Звіробій - Купер Джеймс Фенимор - Страница 97
- Предыдущая
- 97/122
- Следующая
— Коли сонце буде там, — провадив делавар, указуючи на зеніт, — Великий Мисливець нашого племені повернеться до гуронів, а вони вчинять з ним, як з ведмедем, з котрого луплять шкуру і смажать, навіть на повний шлунок.
— Може, Великий Дух пом'якшить їхні серця і одверне від кровожерності. Я жила серед гуронів і знаю їх. Вони мають серце і не забудуть власних дітей, які можуть попасти до рук делаварів.
— Вовк завжди виє; свиня завжди їсть. Вони втратили воїнів, і навіть жінки їхні вимагають помсти. Блідолиций має очі орла і бачить, що діється в серцях мінгів: він не сподівається милосердя. Душа його повита хмарою, хоч її не видко на його обличчі.
Настала довга мовчанка; Уа-та-Уа взяла потай вождеву руку, наче шукаючи у нього підтримки, хоч і не осмілилася підвести очей до його обличчя, яке стало грізне від суперечливих пристрастей і суворої рішучості, що боролися йому в грудях.
— Що робитиме Ункасів син? — несміло спитала зрештою дівчина. — Він вождь і, хоч молодий, а вже прославив своє ймення у раді. Що його серце вважає за наймудріше? І чи голова його каже ті самі слова, що й серце?
— Що скаже Уа-та-Уа в той час, коли моєму найближчому другові загрожує така небезпека? Найменші пташки співають наймиліше; послухати їхню пісню завжди приємно. Хотів би я в своїй скруті почути волове очко: його пісня сягає глибше вуха.
І знову Уа-та-Уа зазнала глибокої втіхи, почувши таку хвалу з уст коханого. Інші делаварські юнаки теж називали її часто Жимолостю Гір, але прізвисько те ніколи не лунало так солодко, як тепер, з Чингачгукових уст; до того ж він один назвав її Воловим Очком. Радісно було чути це дівчині, а ще радісніше було збагнути, що коханий не тільки тішиться з її голосу, а й цінує думку та пораду своєї нареченої. Вона стиснула його руку обома своїми й відмовила:
— Уа-та-Уа каже, що ані вона, ані Великий Змій не зможуть більше сміятися чи спати, не бачачи уві сні гуронів, коли Звіробій загине під мінгським томагавком, а вони нічого не зроблять, аби його врятувати. Вона воліє піти сама в далеку дорогу, аніж дозволити такій темній хмарі затьмарити її щастя.
— Добре! Чоловік і дружина повинні мати серце, вони повинні дивитися одними очима й мати одні почуття.
Не будемо розповідати, про що вони ще говорили. Ми вже знаємо: йшлося про Звіробоя та його надії на рятунок, але що вони вирішили, ми довідаємося згодом. Молода пара ще розмовляла, коли сонце визирнуло з-за верхівок сосон і світло ясного американського дня полилося в долину, затопивши озеро, ліс і схили гір. Тієї самої миті Звіробій вийшов з каюти на поміст. Спочатку він позирнув на безхмарне синє небо, по тому швидко оглянув озеро й береги, а тоді вже приязно кивнув друзям і весело всміхнувся дівчині.
— Ну, — мовив він, як завжди, спокійним, бадьорим голосом, — той, хто бачить захід сонця і не заспить уранці, матиме нагоду спостерігати, як воно вертається зі сходу, наче олень, що за ним кругом женуться мисливці. Мабуть, ти, Уа-та-Уа, не раз бачила це видовище, а проте тобі ніколи не спало на думку поцікавитися, яка тому причина.
Чингачгук та його наречена спантеличено подивилися на світило, а тоді одне на одного, наче шукаючи відповіді цієї загадки. Звичка притупляє чутливість, навіть коли йдеться про значні природні явища: цим простим створінням ніколи й на думку не спадало замислитися над причиною події, котра відбувалася щоденно, — хоч пояснити її було вельми не просто. Коли перед ними постало те питання, вони обоє були вражені, наче вчений, що раптом довідався про нову блискучу гіпотезу. Один тільки Чингачгук зважився відповісти.
— Блідолиці знають усе, — мовив він. — То, може, вони скажуть нам, чому ховає своє обличчя сонце, коли воно мандрує вночі?
— Оце така у вас, червоношкірих, наука! — відмовив юнак, сміючись, хоч у душі він тішився нагодою довести перевагу свого народу, вирішивши важке питання. Зробив він те, як завжди, способом досить своєрідним. — Слухай же, Змію, — провадив він поважніше, але просто, — це пояснюється легше, аніж індіянин може собі уявити. Хоч нам здається, ніби сонце мандрує небом, насправді воно стоїть непорушно, а земля обертається. Кожен це зрозуміє, якщо його поставити, наприклад, на млинове колесо, коли воно крутиться: часом він бачитиме небо, а часом пірнатиме під воду. В цьому немає ніякої таємниці; просто так влаштована природа. Важко тільки одне: примусити, щоб земля крутилася.
— А як знає мій брат, що земля обертається? — запитав індіянин. — Чи може він те бачити?
— Казати правду, делаваре, то втямити важкувато. Я часто пробував, але ніколи мені не щастило. Бувало, мені ввижалося, що я бачу, як вона обертається, але потім доводилося визнавати—бачити те неможливо. Проте вона таки обертається, як кажуть усі наші люди, а ти повинен їм вірити: вони-бо вміють передбачати затемнення та інші дива, що жахають усіх індіянів, як ти сам добре знаєш.
— Гаразд. Це правда; жоден червоношкірий того не заперечить. Коли колесо обертається, мої очі те бачать, але вони не бачать, щоб оберталася земля.
— Оце вже я пояснюю затятістю наших почуттів. Люди кажуть: не побачиш — не повіриш; і багато хто вірить лише тому, що бачить. Проте, вождю, цей доказ не такий переконливий, як спершу здається. Я знаю, ти віриш у Великого Духа, а проте ти навряд чи зміг би показати, де його бачиш.
— Чингачгук бачить його скрізь, у всіх добрих ділах, а Злого Духа — в поганих. Великий Дух ось — у озері, там — у лісі, он — у хмарах, в Уа-та-Уа, в Ункасовому сині, в Таменунді, в Звіробої. Злий Дух — у мінгах. Але щоб земля оберталася — я того не бачу.
— Не дивно, що тебе прозвали Змій, делаваре! Твої слова завжди глибокодумні, та й погляд твій часто глибокодумний теж. А проте твоя відповідь не зовсім мене задовольняє. Зрозуміло, бог присутній у всіх речах, але ж я кажу не про те. Що Великий Дух існує, ти знаєш з його справ; а блідолиці знають, що земля обертається, бо бачать наслідки того обертання. Ось у чому суть речі, хоч пояснити її детальніше я не зумію. Усі наші люди вважають те за правду, а блідолиці майже ніколи не помиляються.
— Коли сонце встане завтра над вершечком тієї сосни, де буде мій брат Звіробій?
Мисливець стенувся і пильно, хоч без жодних ознак тривоги, поглянув на свого друга. По тому він знаком запросив його зайти в «ковчег», де вони могли побалакати, не боячися, що їх підслухають ті, чиї почуття можуть переважити розум. Там він спинився і провадив розмову відвертішим тоном.
— Ти, Змію, вчинив трохи необачно, — мовив він, — завівши про те балачку в присутності Уа-та-Уа, та й білошкіра дівчина могла нас почути. Атож, загалом ти поводишся обачніше. Та нічого. Уа-та-Уа не зрозуміла, а інша не почула. Проте це запитання легше поставити, аніж на нього відповісти. Жоден смертний не може сказати, де він буде, коли завтра встане сонцё. Я спитаю тебе те ж саме, Змію, і хочу почути, що ти відповіси.
— Чингачгук буде з своїм приятелем Звіробоєм: якщо той подасться в країну духів, Великий Змій поповзе поруч; якщо він залишиться під сонцем, вони обоє тішитимуться його теплом і світлом.
— Я розумію тебе, делаваре, — відповів Звіробій, зворушений простодушною відданістю друга. — Такі слова звучать зрозуміло всіма мовами: вони виходять із серця і йдуть прямісінько до серця. Добре так думати і, можливо, добре так говорити, але недобре було б, аби ти вчинив так, Змію! Тепер ти вже не парубок, — хоч тобі ще треба перемінити оселю та справити деякі інші обряди, перш ніж Уа-та-Уа стане твоя законна дружина, — ви й тепер однаково що одружені, бо мусите зважати на почуття один одного й ділити радощі та горе. Ні-ні, Уа-та-Уа не можна кидати лише тому, що між тобою і мною несподівано пройшла хмара, трохи темніша, аніж ми гадали.
— Уа-та-Уа дочка могіканів: вона знає, що чоловіка треба слухатися. Куди він піде, туди й вона. Вони обоє будуть з Великим Мисливцем делаварів, коли сонце встане завтра над сосною.
— Боже благослови й захисти тебе, вождю! Це справжнє божевілля! Невже ти чи Уа-та-Уа, чи ви вдвох можете змінити вдачу мінгів? Невже твій сміливий погляд чи сльози та краса Уа-та-Уа обернуть вовка на вивірку чи зроблять дику кішку смирною, як лань? Ні, Змію, схаменися, а я здамся на волю божу. Зрештою, ніхто не може твердити напевно, що ці волоцюги збираються завдати мене на тортури; може, у них прокинуться жалощі, і їм стане соромно за свою жорстокість. Хоча сподіватися, що мінги облишать лихі наміри і відкриють свої серця для милосердя, то справа майже безнадійна. Проте ніхто не знає, що може статися, і таким юним створінням, як Уа-та-Уа, не слід ризикувати заради непевного майбутнього. Шлюб — то річ поважніша, аніж гадають деякі юнаки. Коли б ти був самотній, тобто неодружений, делаваре, я б сподівався, що ти безнастанно з раннього ранку до пізнього вечора, наче собака, що згубив слід, гасатимеш круг табору тих зайд, добираючи способу визволити мене і ввести ворогів у оману. Але вдвох люди часом слабкіші, аніж наодинці, отож сприймаймо речі такими, які вони є насправді, а не такими, якими б ми хотіли їх бачити.
- Предыдущая
- 97/122
- Следующая
