила таке, що держалось купи.

 На другий день Кайдашиха прибралась і пішла до священика жалітись на Мотрю. Вона розказала все діло не так священикові, як матушці. Матушка дала бабиним унукам коржиків та бубликів, печених з сахаром. Кайдашиха принесла ті гостинці, роздала Мелащиним дітям. Мотрині діти почули носом гостинці й повибігали в сіни. Кайдашиха роздала й їм по бубликові.

 — Не беріть од баби гостинця, бо вона злодійка, — крикнула Мотря з своєї хати.

 Діти забрали гостинці та й давай махати рученятами на бабу та промовляти ті слова, що їм доводилось не раз чути од матері.

 — Баба погана, баба злодійка! — лепетали діти.

 — А гостинця взяли од баби, ще й бабу лаєте, — сказала Кайдашиха й заплакала.

 Мотря вискочила з хати, пооднімала од дітей бублики та й кинула собакам.

 — Чи ти людина, чи ти звірюка, — сказала Кайдашиха, втираючи сльози.

 Того-таки дня Мотрин старший хлопець напився з Мелащиного кухля води коло Мелащиної діжки, бо в сінях стояло дві діжки з водою: Мотрина по один бік, Мелащина по другий. Малий хлопець, не розбираючи материного погляду на право власності, вхопив кухоль з тієї діжки, що стояла до його ближче, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив.

 Кайдашиха вискочила з хати й наробила галасу.

 — Бач, іродова душе, вчила дітей мене лаяти, а твої діти мені шкоду роблять, — крикнула Кайдашиха до Мотрі в двері, — іди лишень сюди та подивись!

 Мотря вибігла з хати й подивилась. Черепки лежали долі, а хлопець стояв, засунувши пальці в рот і схиливши винну голову.

 Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кухоль з Мотриної діжки та — хрьоп ним об землю.

 — Оце чорт його й видав. Старе, як мале! Зовсім баба з глузду з'їхала. Що вам дитина заподіяла? — крикнула Мотря.

 — Твої діти такі зміюки, як і ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї діжки.

 — То сховайте свою діжку в пазуху, а кухля мені купіть, бо ви не дитина, — сказала Мотря.

 — Овва! Гара, що розпустила своїх дітей, як зінських щенят. Не діждеш, — сказала Кайдашиха.

 — Коли так, то й я вам оддячу! — сказала Мотря. При тих словах вона побігла в Лаврінову хату, вхопила з полиці горшка і хрьопнула ним об землю. Мелашка й Лаврін тільки роти пороззявляли. Мотря вибігла з хати. Мелашка за нею.

 — Коли так, то й я зугарна до московської закуції, — закричала Кайдашиха і, як несамовита, вбігла в Мотрину хату, вхопила з припічка здорову макітру та — хрьоп нею об землю.

 Карпо схопився з лави. Йому здалося, що мати збожеволіла.

 — О, стонадцять чортів вам з Мелашкою разом! За таку макітру я знаю, як вам оддячити! — закричала Мотря, бліда, як віск. Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві. Горшки застогнали; черепки посипались додолу.

 Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кочергу, Мелашка вхопила рогача та в Мотрину хату! Кайдашиха лупила кочергою горшки на полиці, Мелашка частувала миски рогачем на миснику. Горшки сипались з полиці, як яблука з яблуні, неначе земля тряслася.

 Кайдашенки так здивувалися, що їм здалося, що молодиці зовсім показились. Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака. В Карпа була така сама думка. Йому здалось, що до Мотрі вже приступає. Але глянули вони, що з полиці сиплються горшки, а з мисника миски, та давай оборонять полицю та мисник. Карпо насилу поборов матір і одняв од неї кочергу. Лаврін висмикнув з Мелащиних рук рогача й спас живоття трьом полумискам.

 Всі три молодиці насилу дихали. Вони разом верещали, ґвалтували, лаялись. Клекіт у хаті був такий, що не можна було нічого розібрати.

 — Ти — змія люта, а не свекруха! — кричала Мотря. — Буду я чортова дочка, коли не розіб'ю тобі кочергою голови.

 — Хто? ти? мені? своїй матері? — сичала Кайдашиха. — Карпе! ти чуєш, що твоя Мотрунька говорить на мене? То це ти таке говориш мені, своїй матері? Карпе, візьми вірьовку та повісь її зараз в сінях на бантині, бо як не повісиш, то я їй сама смерть заподію.

 — Карпе, візьми налигача та прив'яжи на три дні свою матір серед вигону коло стовпа, мов скажену собаку, нехай на неї три дні собаки брешуть, нехай на неї три дні вся громада плює! Вона мене або отруїть, або зарубає, — верещала Мотря.

 — Що ти кажеш? Щоб мене мій син, моя кров, та прив'язував налигачем серед вигону на сміх людям? —сичала Кайдашиха. — Ось я візьму мішка та напну тобі на голову, мов скаженій собаці, бо ти нас усіх покусаєш.

 Кайдашиха витягла з-під лави порожнього мішка й кинулась до Мотрі.

 Карпо тільки очі витріщив і не знав, кого слухать: чи вішати жінку, чи прив'язувать налигачем матір.

 — Ти злодійка! Ти покрала в нас яйця! — кричала Кайдашиха й кинулась до Мотрі з мішком у руках.

 — Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене, мою працю цілий рік. Я на тебе робила, як на пана панщину, — кричала Мотря.

 — А чом же ти мене не кидала, коли тобі було в мене погано? — пищала Кайдашиха. — Чом тебе чорти не понесли на Басарабію або за границю?

 — Овва, через таке паскудство та оце тікала б за границю! Тікай сама хоч під шум, під греблю! — ґвалтувала Мотря. — Ти злодюга, ти відьма!

 — Хто? Я? Я відьма? Я злодюга? — сичала Кайдашиха. — Ось тобі на!

 Кайдашиха тикнула Мотрі дулю й не потрапила в ніс, та в око. Мотря вхопила деркача й сунула держалом Кайдашисі просто межи очі.

 — Ой лишечко! Виколола проклята зміюка мені око! — заплакала Кайдашиха і вхопилась за праве око.

 В неї з ока потекла кров. Лаврін та Мелашка побачили кров і розлютувались. Вони кинулись оборонять матір. Лаврін пхнув Мотрю. Мотря дала сторчака на лаву. Карпо кинувся обороняти Мотрю і пхнув Лавріна. Лаврін ударився об мисник. Три полумиски, захищені Лавріном од наглої смерті, посипались йому на голову.

 — Одривай, Карпе, хату, бо я тебе покину з твоєю проклятою матір'ю, з твоїм іродовим кодлом! — репетувала Мотря.

 — В волость її, розбишаку! В тюрму її! Одривай, Лавріне, їх хату, бо я сама полізу та буду зривать кулики.

 Лаврін і справді розлютувався. Він ухопив драбину, приставив до стріхи, вискочив на покрівлю й почав зривати кулики з Карпової хати. Кулики сипались на землю. На хаті заблищали крокви й лати, наче сухі ребра.

 Тим часом Кайдашиха зумисне розмазала кров по всьому виду, замазала в кров пазуху, повисмикувала з-під очіпка волосся та й побігла до священика, а потім в волость і наробила там ґвалту.

 — Ой Боже мій! Дзвоніть в усі дзвони! Карпо з Мотрею вбили Лавріна, вбили Мелашку, вбили й мене! Рятуйте, хто в Бога вірує! — кричала не своїм голосом Кайдашиха в волості. — Скликайте громаду та зараз, зараз!

 Волосний і писар, побачивши скривавлену Кайдашиху, полякались і побігли до Кайдашенків. За ними бігла Кайдашиха та галасувала на все село. Волосний з писарем прибігли в двір і вгляділи живого Лавріна, котрий сидів на хаті та зривав кулики. З хати вибігла Мелашка, здорова й жива, а за нею Мотря.

 — Рятуйте мене! — голосила Мотря. — Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха! Рятуйте, хто в Бога вірує!

 — Чого це ти, навісна, кричиш? — спитав голова. — Адже ж ти жива.

 — Рятуйте мене, вона мене вже вбила! — репетувала Кайдашиха.

 — Чи ви показились, чи що? — сказав писар. — Бігає по дворі й кричить, що її вже вбили. Що тут у вас скоїлось?

 — Ось що скоїлось! — ткнула пальцем на око Кайдашиха.

 — А ти що робиш ото на хаті? — гукнув голова до Лавріна. — Зараз мені злазь та давай одвіт перед нами.

 — Не злізу, доки не одірву Карпової хати, — говорив Лаврін і швиргонув куликом волосному на голову.

30
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело