Сивий Капітан - Владко Владимир Николаевич - Страница 32

• Предыдущая
• 32/88
• Следующая

— Звісно, відкинути від себе кулі, навіть великого калібру, цей триклятий «Люцифер» може, я в цьому пересвідчився на власні очі. Гаразд. Але хотів би я побачити, як то він відкине від себе вибух фугасної чи електричної міни? Е, брешеш, на це не вистачить ніякої фантастики! Так, так! Більше того, «Люцифер» може, припустімо, пірнути під воду… адже саме так сталося тоді, коли він стрибнув у море. Правда, я цього не бачив, проте це єдине, що можна припустити. Фу, я, здається, і справді божеволію, бо припускаю зовсім неймовірні речі! А втім, хай він пірне. Тоді для того, щоб «Люцифер» не виринув назад, є теж досить надійні речі, вони лежать приховані на березі озера: глибинні бомби! Френко порадив тут непогано, слід віддати йому належне! Нібито все передбачене? Так, усе, якщо… якщо Сивий Капітан з’явиться там. Але хто дасть мені гарантію, що він справді повернеться до Фонтівероса? Ми вирішили, що десь там є його база. А де вона? Найстаранніший обшук лісу не дав ніяких наслідків. Бази не знайдено. Може, вона під землею?.. Знов ти робиш божевільні припущення, Мігелю! А що мені лишається робити, коли я відчуваю, що моя голова ось-ось лусне… перед тим, як її буде відтято за наказом начальника поліції… чи самого каудільйо, боронь мене боже!.. І ще той Френко десь зник… Завжди він зникає саме тоді, коли найбільше потрібен. Гей, Френко!

Відповіді не було. Мігель Хуанес люто стукнув кулаком по столу:

— Ну, дістане він од мене на горіхи, як повернеться!..

Він прикрив стомлені, почервонілі очі рукою. Добре було б хоч трохи поспати… та де там! Хіба ж заснеш, коли кожен нерв натягнений, мов та струна, аж тремтить…

Мабуть, саме від того, що Мігель Хуанес був справді дуже знервований, легкий стукіт у двері здався йому барабанним дробом, від якого особливо уповноважений підскочив у кріслі.

— Увійдіть! — гукнув він роздратовано.

У дверях з’явилася знайома кремезна постать його помічника. Хуанес зловісно посміхнувся:

— А, Френко! Нарешті ви прийшли. Ви що ж, гадаєте, що маєте право отак зникати чорти його знають куди, навіть не попередивши мене? Хочете, щоб я з вас рагу зробив? Може, скажете, що знов допитували вашого Педро Дорілью, так? Нічого дотепнішого не вигадаєте?

Дивно, але Хосе Френко, зайшовши до кабінету особливо уповноваженого і старанно зачинивши за собою двері, не виявляв ніякого страху навіть і після сердитих слів свого начальника. Він насмілювався ще й посміхатися. Маленькі його очі лукаво поглядали на Хуанеса. І він неприпустимо нахабно мовчав!

— Та що це таке? — розсердився остаточно Мігель Хуанес. — Я тут божеволію від напруження над усіма тими планами, які не хочуть здійснюватися, а ви тим часом десь вештаєтеся, та ще й по-дурному посміхаєтесь, коли я вас питаю? Майте на увазі, що ваш дурний вигляд починає нестерпно дратувати мене. Закрийте рот, Френко! Навіть коли ви й довідалися щось від вашого Педро Дорільї, це все одно не виправдує вашої довгої відсутності. Ну, доповідайте, зрештою!

Хосе Френко з виглядом уболівання розвів руками:

— На жаль, пане Хуанес, Дорілья — надто вперта людина. Він і досі не хоче признатися ні в чому… незважаючи на всі заходи.

— І це все, що ви маєте сказати мені? Нездара! Я вижену вас із служби, Френко! Ви — нероба! Огидний ледар, ось ви хто! За весь час нічого не дізнатись!

— Пробачте, пане Хуанес, дещо я все ж таки взнав.

— Від Дорільї?

— Ні, з інших джерел. Агентурних, пане Хуанес. От, прошу ознайомитися з цим рапортом.

Френко подав папірець. Мігель Хуанес вихопив його з рук помічника і гарячково взявся читати. В донесенні було сказано, що чимало років тому в фізичному інституті столиці навчався, а потім працював як науковий співробітник якийсь Ернан Раміро. Ця людина відзначалася неабиякими науковими здібностями. Найближчі його товариші жартівливо називали Ернана Раміро… Сивим Капітаном!

Дійшовши до цього місця, Мігель Хуанес вражено подивився на Хосе Френко.

— Он як! — тільки й зміг він вимовити.

— Так, пане Хуанес, читайте далі, — посміхнувся Френко. І його по-дурному відкритий рот зараз чомусь зовсім не дратував особливо уповноваженого. Навпаки, Хуанес люб’язно сказав:

— Е… закурюйте, Френко! Ось цигарки.

— Дякую, пане Хуанес.

Далі в рапорті писалося:

"Це назвисько виникло, наскільки мені відомо, цілком випадково, бо Ернан Раміро ніякого відношення до морських або військових справ не мав. Пояснювалося воно лише тим, що з самого дитинства у волоссі Ернана Раміро над чолом було сиве пасмо. В фізичному інституті Ернан Раміро займався проблемами використання атомної енергії. Крім того, він разом з своїм товаришем Анхело Альваресом розробляв проект якоїсь складної транспортної машини…"

— "Люцифер"! — вигукнув Мігель Хуанес. А Хосе Френко тільки значуще вклонився своєму начальникові.

"Переїхавши до іншого місця роботи, — повідомлялось у донесенні, — я вже не мав ніяких дальших відомостей про Ернана Раміро. Чув тільки, що в нього були якісь великі неприємності, що він був арештований. Але точно не знаю. А втім, на підставі вищезазначеного висловлюю думку, що розшукуваний Сивий Капітан і інженер Ернан Раміро — одна й та сама особа".

На цьому рапорт закінчувався.

Мігель Хуанес навіть не намагався стримати радості: нарешті, нарешті з’явилися на світ деякі відомості про загадкову особу Сивого Капітана! Тепер, вхопившись за цю нитку, можна буде збирати подальшу інформацію, яка, напевне, приведе поліцію куди слід! Не гаяти часу, негайно починати розслідування!

Особливо уповноважений знову відчув грунт під ногами. Обличчя його набуло поважного вигляду, рука пригладила скуйовджене волосся. Будемо починати! І він звернувся до свого помічника:

— Це, безумовно, дуже важливі відомості, Френко. Але вони потребують негайної перевірки. Можливо, нам пощастить дізнатись про постійне місцеперебування цього інженера…

Хосе Френко випростався з переможним виглядом:

— Вже зроблено, пане Хуанес! Я не витрачав даремно часу, пане Хуанес…

— Що? Ви встановили місцеперебування Ернана Раміро?

— Так, пане Хуанес. Він проживав раніше на вулиці Сагасти, номер вісім, третій поверх. Ось довідка з адресного бюро! Звідти й можна буде починати розшуки. А ще ж допоможуть архівні дані поліції, оскільки він свого часу був арештований… Є ниточка, пане Хуанес, а вона вже до чогось нас доведе!

Мігель Хуанес цього разу забув про рангову різницю і радісно простягнув своєму помічникові руку:

— Френко, я беру назад свої слова! Ви таки цінний працівник, вітаю вас. І… закрийте все ж таки рот, Френко!.. Я знайду спосіб відзначити вас.

— Дякую, пане Хуанес!

— На вулицю Сагасти, Френко! Я хочу особисто почати розслідування! Викликайте машину, їдьмо!

І знов Олесь сидів у кабіні керування «Люцифером», жадібно вдивляючись в рухи Сивого Капітана, який працював з приладами. Скільки їх тут! Маленькі й великі рукоятки, важелі, циферблати і покажчики, екрани, на яких спалахують і згасають зеленкуваті прямі й ламані лінії, кольорові лампочки, одні з яких горять рівним спокійним світлом, а інші лише час від часу запалюються і наче підморгують, щоб звернути на себе увагу… Це — індикатори, які сигналізують про дію тих чи інших складних механізмів і приладів, розташованих десь усередині велетенської машини, що нею так упевнено і спокійно керує Сивий Капітан. От коли б дізнатися про її таємниці, про те, як вона влаштована! Що ж, може, настане й такий час, про який Олесеві поки що лишається тільки потай мріяти.

Тим часом усе складалося якнайкраще. Коли вони з Валенто Клаудо і Мартою повернулися, Капітан уважно вислухав розповідь Валенто про долю давнього приятеля механіка, Педро Дорільї. Клаудо закінчив так:

— Я, звісно, не знаю, Капітане, можливо, що Педро Дорільї і відомо щось про вас… тільки я ніколи не чув, щоб ви згадували про нього. І тому мені все це здається якоюсь плутаниною. Ясно лише одне: Педро арештували, а Марті від цього дуже погано. Що зробити — не знаю…

• Предыдущая
• 32/88
• Следующая