Твори в п'яти томах. Том II - Владко Владимир Николаевич - Страница 53

• Предыдущая
• 53/94
• Следующая

І цар Дарій оглядав з гордістю своє незчисленне військо й казав: “Якщо кожен мій воїн візьме камінь і кине його в сколотів, і коли четверо не влучать, а тільки п’ятий камінь упаде на сколота, — і тоді не лишиться з них жодного живого!” І він переможно дивився вперед, у дикий степ, і шукав сколотський народ і сколотське військо, щоб розбити його в навальному бою і підкорити…

А сколотські вожді бачили, що замало в них воїнів, що несила їхня ставати на відкритий бій з великими перськими полчищами. І тоді вирішили мудрі сколотські вожді розділити своїх воїнів на два великих загони і відступати з ними, з своїм народом, своїми отарами і табунами все далі й далі не приймаючи бою. А щоб перському війську було важче посуватися, щоб знесилювалося воно само по собі, то вирішили мудрі сколотькі вожді засипати позаду себе землею та піском усі криниці й джерела, знищувати й спалювати траву й рослини…

На північ і на південь відступали сколотські загони, а попереду них ішли отари й табуни коней, вози з старими дідами, жінками й дітьми. Воїни ж ішли слідом за ними, прикриваючи відступ, але бою з перським військом не приймали. Так діяв один із сколотських загонів…

А другий загін; як призначили йому мудрі сколотські вожді, виступив на південь, назустріч перському війську, щоб затримати його і виграти час, аби відступили безпечно на північ ті, хто йшов з жінками, дітьми й худобою. Відважні сколотські воїни знали, яке дуже й незчисленне військо царя Дарія, знали, що боротися з ним не під силу їм. Але сколотські вожді сказали — і воїни виконували їх слово! І напали сколотські воїни на персів уночі, коли заспокоєні відсутністю супротивника перські воєначальники відпочивали. Прокинулися перси і вирішили, що от тепер, нарешті, зустрілися вони з сколотським військом, що от тепер, нарешті, буде жорстокий кривавий бій, в якому розіб’ють вони сколотське військо і підкорять владі царя Дарія назавжди сколотський народ. Тому цар Дарій спинив своє військо, і воно почало готуватися до бою на ранок. Сказав тоді всевладний і засліплений успіхами цар Дарій: “Один день бою — і ми підкоримо сколотів, і владі моїй не буде меж!”

Проте зовсім не так гадали мудрі сколотські вожді, і не на те розраховували відважні сколотські воїни, які нападали тієї ночі на персів. Ще перед ранком вони знову швидко відступили назад, на північ, і засипали за собою землею криниці, і підпалили суху степову траву. Піднялося перське військо, готове до вирішального бою, але не побачило вже перед собою сколотів. І сумно крякали круки, марно шукаючи кривавої поживи…

Тоді розгнівався всевладний цар Дарій і вирушив далі на північ слідом за сколотами, щоб наздогнати їх і нав’язати їм жорстокий бій. А сколоти відступали далі й далі на північ і не хотіли ставати на бій з персами. І тепер уже не позаду перського страшного війська висихали криниці й річки, повипивані персами, а попереду, бо сколоти засипали їх землею й піском. І не позаду перського війська зникала трава, з’їдена перськими конями, а попереду, бо сколоти палили траву, відходячи на північ, слідом за собою. І тільки небо так само тьмарилось у куряві, що її здіймали на сухій обпаленій землі перські великі юрби воїнів, які даремно шукали бою…

Сунуло велике перське військо на північ — і не бачило перед собою супротивника, якого можна було б розбити й підкорити. Шукало перське могутнє військо бою — і не мало з ким битися, бо весь час відступали й відступали сколоти, як веліли їм мудрі вожді… Розпалювалося люттю перське військо проти невловимих сколотів, розпалювалося люттю воно, даремно шукаючи води в спорожнілих, засипаних землею й піском річках і криницях. Все чисто готове було знищити на своєму шляху перське військо — і не мало чого нищити, бо проходило пустинною, випаленою сколотами землею…

А сколоти тим часом обійшли всі свої землі з півночі і вернулися назад, до південних своїх країв, так і уникнувши кривавої сутички з великим військом царя Дарія. Грізний і всевладний перський цар вирішив повернути на захід, бо чимало його воїнів померло в поході від голоду й спраги, не дочекавшись бою. Ішов тепер Дарій на захід — і не знав, що поперед нього, на два дні дороги, посувалися сколотські загони — і знову спалювали перед військом Дарія все, що зростало на землі. Аж через кілька днів зрозумів це всевладний цар Дарій і віддав наказ гнатися що було сили за сколотами, щоб примусити їх, нарешті, до бою…

Проте мудрі сколотські вожді мали й тут свою мету. Вони відступали з воїнами так швидко, як гналися за ними перси, і не могло і тепер перське військо наздогнати їх. І одчай поступово почав полонити серця перських воїнів, і круки вже відставали від перського війська, бо втратили надію на криваву поживу, яку дав би їм бій…

Тоді вже зовсім розлютився грізний і всевладний цар Дарій і надіслав до сколотських вождів своїх вершників на найкращих, з цілого війська відібраних конях з такою мовою:

“Чого ви, дивні люди, весь час тікаєте від мене? Адже ви можете легко вибрати одне із двох. Коли ви вважаєте, що маєте силу стати на бій зі мною, то спиніться, не тікайте і ставайте на бій, спробуйте перемогти мене і моє військо. Коли ж ви вважаєте себе слабшими за мене, — так само спиніться, і підкоріться, і зустрічайте з пошаною свого володаря Дарія, якщо не хочете, щоб я, всевладний Дарій, зруйнував і знищив цілу вашу землю разом з вами!”

Але найстарший сколотський вождь Іданфірс відповів цареві Дарію таке:

“Отакий у мене звичай, о персе, і я охоче поясню тобі його. Ніколи я й мої воїни не тікали ні від кого з переляку, ні від кого не тікаємо ми й тепер. Мій народ робить те саме, що робив і до того, як ти сюди прийшов, і що робитиме, як ти звідси підеш. Мій народ кочує, як робить те завжди. І я зовсім не поспішаю битися з тобою, бо в мене й без тебе є чимало діла. І не загрожуй мені даремно! Бо в нас, сколотів, немає міст, немає засаджених деревами земель, які ви називаєте садами, нема чого захищати й побоюватися, що ви, перси, щось знищите. А трава зросте знову і буде ще вищою, бо угноїть землю попіл спаленої трави, і угноять землю тіла твоїх загиблих воїнів. Чого ж нам поспішати битися з тобою? Коли ж ти хочеш будь-що прискорити бажаний тобі бій, то ось тобі моя порада. Єдине, що в нас, сколотів, є дорогоцінного і дорогого серцю — це гробниці наших предків. Спробуй розшукай їх, щоб знищити! От тоді побачиш, чи будемо ми уникати бою з твоїм війсьом, чи самі вийдемо на нього. А до того й не шукай бою з нами, бо його не буде!..”

І ще додав мудрий сколотський вождь Іданфірс:

“Незабаром я тобі, зарозумілий царю, надішлю такі подарунки, яких ти гідний. А за те, що ти називаєш себе моїм володарем, я ще розквитаюся з тобою і твоїм військом!”

Тим часом воїни Дарія вмирали від хвороб і втоми, вмирали від голоду й спраги. І знову над великим перським військом з’явилися зловісні круки. Але вони вже не чекали бою, щоб дістати криваву поживу. Чорними хмарами кружляли жадібні круки над самим перським військом і не покидали його ані на мить, бо тепер вони мали вдосталь їжі. Але це були не трупи забитих персами супротивників, а самі мертві перси, які вмирали щодня сотнями від хвороб і втоми…

Саме тоді мудрі сколотські вожді надіслали обіцяні цареві Дарію подарунки. І цар Дарій зрадів. Бо він готовий був уже помиритися з сколотами, не підкоряючи їх, аби тільки повернутися додому без ганьби. Він хотів урочисто зустріти сколотських вершників, які привезли йому подарунки. Але ті вершники тільки кинули до його ніг привезені ними подарунки і одразу помчали геть так хутко, що ніхто з перських воїнів і не намагався наздогнати їх на своїх стомлених безконечним походом конях. Подивився всевладний і грізний цар Дарій на привезені сколотськими вершниками подарунки — і гнівно відвернувся, і розлютувався oе більше. Бо мудрі сколотські вожді надіслали йому в подарунок птаха, мишу, жабу і п’ять стріл. І цар Дарій не відав, що то означало…

Довго міркував цар Дарій з своїми радниками, наближеними і воєначальниками над тими подарунками і, нарешті, сказав так:

• Предыдущая
• 53/94
• Следующая