Втрачений скарб. Інший світ - Гребнев Григорий Никитич - Страница 44

• Предыдущая
• 44/55
• Следующая

— Дивись, дивись! — крізь стиснуті зуби прошепотів Майгін.

Кроків за десять від них корчився на землі напівголий рудоволосий хлопчик. Ось він схопився за горло, перевернувся на живіт і застиг. Але з хмар пари і диму висунулась величезна постать, закована в сірий — тепер почорнілий — панцир. Гнучкі крючкуваті руки тягнулись до вмираючого хлопчика.

Геологи забули, що бачать лише відтворення якоїсь драми, яка відбулася дуже давно. Гігант у сірих обладунках, що йшов вбрід через вогненну ріку, приголомшив їхню уяву, заморозив свідомість…

Гігант зупинився над хлопчиком. Хвилина — і обладунки швидко розкрилися. Геологи впізнали золотокудрого чоловіка, якого вперше побачили на екрані “саркофага”. Він підняв хлопчика, вставив його ноги в незграбні голінки обладунків і захлопнув цей дивовижний костюм, наче футляр, у який вклав дорогоцінну скрипку… Потім нахилився, повозився півхвилини біля ніг чудесного футляра, і той попрямував просто у вогненну імлу, що відрізала його від казкового міста…

Майгін навіть зубами заскрипів:

— Врятував!

— А сам… — тихо сказав Берсеньєв.

Чоловік з бронзовим волоссям оглянувся: лава стрімко котилася на нього. Він ступив кілька кроків, волосся на його голові спалахнуло, і він упав…

Геологи навіть не помітили, як зникло страшне видіння, і, коли оглянулись навкруги, побачили звичайну мирну картину свого табору. Все було на місці, і над усім стояла спокійна тиша.

— Ну, це зовсім не те, Андрію Гавриловичу! — вигукнув Петя. — Ми бачили інше…

— Так, це зовсім не те. Я думаю, що це друга частина тієї картини, яку ми бачили з тобою, Петю. І треба сказати, це досить сильна її частина.

— Ваш досвід, Андрію, підтвердився, — сказав Берсеньєв, беручи в руки апарат і з величезною увагою розглядаючи його. — Ви маєте рацію, це якийсь ілюзійний апарат, що колись, мабуть, зафіксував картину виверження вулкана і загибель жителів нашого підземного міста. Це було дуже давно… Тепер для нас усе ясно: місто, знайдене нами в землі, було на поверхні, лава залила його, а жителі загинули, задихнувшись в отруйному газі, напевне — у вуглекислоті, яку викинув вулкан.

Петя покрутив головою, немов хотів одігнати від себе страшну картину.

— Яка безглузда смерть! — пробурмотів він.

— Так… Дивно, що вибух застав їх так несподівано, — зауважив Майгін. — До речі, як ви думаєте, врятувався цей хлопчик?

— Напевно, — сказав Берсеньєв.

— Тоді де ж він?

Берсеньєв знизав плечима.

— З того часу минули віки… Він помер, звичайно…

— Один, у пустому місті, — сказав Петя. — Мабуть, сумно було йому вмирати. А може, по нього приїхали?

— Хто?

— Ну… — Петя непевно помахав рукою. — Його одноплемінники… З інших міст.

— Не схоже, — сказав Майгін. — Це все твої фантазії, Петрусю, відносно “північної цивілізації”.

— До речі, — замріяно проговорив Берсеньєв, — ви помітили, що серед цих людей була тільки одна жінка?

Петя скочив.

— А може, не всі загинули? Може, хто-небудь залишився під час виверження в місті?

— Тоді де ж вони? Місто, пусте, ти сам бачив…

— А лампи! Як же горять ці лампи під землею, коли їх ніхто не засвічує?

— Так, це дуже дивно, і лампи, і багато іншого, що ми тут побачили, — це все загадки, — замислено відповів Берсеньєв. — А тепер, друзі, ходімте в підземне місто. Мені здається, що ми сьогодні повинні знайти Нене. У цьому нам допоможуть такі ж кулі, знайдені нами в кімнаті з живим портретом “сніжної красуні”.

У будиночку, де кілька днів тому зник Нене, як і раніше, на всьому лежав відбиток несподіваної, на багато віків завмерлої тиші, і тільки приглушена музика шелестіла у джерельному повітрі підземного світу.

— Ось, — казав Майгін і поклав на стіл кулю, знайдену у “спальні”. — Вона така сама, як і та. Б’юсь об заклад, що й вона дещо нам покаже.

Берсеньєв і Петя відійшли вбік, а Майгін розкурив папіроску і підніс її до металевого “гривеника”. “Метаморфоза” сталася майже вмить, і дія її розгорнулася тут же, в кімнаті. Очевидно, апарат демонстрував якийсь епізод, зафіксований у цій самій кімнаті ще до катастрофи. Все тут лишилося на своєму місці, тільки за столом з’явились нові “трони” і їх займали люди-гіганти, які були вже у двох попередніх “метаморфозах”. Тепер їх можна було розглянути зблизька… І Петя, на превелику свою радість, пізнав серед них прекрасну незнайомку. Вона сиділа поруч із золотоволосим чоловіком. Вони про щось говорили, вірніше, тихо співали дуетом якусь арію, що замінювала їм розмову.

Потім жінка встала і пішла до стіни. Петя пильно дивився на неї. Красуня пливла навколо столу, посміхаючись кожному, повз кого проходила, і її друзі, помахуючи рукою, вимовляли одне нескладне слово: “Еа” (Петя вирішив, що це було її ім’я). Сяюче, майже прозоре, променисте її плаття струмувало від плечей до ніг, як мерехтливі хвилі світла.

І Майгін, і Берсеньєв, і Петя вже встигли звикнути до думки, що вони бачать “озвучені” об’ємні зображення, що їх випромінювали чарівні кулеподібні апарати, але в чому полягала дія апаратів, як відтворювалось об’ємне зображення в повітрі, вони, люди 1913 року, знайомі лише з плоским екранним німим кінематографом, звичайно, зрозуміти не могли. Та вони ні на секунду не припускали думки, що бачать щось надприродне. Геологи вже не сумнівались, що вони зіткнулися з якоюсь вищою технікою. Не розуміли тільки одного: де і коли, в які часи могла існувати така техніка, коли жили люди, зняті в цих об’ємних картинах, і як могла така висока цивілізація лишитись невідомою сучасній науці…

Проте, одійшовши вбік і не відриваючи очей від чудесного видіння, Майгін, Берсеньєв і Петя ніяк не могли позбутися враження, що бачать справді живих людей — такі реальні, такі відчутні були ці привиди минулого, що виникли за круглим столом у сріблястих хвилях випромінювання. Здавалось, до них можна було доторкнутися. Петя не витримав: він простяг руку вперед і, як лунатик, пішов до прекрасної жінки, що легко ковзала по кімнаті. Берсеньєв і Майгін, затамувавши подих, стежили за ним. Петя підійшов до неї… Рука його висіла в повітрі, він заплющив очі від хвилювання, ще мить — і він би торкнувся плеча чудової незнайомки, що підходила все ближче, але вона не помітила його і пройшла… крізь нього… Вірніше, Петя пройшов крізь неї, як проходить нерухомий прибережний камінь крізь набіглу хвилю.

Незнайомка підійшла до стіни і тихим, мелодійним голоском промугикала:

— Уру!.. Уру!.. Ай!..

Частина стіни ввійшла в підлогу, і в ніші геологи побачили якийсь механізм, своєю формою схожий на людину. Було зрозуміло, що це механізм, але він, наче справжня людина, ступнув крок уперед на величезних ногах, подібних до складених поршнів, і став перед Еа.

Еа заспівала:

— Уру… ао… ао… гай…

Металевий гігант пройшов до протилежної стіни кімнати і там зупинився. Піднялася його трубоподібна рука, з неї на стіну бризнув рубіновий промінь.

— Уру, ао гай!

“Уру!.. Це страховище має ім’я?” — здивовано дивлячись на штучного служника “снігової красуні”, подумав Петя. Знову частина стіни беззвучно ввійшла в підлогу, а на її місці з’явилася темна ніша. Уру ступнув у нішу, там спалахнуло яскраве світло, потім підлога ніші почала опускатися, і механічна людина попливла кудись униз. Коли казан, який замінював голову Уру, зник, Майгін підбіг, щоб зазирнути в нішу, але боляче стукнувся лобом об стіну.

— Обережно, Андрію! — сказав Берсеньєв. — Ви розіб’єте собі лоба…

Майгін розсміявся:

— Анафема! Це так природно!

А Петя тим часом зачаровано дивився на живі зображення мешканців таємничого світу. Безперечно, вони розмовляли, ці молоді боги в образі людей, що потім так трагічно загинули під час виверження вулкана. Але то була не звична для нашого вуха мова, а скоріше спів і музика водночас. “Опера!” — майнуло в голові студента. Так, щось оперне, щось величне було у зовнішності цих прекрасних істот, у їхньому співучому говорі, плавних рухах. Петя та його друзі почали розглядати одяг людей за столом і помітили, що це не тканина, а гра кольорових променів, які виходили з набору різнобарвних кульок. Ці кульки кожний носив на шиї, мов намисто. Променистий одяг ніби струменів і циркулював уздовж їхніх красивих довгастих тіл. Тут сиділо п’ять чоловіків, шостою була Еа…

• Предыдущая
• 44/55
• Следующая