На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович - Страница 15

• Предыдущая
• 15/67
• Следующая

Уся вільна частина квадрата була вирівняна і витоптана — жодної травинки не було на її сірій курній поверхні. Повітря було тяжке і задушливе, — вся спека жаркого дня, здавалося, осідала у квадратне заглиблення, оточене високими стінами І відкрите зверху. Таким був шене — робочий будинок, один з багатьох сотень подібних до нього, розкиданих по країні Та-Кемт. Тут мучились різноплеменні раби — робоча сила, основа багатства й краси Айгюптосу. В шене було порожньо і тихо—рабів вивели на роботу; лише кілька хворих байдуже лежало в затінку стіни. Цей робочий будинок було призначено для новоприбулих бранців, які недавно потрапили в країну рабства і ще не обзавелися родинами, щоб збільшити число робочих рук Чорної Землі.

Тепер Пандіон став мере—спадковим рабом фараона— і потрапив у число тих восьми тисяч чоловік, які обслуговували сади, канали і будівлі двірцевого господарства.

Інших бранців, що проходили разом з Пандіоном царський огляд і були залишені біля стіни палацу, було розподілено між сановниками, як саху — раби, що перебували в їх довічному володінні і в разі смерті власника переходили в шене фараона.

В задушному повітрі стояла гнітюча мовчанка, що зрідка порушувалася тяжким зітханням та стогоном нових рабів, пригнаних разом з Пандіоном. Тавро розпеченою вуглинкою горіло на спині Пандіона. Юнак не міг знайти собі місця. Замість просторів моря, тінистих гаїв на берегах батьківщини, які обмиваються невгамованими хвилями, — шматок курної землі, затиснутої стінами. Замість вільного життя і коханої — рабство в чужій країні, на безмежній віддалі від усього рідного і близького.

Тільки надія на визволення утримувала юнака від бажання розбити голову об стіну, що закривала від нього широкий і прекрасний світ.

Як і рік тому, цвіли кущі, розстилялися полум'яні килими по схилах горбів. На берегах Енніади знову настала весна. Стало рано заходити сяюче сузір'я Стріли,[41] а рівні подихи західного вітру сповістили про початок плавання. У Калідонську гавань повернулося назад п'ять кораблів, що відпливли на Кріт з початком весни, і прибуло два крітських кораблі. А Пандіона все не було.

Агенор часто впадав у задумливу мовчанку, намагаючись приховати тривогу від своїх домашніх.

Одинокий мандрівник загубився на Кріті, зник десь у горах величезного острова, серед різномовних племен та безлічі великих селищ.

Художник вирішив поїхати у Калідонську гавань і звідти, коли трапиться нагода, вирушити на Кріт, щоб довідатись хоч що-небудь про долю Пандіона.

Тесса тепер часто залишалась на самоті. Навіть німе співчуття рідних гнітило її.

З глибокою тугою дівчина стояла перед спокійним і січно рухливим лицем моря. Іноді вона прибігала сюди, сподіваючись, що Пандіон неодмінно повернеться на те саме місце, де вони розлучилися.

Але вже давно минули ті дні надії. Тепер Тесса знала, що там, за межою, що розділяє небо і море, трапилось нещастя. Тільки полон або смерть могли стати на перешкоді Пандіону повернутися до неї.

І Тесса благала хвилі, що бігли здалека, може звідти, де зараз перебував коханий Пандіон, сказати їй, що трапилось. І тоді їй здавалося: ще трохи — і хвилі справді подадуть їй знак, з якого вона зрозуміє, де тепер Пандіон.

Але море розмірено кидало до її ніг схожі одна на одну хвилі, і їх шум означав те саме, що й мовчання.

Як довідатись, що з коханим? Як подолати простори, що відділяли від нього, їй, жінці, чия доля в житті бути при чоловікові господаркою і охоронницею його домівки, супутницею в дорозі, цілителькою під час поразок? А для тієї, яка посміє не послухатись мужчини — хай то буде батько, чоловік чи брат — для тієї одна дорога — бути гетерою в місті або в порту. Вона жінка, значить не може поїхати в інші країни, не може навіть спробувати розшукати Пандіона.

Їй лишається безпорадно метатися по березі величезного моря. Нічого не можна зробити! Нічим не можна допомогти!

Коли навіть загинув Пандіон, вона ніколи, ніколи не довідається про місце його загибелі.

Блакитнуватосрібний потік місячного сяйва заповнив усю долину. Обмежений вертикальними чорними тінями в глибоких вибоїнах крутих урвищ, він струменів над рікою вздовж її течії — з півдня на північ.

Темрява заповнювала квадратний колодязь робочого будинку поблизу великої столиці. Айгюптосу — Нута-Аммон.

Стіна була яскраво освітлена і відкидала од своєї шершавої поверхні мутний слабий відблиск.

Пандіон без сну лежав на купці жорсткої трави, кинутої на долівку тісної хижки. Він обережно висунув голову з низького, як нора, входу. Рискуючи привернути увагу вартових, юнак став навколішки і милувався місячним диском, що виплив на небі високо над краєм похмурої стіни. Йому стало боляче від думки, що цей самий місяць світить зараз в далекій Енніаді. Може, Тесса, його Тесса, зараз запитує Гекату, де він, не маючи і в гадці, що він дивиться з паскудної ями на сріблястий диск. Пандіон сховав голову в темряву, просякнуту курним запахом нагрітої глини, і відвернувся до стіни.

Вже давно минув буйний розпач перших днів, шалені напади страшенної туги. Пандіон дуже змінився. Його густі чіткі брови були завжди зведені, золотисті очі нащадка Гіперіона потемніли від гнівного вогню, що приховано і вперто поблискував у них, уста завжди були щільно стулені.

Але могутнє тіло, як і раніше, було сповнене невичерпної енергії, розум не притупився. Юнак не занепав духом, як і до цього, він мріяв про волю.

Молодий скульптор поволі перетворювався в бійця, страшного не тільки своєю хоробрістю або силою, не тільки безмежною впертістю, бажанням зберегти свою душу в тому пеклі, що оточувало його, пронести через усі випробування свої мрії, прагнення і любов. Те, що було зовсім неможливе для нього, самотнього, який не знав ні мови, ні країни, тепер ставало реальним — у Пандіона були товариші. Товариш! Тільки той може зрозуміти все значення цього слова, кому доводилося одному стояти перед грізною, переважаючою силою, кому доводилося бути на самоті далеко від батьківщини, в чужій країні. Товариш! Це значить і дружня допомога, і розуміння, і захист, спільні думки і мрії, добра порада, корисний докір, підтримка, втіха. За сім місяців, проведених на роботах навколо столиці, Пандіон ознайомився з дивною мовою Айгюптосу і навчився добре розуміти різноплемінних мешканців шене.

В юрбі п'ятисот рабів, ув'язнених в шене, яких щодня виганяли на роботу, юнак почав відрізняти все більше людей з певною і різкою індивідуальністю.

І раби, поступово довіряючи один одному, потроху зблизилися і з Пандіоном.

Люди об'єдналися на грунті спільних тяжких поневірянь, спільного прагнення до волі. Добитися визволення, завдати удару сліпій, гноблячій силі держави Чорної Землі і повернутися на втрачену батьківщину. Батьківщина — це було зрозумілим для всіх, хоча в одних вона була за таємничими болотами півдня, у других — за пісками сходу чи заходу, в третіх, як і в Пандіона, — за морем на півночі.

Але в шене тільки небагато людей знайшло в собі сили для підготовки до боротьби. Інші, виснажені непосильною роботою, постійним недоїданням, покірно й повільно згасали. Це були головним чином літні люди. Вони не цікавились оточенням. В їх згаслих очах не світилася рішучість, у них вже не було бажання таємно спілкуватися з товаришами. Вони працювали, поволі їли, спали тяжким сном, щоб на ранок, здригнувшись від окрику наглядача, знову мляво і байдуже плентатися в колоні.

• Предыдущая
• 15/67
• Следующая