Багато, багато, багато золота… - Билкун Николай Васильевич - Страница 36

• Предыдущая
• 36/49
• Следующая

На віллі нафтового й хімічного короля Дарлінга, розташованій у дрімучому заповідному лісі, куди Гартман привіз Мечислава, його золотий лімузин не став сенсаційною бомбою. Лише кілька бізнесменів, яким Мечислав залишив недогризки акцій і які сподівалися виторгувати в нього ще дещо, вдали захоплення, але Мечислав відразу ж відчув усю нещирість їхнього подиву. Щодо Дарлінга і його почту, то вони навіть не кліпнули, бо золотий автомобіль не засліпив їх. Для них усе це було вже давноминулим етапом. Свого часу вони теж заводили ванни із справжнього золота, де в шампанському купали коханок, вони обшивали свої пантофлі алмазами в сотні каратів, вони вставляли платинові щелепи своїм мопсам і робили ще чимало всіляких непотрібних дурниць. Тепер вони їх не роблять. Коли хочете знати, вони живуть навіть скромно. Вони сплять на таких самісіньких ліжках, на яких сплять їхні клерки, вони одягають стандартні піжами, чистять зуби серійною пастою і не завжди встигають проковтнути свій п’ятидесятицентовий сніданок. Насолоду вони знаходять в іншому— в магії цифр, у гіпнозі багатства, в дурманові влади над мільйонами людей.

— Хлопчик бавиться, — скептично примружив око містер Дарлінг, — з ним буде те, що й з усіма. Шкода, я думав, він розумніший. Боюсь, що йому незабаром доведеться відколупувати зубилом по шматочку від свого авто^. щоб заплатити борг перукареві.

— Ну, спершу він ще мусить завести собі яхту, оббити її листовим золотом, одружитися з найрозпутнішою кінозіркою, потім розпочати справу про розлучення і таким чином, процвиндривши все, підшукати собі роботу клерка у вас, містер Дарлінг, — зауважив хтось з гостей, щоб зробити приємне господареві.

— Ця людина покликана, щоб урятувати націю від комунізму, анархії і сваволі чорних! — проскрипів за спиною містера Дарлінга чийсь противний голос.

Це був містер Джім Ферч. Останнім часом будь-яка зустріч бізнесменів не обходилась без цієї людини. Він приходив навіть туди, куди його не запрошували, але ніхто не наважувався показати йому на двері.

Містер Дарлінг вдав, ніби не розчув слів Джіма Ферча. Дарлінг належав до старої когорти “чесних” бізнесменів, які спали не більше п’яти-шести годин на добу, не обжиралися, не обпивалися, не знаходили зайвої годинки, щоб провести її в обіймах коханки. Вони просто робили гроші. Робили їх день у день, вісімнадцять годин на добу, місяцями, роками, десятиріччями. Бізнесмени типу містера Дарлінга вважали, що зобов’язані своїм багатством виключно собі й нікому більше. Вони глибоко зневажали нуворишів типу Живокіста і гієн та шакалів типу Ферча, які живилися падлом. Але містер Дарлінг і йому подібні, котрі вже вимирали, мамонти бізнесу не могли не рахуватися з Живокістами й Ферчами. Ферчі були потрібні, коли ще хтось (а цих “когось” були мільйони) заявляв про те, що не самі Дарлінги нажили свої шалені капітали. Ферчі зривали страйки, вбивали робітничих керівників, прогресивних лідерів профспілок, правдивих журналістів, постачали штрейкбрехерів, найманих убивць, лжесвідків. Ферча треба було терпіти, як сторожову собаку, й миритися з тим, що від собаки не пахне фіалками.

Живокісти були непотрібні. Але їх теж не можна було скидати з рахунку, ігнорувати. Останнім часом ці технократи (містер Дарлінг не сумнівався, що Живокістові вдалося розбагатіти внаслідок якогось геніального винаходу, який, напевне, дозволяє перетворити консервні бляшанки на золото) полізли з усіх щілин, наче блощиці, й починають пити кров з чесних бізнесменів. Так, часи міняються. Колись такий задрипаний інженерчик годинами сидів у приймальні містера Дарлінга чи якого-небудь іншого бізнесмена і мріяв продати свій винахід, щоб купити собі нові штани. Скількох таких бачив Дарлінг на своєму шляху! Скількох купив за безцінь, скільком показав на двері, коли їхній винахід не давав прибуток вже зараз. Були, правда, з-поміж них і такі, що ставали акціонерами, крутилися, як справжні бізнесмени, й згодом ставали людьми. Але ставати людьми їм допомагав містер Дарлінг або йому подібні. Тепер не те. Стара лисиця Гартман, видно, знає значно більше, ніж каже. Він переконав Дарлінга влаштувати зустріч бізнесменів з цим Живокістом. Цікаво, невже й Гартман, старий досвідчений ділок, бачить у цьому нуворишеві фінансового й політичного фюрера?

Живокістові варто було б підійти до господаря вілли, привітатися, запитати про здоров’я місіс Дарлінг і познайомитися з міс Дарлінг… А що коли він захоче зробити з міс Дарлінг місіс Живокіст? То нічого, що прізвище в нього таке дике. При такому багатстві цей Живокіст міг би бути навіть негром чи китайцем, і тоді б містер Дарлінг був би вище расових забобонів. Але Живокіст з самого початку повів себе як досвідчений хам. Він звернув на містера Дарлінга не більше уваги, ніж на портьє де-небудь у зачуханому готелі. Мечислав не ступив назустріч господареві вілли. Він залишився стояти на місці й свердлив очима всіх присутніх.

Вовк, що хоче прибитися до зграї, мав би себе поводити не так зухвало. Але цьому вовкові зграя була непотрібна. Він був потрібен зграї, і зараз давав це відчути. Психологічна боротьба тривала нескінченно довго. Навіть Гартман, завжди усміхнений Гартман, самовпевнений Гартман, — розгубився і знітився. Йому не вірилось, що хто-небудь на білому світі міг у присутності містера Дарлінга поводити себе так, як поводився Живокіст. Але яким би розгубленим і навіть переляканим не був містер Гартман, він зрозумів, що зараз триває боротьба. Безкровна, мовчазна, але це боротьба не на життя, а на смерть. Боротьба між Дарлінгом і Живокістом. Хто в цій боротьбі залишиться переможцем, залежить виключно від зграї. Якщо всі присутні тут і ті, кого добре обчухрав Живокіст, і ті, кого менше, і ті, хто ще сподівається вирвати якісь крихти із його рук, і ті, що завжди грали роль риб-прилипал при акулі, якщо вони зігнорують зараз Живокіста, його не врятує ніяке золото. Завтра ж ця могутня сила, очолювана Дарлінгом, рухне на Живокіста й розчавить його.

Мабуть, Живокіст розумів це не гірше від Гартмана. Він став блідий як смерть, і віко лівого ока дрібно-дрібно засіпалося. Аби він повівся інакше, аби він зробив кілька кроків до містера Дарлінга, і йому дозволили б піти на компроміс. Тоді його визнають своїм, його приймуть до зграї, він поділить з містером Дарлінгом вплив на біржу й узагалі на всі національні багатства. Містер Дарлінг згоден ділитися владою. Потім він буде викручуватися, підставляти ніжку Живокістові, не дуже дивуючись і не дуже ображаючись, коли Живокіст робитиме те саме. Почнеться ризикована затяжна гра, яка носить назву фінансового й політичного бізнесу. Але Живокіст надумав іти ва-банк. Усе, до чого він брався, йому досі вдавалося. То невже ж він не звалить цього старого гриба Дарлінга, хоч і підпертого мільярдами?

Довго, нескінченно довго тяглися ці секунди… Кожна з них була варта років. Живокіст не рушив з місця. Перші риби-прилипали покинули стару акулу й попливли до. нової. Дарлінг відчув, як у нього дерев’яніють ноги. Він мало не впустив кришталевий фужер з коктейлем, але стримався, взяв себе в руки й зумів поставити його на тацю лакеєві, навіть не розхлюпавши.

Греблю наче прорвало. Тепер кожен відштовхував плечем іншого, намагаючись пробратися ближче до містера Живокіста, зустрітися очима з його крижаним поглядом. Тепер кожен лаяв себе в душі за те, що не зробив цього кроку перший.

Але Живокіст, здавалося, не помічав ні тих, що підійшли перші, ні тих, що підійшли другі чи треті. Він не чув компліментів на свою адресу, не чув фамільярно-підлабузницьких вигуків, не чув захоплень його унікальним лімузином. Він свердлив очима Дарлінга, бо Дарлінг один залишився стояти непорушно й намагався витримати погляд цього молодого вовка.

Погляду його Дарлінг не витримав, згорбившись під вагою Живокістових мільярдів, наче загіпнотизований, на дерев’яних ногах наблизився він до Живокіста і потис йому руку. Живокіст мляво й неуважно відповів на цей потиск, дивлячись кудись крізь Дарлінга. Він усе ще був неуважний, похмурий, когось шукав очима в натовпі “дужих світу цього”, й вони почали розгублено крутиги головами.

• Предыдущая
• 36/49
• Следующая