На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович - Страница 21

• Предыдущая
• 21/67
• Следующая

— Гей, екуеше, сюди! Екуеше! — почув Пандіон поклик хазяїна. Молодий еллін не помітив, що бенкет закінчився.

Скульптор фараона помітно сп'янів. Спираючись на руку Пандіона і підтримуваний з другого боку своїм рабом, народженим у неволі, начальник майстерень відмовився лягти на носилки і побажав піти додому пішки.

На півдорозі, зрідка спотикаючись на вибоях колії, він раптом заходився вихваляти Пандіона, пророкуючи йому велике майбутнє. Пандіон ішов, перебуваючи під враженням пісні, і майже не слухав начальника. Так вони дійшли до кольорового портика будинку єгиптянина. В дверях з'явилась його дружина з двома рабинями, які тримали світильники. Царський скульптор, похитуючись, піднявся східцями і поплескав Пандіона по плечу. Той спустився вниз — раби майстерні не мали права заходити в будинок.

— Зачекай, екуеше? — весело сказав начальник, намагаючись зобразити на обличчі хитру посмішку. — Дай сюди! — він майже вирвав з рук рабині світильник і щось сказав їй пошепки. Рабиня зникла в темряві.

Єгиптянин вштовхнув Пандіона у двері і ввів його до приймальні. Ліворуч біля простінка стояла велика красива ваза з тонким темночервоним малюнком. Такі вази Пандіон бачив на Кріті, і знову серце юнака стиснулося від болю.

— Звелів його величність, життя, здоров'я, сила, — урочисто промовив царський скульптор, — виготовити мені сім ваз за зразком цієї, з країн твого моря. Ми тільки замінимо варварські фарби на улюблені в Та-Кемті сині барви… Коли ти відзначишся на цій роботі, я скажу про тебе Великому Домові… А тепер… — підвищив голос начальник і повернувся до двох темних постатей, що поспішно наближалися.

Це була рабиня, що кудись ходила, і якась інша дівчина, загорнута в довгий строкатий плащ.

— Підійди ближче, — нетерпляче наказав єгиптянин і підніс світильник до обличчя закутаної дівчини.

Великі опуклі чорні очі боязко глянули на Пандіона, пухлі дитячі уста розкрилися в трепетному зітханні. Пандіон побачив кучеряве волосся, що вибивалося з-під покривала, тонкий ніс з горбочком, — рабиня була, очевидно, азіаткою, із східних племен.

—І дивись, екуеше, — сказав єгиптянин, невпевненим, але сильним рухом зриваючи з дівчини плащ. Вона тихо скрикнула і затулила обличчя долонями, зоставшись голою.

— Бери її за жінку, — царський скульптор штовхнув дівчину до Пандіона, і вона, вся затремтівши, притиснулася до грудей молодого елліна.

Пандіон злегка відсторонився і погладив сплутане волосся молодої бранки, піддаючись змішаному почуттю ніжності й жалю до милої зляканої істоти.

Царський скульптор, посміхаючись, схвально клацнув пальцями.

— Вона буде твоєю жінкою, екуеше, і у вас будуть хороші діти, яких я залишу своїм дітям у спадщину…

Наче сталева пружина раптом розкрутилася в Пандіоні. Душевне збентеження, що давно наростало в ньому, розбуджене сьогоднішньою піснею, скипіло. Червоний туман застелив очі.

Пандіон відступив від дівчини, озирнувся і підняв руку. Єгиптянин, тверезіючи, побіг у будинок, голосно скликаючи всіх слуг на допомогу. Пандіон, навіть не глянувши на боягуза, з презирливим сміхом штовхнув ногою коштовну крітську вазу, і глиняні черепки з глухим дзенькотом розлетілися по кам'яній підлозі.

Будинок наповнився криками і тупотінням ніг. Через кілька хвилин Пандіон лежав біля ніг начальника майстерні, а той, нагнувшись, плював на нього, викрикуючи прокльони і погрози.

— Негідник заслуговує смерті. Розбита ваза дорожча за його мерзенне життя, але він може зробити багато гарних речей… і я не хочу втрачати хорошого робітника, — говорив через годину заспокоєний скульптор своїй дружині.— Я залишу його живим і не відправлю до тюрми, бо звідти він потрапить на золоті рудники і загине. Я поверну його в шене, нехай одумається, а в час майбутньої сівби заберу назад…

Так. Пандіон, побитий, але не приборканий, повернувся в шене і, на свою превелику радість, зустрівся з друзями-етрусками. Весь будівельний загін, коли було розібрано храм, поливав сади Аммона.

Надвечір наступного дня внутрішні двері шене відчинилися із звичайним скрипом і пропустили під привітальні вигуки рабів Кідого, який широко усміхався… Спина негра спухла від ударів бича, але зуби блищали в посмішці і очі весело сяяли.

— Я довідався, що тебе послали назад, — повідомив він здивованого Пандіона, — і почав качатися по май стерні, галасуючи і ламаючи все, що попадеться. Побили і теж відправили — мені тільки цього й треба, — закінчив Кідого.

— А ти ж хотів стати майстром? — глузливо спитав Пандіон.

Негр безтурботно махнув рукою і, страшно витріщивши очі, плюнув у тому напрямі, де знаходилась велика столиця Айгюптосу.

Каміння, розпікаючись на сонці, обпалювало плечі і руки людей. Легенький вітерець не давав прохолоди, а здував з гладенької поверхні кам'яних брил найдрібніший вапняковий пил, що роз'їдав очі.

Тридцять рабів, вибиваючись із сил, тягли жорсткі канати, піднімаючи на стіну важку плиту з якимсь складним барельєфом. Її треба було вставити в приготоване гніздо на висоті восьми ліктів. Четверо досвідчених і кмітливих рабів направляли плиту знизу. Серед них був і Пандіон, який стояв поруч з рабом-єгиптянином—єдиним із жителів Айгюптосу, що перебував у шене серед чужоземних бранців. Цей єгиптянин, засуджений на довічне рабство за невідомий страшний злочин, займав крайню хижку в південно-східному, привілейованому кутку шене. Два лілових тавра у вигляді схрещених широких смуг перетинали йому груди й спину, на щоці була зображена червона змія. Завжди похмурий, він ніколи не усміхався, ні з ким не знався і, незважаючи на весь тягар свого становища, ставився з презирством до іноплемінних рабів, як і його вільні земляки.

І зараз, не звертаючи ні на кого уваги, понуривши голену голову, єгиптянин упирався руками в край товстої плити, щоб не давати каменю розхитуватися.

Мокра від поту чорна шкіра Кідого блищала, різко виділяючись поряд з білим полірованим мармуром.

Раптом Пандіон помітив, що на вірьовці почали рватися волокна, і застережливо скрикнув. Два інших раби відскочили вбік, а єгиптянин, не звернувши уваги на Пандіона і не помітивши того, що робилося вгорі залишився під плитою.

Молодий еллін, далеко метнувши правою рукою, раптовим поштовхом у груди відкинув єгиптянина назад. Ледве встиг Пандіон відскочити, як плита впала, злегка зачепивши його і обдерши йому шкіру з руки. Жовта блідість покрила обличчя єгиптянина. Плита вдарилася об підніжжя стіни, великий шматок барельєфа відколовся.

З обурливим криком до Пандіона підбіг наглядач і хльоснув елліна бичем. Чотиригранний ремінь в два пальці завтовшки, зроблений із шкіри бегемота, глибоко розсік шкіру на попереку. У Пандіона від болю аж потемніло в очах.

— Негіднику, навіщо ти врятував це падло? — загорлав наглядач, заміряючись удруге. — Плита, упавши на м'яке тіло, зосталась би цілою! Це зображення дорожче, ніж життя сотні жалюгідних тварюк, таких, як ви! — репетував він, завдаючи другого удару.

Пандіон кинувся було на наглядача, але його схопили воїни, що підбігли, і жорстоко відшмагали бичами.

Вночі Пандіон лежав на животі в своїй хижці. В нього була гарячка, глибокі борозни від бича на спині, плечах і ногах запалилися. Кідого, що приповз до нього, напував його водою і час від часу змочував йому голову.

Біля вхідних дверей почулося легке шарудіння, потім шепіт:

— Екуеше, ти тут?

Пандіон озвався і відчув дотик руки. Це був єгиптянин. Він дістав з-за пояса маленьку баночку, довго возився, розтираючи щось на долоні, потім почав обережно водити рукою по рубцях Пандіона, розмазуючи рідку мазь, що мала їдкий, неприємний запах. Еллін здригався від болю, але впевнена рука продовжувала свою роботу. Коли єгиптянин заходився масирувати ноги, біль на спині вже пройшов, а ще через кілька хвилин Пандіон тихо заснув.

• Предыдущая
• 21/67
• Следующая