Сивий Капітан - Владко Владимир Николаевич - Страница 54

• Предыдущая
• 54/88
• Следующая

Олесь уже знав, що тут, у цій базі, зберігалися запаси пального, продукти і все інше, потрібне «Люциферу» і його команді. А добре обладнані майстерні давали змогу полагодити пошкодження машини, так, як робилося це й зараз.

Їх було, до речі, вже не так і багато, тих пошкоджень, як здавалося спочатку. Вибух глибинної бомби зламав вісь правого заднього колеса і відірвав його. Той самий вибух пошкодив корпус машини в тому місці, де були розташовані балони з стисненим повітрям і мастилом, а водночас, зрозуміло, порушив і систему електромагнітного захисту; він-таки, той злощасний вибух, вивів з ладу автоматичний пристрій, що подавав водень-дейтерій до центральної установки, яка постачала «Люцифер» енергією. Якщо додати до цього списку зламані одним з артилерійських снарядів поруччя на даху машини, то тим і обмежувалися пошкодження.

Після того, як команда перепочила дві доби, почався ремонт «Люцифера», що забрав ще чотири доби. Тоді було поновлено запаси рідкого водню, повітря, мастила тощо.

А сьогодні ранком відремонтований «Люцифер» уже знову вирушив кудись. Куди? Цього, як і завжди, не знав ніхто, крім Капітана. Команда не звикла допитуватися про його наміри. Можливо, знав щось Валенто Клаудо, найближчий помічник Сивого Капітана. Але саме сьогодні і він був на диво мовчазний і навіть уникав розмов з Олесем. Чому б це?..

Раптом Марта обірвала думки юнака і показала на приймач, про який Олесь і зовсім забув, заглибившись у свої міркування.

— Чуєш, Алексо? — збуджено мовила Марта. — Це ж про нас!

Справді, диктор говорив:

— "…урядове повідомлення про загибель державного злочинця Ернана Раміро, який називав себе Сивим Капітаном, та його автомобіля «Люцифер» і всієї команди, підібраної з таких самих злочинців. Слухайте це повідомлення! Внаслідок енергійних заходів державної поліції і жандармерії, які здійснював особливо уповноважений поліції Мігель Хуанес, автомобіль Сивого Капітана (він же Ернан Раміро) був оточений біля центрального озера в лісі Фонтіверос. У зв’язку з тим, що так званий Сивий Капітан відмовився здатись, його автомобіль було обстріляно і пошкоджено, через що він затонув. Для більшої певності в озеро були скинуті глибинні бомби, які остаточно зруйнували машину державного злочинця. Це доведено тим, що на поверхню озера після вибухів глибинних бомб випливли окремі частини зруйнованої машини. Уряд твердою рукою подолав зухвалі вихватки так званого Сивого Капітана після того, як цей злочинець відмовився від гуманних пропозицій про здачу. Така ж доля чекатиме й кожного, хто насмілиться заважати урядові і провідній фалангістській партії в їх постійному піклуванні про створення нової Іберії під проводом великого каудільйо, генерала ФернанДеса, який веде іберійський народ і країну до нових перемог і всебічного процвітання! Особливо уповноваженого поліції, відомого детектива Мігеля Хуанеса за зразкове виконання важливих завдань уряду нагороджено, за наказом великого каудільйо, орденом Білого Орла і грошима в сумі двісті тисяч пезет…"

Олесь мимоволі посміхнувся: "Мігеля Хуанеса, того горбоносого чиновника з поліції, — нагороджено, а «Люцифер» у повному порядку, і його команда може слухати повідомлення про власну загибель! Дивовижне становище! І що тільки буде, коли той каудільйо Фернандес дізнається про справжній стан речей? Орден Білого Орла заберуть назад у того Мігеля Хуанеса, чи що?.. Сміхота!..

В цю мить пролунав сигнальний дзвінок, що сповіщав про підняття на поверхню моря. Через хвилину Олесь уже стояв на палубі «Люцифера», з насолодою вдихаючи на повні груди свіже, аж гостре морське повітря і дивлячись на піняві хвилі та далекий берег, що синів на обрії. Відкрите море! Куди ж це пливе "Люцифер"?..

Несподівано поруч з ним пролунав голос Сивого Капітана:

— Я бачу, що тобі подобається ця картина, Олесю?

Ернан Раміро стояв біля юнака, заклавши руки в кишені, у високих чоботях, без шапки, в коричневій шкіряній куртці. Завжди бліде його обличчя трохи порожевіло від морського вітру, що розвівав його каштанові кучері. І сиве пасмо в тих кучерях, мов срібна стрічка… Ясні сірі очі запитливо дивилися на юнака з-під густих кошлатих брів. Щось було сьогодні в тих очах незвичне, якийсь неспокій, якась немов турбота… чи, навпаки, прихована погроза?.. Хіба міг хто-небудь догадатися, що саме криється під завжди стриманим виглядом цієї загадкової людини?.. А може, це тільки здалося Олесеві? Мабуть, так, бо голос Сивого Капітана звучав дружньо і невимушено.

— Дуже гарно тут! Мені взагалі більше подобається бути на поверхні, ніж під водою, — весело відгукнувся юнак. І додав лукаво: — Зокрема, для таких небіжчиків, як ми з вами, Капітане!

— Що таке? Яких небіжчиків? — перепитав Раміро, підводячи брови.

— А, та ви ще цього не знаєте! — засміявся Олесь і коротко переказав Капітанові те, що чув по радіо. Він сподівався, що Ернан Раміро у відповідь принаймні посміхнеться, але сталося інакше. Капітан нахмурився. Він вийняв одну руку з кишені і поклав її на поруччя, стиснувши його так, що побіліли пальці.

— Вони таки хочуть моєї загибелі, — крізь зуби промовив він. — Але не діждуться! Досі я був м’якосердим… навіть надто м’якосердим1 Я хотів покарати тільки тих, хто найбільше винний, — самого Фернандеса і його кубло. Я сподівався, що досить кинути іскру надії в народі — і люди запаляться бажанням помсти кривавим фалангістам. Цього не сталося… люди не розуміють того, що я хочу їм допомогти. Значить, потрібне інше. Гаразд! Я знаю, що мені лишається робити!

Щось досі незнайоме Олесеві забриніло в його голосі: владне, сухе і погрозливе.

— Якщо люди не розуміють моїх слів, мені доведеться розтлумачити їм дією. Якщо вони одразу не кинулися мені допомагати, підтримувати мене, значить, вони ще не розуміють моєї могутності. Гаразд, я доведу їм, на ділі покажу мою могутність, хоча б і ціною життя тих, хто опиняється на моєму шляху. І почну робити це негайно! — Голос Сивого Капітана набув ще більшої владності. — Моя помста Фернандесові та його зграї буде, як я й попереджав, безжальною. Але, крім того, зараз треба, щоб усі зрозуміли: я просто стиратиму з лиця землі всіх тих, хто заважатиме моїй великій помсті! Іншого шляху в мене не лишається. Вони хочуть моєї крові, тож хай ллється їхня кров разом з кров’ю тих, хто досі не зрозумів, на чий бік треба стати. Озирнися, Олесю!

Юнак швидко повернув голову туди, куди дивилися примружені очі Ернана Раміро. Не далі як за кілометр від «Люцифера» плив, легко розрізаючи гострим носом піняві хвилі, сірий присадкуватий військовий корабель. Його середня частина була немов зрізана, палуба в цьому місці зовсім наближалася до поверхні води, і здавалося, що морські хвилі можуть першої-ліпшої хвилини залити її. Дві широкі труби випускали густий дим, що розстилався довгою темною хмарою позаду корабля. Міноносець на повну швидкість мчав прямо на "Люцифер".

Ернан Раміро нахилився до тонкої переговорної труби, що правила за стовпчик поруччя, і неголосно промовив:

— Увага, Валенто! Міноносець наближається. Будьте напоготові!

Олесь побачив прапор на кормі корабля. То був чорно-синьо-оранжевий прапор фалангістської Іберії. Ось на щоглі міноносця з’явилися ще й маленькі барвисті прапорці. Сигнали!

Сивий Капітан проговорив стиха, наче сам до себе:

— Він запитує, хто ми. Гаразд, незабаром вони самі впізнають мене!..

Міноносець тим часом наближався на повну швидкість. Ось уже на його низькому борту стало видно окремі постаті офіцерів у білих, розшитих золотом куртках, з біноклями в руках. Сивий Капітан усе ще нерухомо стояв на місці, схрестивши руки на грудях. І так само лишався на місці й «Люцифер», тихо погойдуючись на хвилях.

"Та що ж Капітан хоче зробити? — подумав Олесь, який не міг зрозуміти намірів Ернана Раміро. — Чому ми стоїмо? Навіщо? Адже так вони зможуть напасти на нас…"

— Гей, на судні! — долинув до нього гучний голос з міноносця, підсилений мегафоном. — Хто ви такі?

• Предыдущая
• 54/88
• Следующая