Сивий Капітан - Владко Владимир Николаевич - Страница 44

• Предыдущая
• 44/88
• Следующая

Але не встиг він зробити ще й кроку далі, як почув голос чоловіка з "Люцифера":

— Чи не досить, пане Хуанес?

Як? Вони знають його ім’я? Знають і в обличчя? А чоловік у синьому комбінезоні спокійно вів далі — і Мігелеві Хуанесу здалося, що в його голосі досить виразно звучать насмішкуваті нотки.

— Ми дозволили вам, пане Хуанес, підійти до «Люцифера» вже досить близько. Час спинитися, щоб не трапилося якихось неприємних для вас несподіванок. А чому ви залишили вашого колегу там, за деревами? Проте це ваша особиста справа. Отже, що вам потрібно?

Мігель Хуанес остовпів. Виходить, що вони давно вже бачили його і Хосе Френко? Його поява не була несподіваною для них? Вони бачать Хосе Френко там, за стовбурами дерев? Знов безглузда фантастика? Е ні, тепер нічого не вийде! Знов-таки, це вам не минулий раз!

За мить Мігель Хуанес опанував себе. Що ж, ця людина ніби сама викликає його на переговори. Тим краще! Хай живе чемність!

Привітно знявши капелюха, Мігель Хуанес ґречно вклонився і голосно мовив, змусивши себе навіть посміхнутися:

— Бачу, що мені немає потреби називати себе. Я дуже радий. Дозвольте поцікавитися, з ким маю честь?..

— Киньте гру в піжмурки, пане Хуанес, — перебив його чоловік у синьому комбінезоні. — Ви прийшли сюди щось сказати нам? То й кажіть. Що вам потрібно?

Мігель Хуанес майже розсердився: яка неввічливість! Проте — чого ж можна чекати від якогось механіка чи техніка? І він холодно зауважив:

— Я волів би говорити з так званим Сивим Капітаном.

— Капітан зайнятий і доручив мені вислухати вас, — не менш холодно відповів чоловік з даху.

Он як! Ну, побачимо, що ви зараз заспіваєте!

— Одного разу я вже робив вам деякі пропозиції. Тепер я вдруге і востаннє пропоную вам здатися, — промовив Мігель Хуанес, чітко вимовляючи кожне слово. — Підкреслюю: востаннє!

— Минулого разу ви одержали вже відповідь.

— Визнаю: тоді я недооцінив ваших можливостей. І зробив з цього потрібні висновки. Тепер передбачено все. Прошу передати вашому начальникові те, що я зараз скажу. Будемо говорити відверто. У вас немає іншого виходу. Галявина оточена гарматами. За моїм першим сигналом ви будете обстріляні. Спроби втечі не дадуть нічого. Всі шляхи заміновано…

— Але міни не завжди вибухають, — зауважив чоловік у синьому комбінезоні.

— Ви правильно відзначили, фугасні міни вибухають не завжди. Я в цьому пересвідчився сьогодні. Проте мова йде зараз про електричні міни, які встановлено на всіх шляхах, що ведуть з лісу. Вони вже неодмінно вибухнуть, як тільки сапер натисне кнопку контакту.

— Припустимо, — погодився чоловік на даху.

— Але я не хочу зайвих жертв. Зрозумійте, що вам лишається тільки здатися. Від імені уряду я обіцяю вам…

— Не варт обіцяти того, що від вас не залежить, пане Хуанес, — перебив його чоловік у синьому комбінезоні. — Ви сказали достатньо. Зараз я доповім про це Капітанові. Вам доведеться зачекати.

З цими словами він зник всередині «Люцифера», наче провалився.

Мігель Хуанес відчув, як його поступово охоплює лють. Надто вже зухвало поводився цей чоловік! Але вони мусять зрозуміти, що в разі відмови приречені. Кожна розумна людина на їх місці здалася б. І тоді Хуанес здобуде перемогу! Від самої думки про це в нього швидко забилося серце. А якщо ні… ну, тоді все одно, можна буде задовольнитися знищенням "Люцифера".

Раптом Мігелеві Хуанесу здалося, що великий корпус «Люцифера» похитнувся. Так, так, от він гойднувся ще раз! Що таке?..

А, ось у чому річ! То прибувала вода в цьому чудернацькому озері. Справді, вона дедалі більше заливала низькі береги, вона вже відрізала «Люцифера» від суші. Машина стоїть у воді… чи вже спливла і погойдується на її поверхні?.. А може, «Люцифер» сам потроху, непомітно з’їхав у воду? Хтозна, Хуанес, захоплений своїми мріями, не помітив цього. Одне безумовно: «Люцифер», незважаючи на свою велику вагу, тримався на поверхні води. Що це, нова вихватка Сивого Капітана?.. Адже він чомусь не відповідає…

— Егей, там, на "Люцифері"! — гукнув Мігель Хуанес.

У лісі відгукнулася луна; але з боку «Люцифера» не долинуло у відповідь жодного звуку. Тільки ледве чутно було, як плюскотять об береги маленькі, дрібні хвильки. Та що вони, глузують з нього, ці нахаби на автомобілі Сивого Капітана?.. Він намагався зробити якнайкраще, вступив з ними в переговори… правда, сподіваючись дістати похвалу каудільйо за непошкоджений «Люцифер», але то вже справа самого Мігеля Хуанеса. Сивий Капітан не тільки не хоче здаватися, він ще й затіває щось… Ні, ні, досить вагань! Краще знищити «Люцифер», ніж наражатися ще на якісь несподіванки!.. Хай скажуть своє слово гармати!

Мігель Хуанес швидко пішов до дерев: було б дуже нерозумно залишатися тут, бо сюди ж наведені гарматні стволи. Хосе Френко аж висунувся з-за дерева, за яким ховався: він тремтів від збудження, вказуючи рукою в бік "Люцифера":

— Пане Хуанес! Пане Хуанес! Він тоне! Чи занурюється в воду? Погляньте самі!

Хуанес озирнувся: цього ще бракувало! Справді, «Люцифер» швидко занурювався у воду. Вона доходила вже до середини його масивного корпусу. О ні, цього разу не вийде, це знайомий трюк!

— Вогонь! — несамовито заволав Мігель Хуанес.

І майже в ту ж саму мить (принаймні так йому здалося) вдарили постріли гармат. Артилеристи таки були напоготові! Але вони стріляли надто високо. Їх гармати були наведені ще заздалегідь, тоді, коли «Люцифер» стояв на березі. А тепер над водою виднілася тільки його верхня частина. Снаряди пролетіли вище і розбили кілька дерев на тому боці озера. Прокляття!

— Вогонь! — знов закричав Хуанес, не пам’ятаючи себе від люті. — Точніше!

І знов прогриміли постріли. Артилеристи нашвидку змінили приціл. Проте снаряди, як і раніше, пролетіли вище, бо «Люцифер» занурювався в воду несподівано швидко, наче то був не автомобіль, а підводний човен. Ось від нього над поверхнею води залишився тільки самий верх, та ще поруччя на ньому… Мігель Хуанес люто тупнув ногою об землю: прямо на його очах «Люцифер» ще раз намагався сховатися під водою! Стріляти, негайно стріляти, поки ще його видно!

Проте артилеристи й так стріляли не вгаваючи. Снаряди врізалися в воду й вибухали, підкидаючи вгору цілі водограї. Серед тих водограїв і піняви вже нічого не можна було розібрати. Але ні: напружений погляд Хуанеса помітив, як з води високо підкинулася в повітрі якась річ… І він одразу впізнав її!

— Поруччя «Люцифера»! Поруччя! — закричав він, не приховуючи радості. — Влучили!

Так, то було поруччя з верхньої частини загадкового автомобіля, зірване снарядом. Чудово! Розрахунки особливо уповноваженого справджувалися: «Люцифер» може відкидати від себе кулі, але проти гарматних снарядів він безсилий, вони можуть, можуть вразити його! Коли б постріли були влучнішими… Може, пощастить ще щось помітити? Ні, те поруччя було єдиним трофеєм, крім нього, на збаламученій поверхні озера не залишилося ніяких слідів «Люцифера», який встиг-таки зануритися. А може, він потонув?.. Та ні, тепер можна було зробити якийсь висновок: Сивий Капітан з самого початку мав на меті повторити те, що він уже зробив один раз, стрибнувши в море.

— І повторив-таки, хай він буде проклятий! — злісно процідив крізь зуби Мігель Хуанес.

Але ні! Там, у морі, Сивий Капітан міг утекти, прослизнути під водою і виринути десь в іншому місці. Лісове ж озеро, хоч і дуже велике, — не море, тут далеко не відпливеш, і в усякому разі на сховаєшся. А, він знов хотів обдурити Мігеля Хуанеса, цей Сивий Капітан? Ні, цього разу нічого не вийде! Цього разу все передбачено!

Особливо уповноважений повернувся до Хосе Френко. Його енергійне обличчя було сповнене рішучості: почату справу треба доводити до кінця!

— Дайте наказ кидати глибинні бомби, Френко, — розпорядився він. — Ми дістанемо його і під водою!

Хосе Френко незграбно відкозирнув і швидко підійшов до польового телефону. Мігель Хуанес дивився на поверхню озера, по якій ще пробігали неспокійні хвилі. Він згадував: здається, ще тоді, коли він уперше разом з Хосе Френко вивчав карту Фонтівероса, його вразило, що велике озеро, яке займало центральну частину лісу, таке глибоке. Неправильної форми концентричні кола на озері, нанесені на ту карту, свідчили про те. що озеро глибшає чи не відразу, наче провалля. Чим це можна пояснити? — таке питання вже тоді виникло в Мігеля Хуанеса. Але він зразу ж таки й відкинув його, як зайве. Головний інспектор відділу розшуку державної поліції ніколи не вважав за потрібне займатися питаннями, які не стосувалися безпосередньо справи. Так було і тут.

• Предыдущая
• 44/88
• Следующая