Звіробій - Купер Джеймс Фенимор - Страница 95

• Предыдущая
• 95/122
• Следующая

— Не можна легковажити такими речами, Звіробою. Ми вже дорослі й повинні говорити про це серйозно й щиро. Забуваючи той сором, що змушує дівчину мовчати, поки розмову перший не заведе мужчина, я говоритиму цілком одверто, знаючи вашу порядність і благородство. Як ви гадаєте, Звіробою, чи могли б ви бути щасливим, побравшися з такою жінкою, як я?

— З такою жінкою, як ви, Джудіт? Але навіщо про це балакати? Такій жінці, як ви, тобто доволі вродливій, щоб вийти заміж за капітана, і, на мій погляд, вельми освіченій, навіть на думку не спаде стати моєю дружиною. Мабуть, дівчатам, котрі знають, що вони розумні й вродливі, втішно іноді позбиткуватися з хлопця, якого обійшла доля, мов бідного делаварського мисливця.

Юнак говорив добродушно, але сум і гіркота бриніли в його голосі. Джудіт одразу помітила це.

— Ви несправедливі до мене, коли таке подумали, — палко заперечила вона. — Ще зроду я не говорила так щиросердно і не жалкую, хоч би чим закінчилася наша сьогоднішня розмова. Я мала багато залицяльників, Звіробою, — далебі, майже кожен нежонатий трапер чи мисливець, які побували у нас на озері за останні чотири роки, пропонував узяти мене з собою. Жодного з них я не могла, не бажала слухати. І, можливо, це на моє щастя. А поміж них були показні хлопці, от хоча б ваш знайомий, Гаррі Марч.

— Авжеж, Гаррі милує око, хоч, на мій погляд, із вдачею у нього гірше. Спершу мені здавалося, ніби ви хочете з ним побратися, Джудіт. Та коли він ішов звідси, я переконався, що немає на світі такої просторої хижі, яка б умістила вас обох.

— Нарешті ви міркуєте про мене справедливо, Звіробою! За Непосиду я нізащо не могла б вийти заміж, навіть коли б він був у десять разів вродливіший і в сто разів мужніший, ніж тепер.

— Але чому, Джудіт, чому? По щирості, мені цікаво знати, чим такий парубок, як Непосида, не зміг догодити такій дівчині, як ви.

— Тоді ви зараз дізнаєтесь, Звіробою, — відповіла дівчина. Вона зраділа з нагоди сказати про все, що їй так подобалося у мисливцеві, й водночас сподівалась непомітно звернути на розмову, любу її серцю. — По-перше, чоловіча врода небагато важить для жінки, тільки б сам чоловік не був каліка.

— Отут я з вами не цілком згоден, — заперечив юнак розважливо, бо він був вельми скромної думки про свою власну зовнішність. — Я помітив, що найгожіші воїни звичайно обирають собі за дружин найвродливіших дівчат племені. І наш Змій, який часом буває просто блискучий у бойовому розмалюванні, досі лишився улюбленцем делаварських молодих жінок, хоч сам горнеться тільки до Уа-та-Уа, мовби вона—єдина красуня на землі.

— Можливо, так ведеться в індіянів, але білі дівчата дивляться на це інакше. Якщо хлопець доволі сильний та мужній, щоб захищати жінку й не пускати до хати злиднів, то більше від нього нічого й не треба. Отакі, як Непосида, здоровані можуть бути добрими гренадерами, а кавалери з них нікудишні. Що ж до краси, то чесний погляд, у якому розкривається серце, важить багато більше, ніж гарне лице, рум'янець, очі, зуби й інші дрібниці. Все це, може, потрібне дівчатам, але жінка не шукає цього на виду мисливця, воїна чи чоловіка. Коли ж і є такі дурепи, то Джудіт до них не належить.

— Ну, це просто неймовірно! Я завжди був певен, що вродливі тягнуться до вродливих, як багаті до багатих.

— Можливо, так буває з чоловіками, Звіробою, але не завжди це можна сказати про жінок. Ми любимо мужніх чоловіків, та водночас нам хочеться, щоб вони були скромні. Нас захоплює їхня спритність на полюванні чи на стежці війни, готовність віддати життя за правду й непоступливість перед кривдою. Понад усе ми цінуємо чесність — язики, які ніколи не кажуть того, чого немає на думці, й серця, які люблять не тільки самих себе, а й інших. Кожна порядна дівчина ладна померти за такого чоловіка, тоді як хвалькуваті, двоєдушні залицяльники вельми скоро стають ненависні й очам, і душі.

Джудіт говорила пристрасно і з гірким болем, але мисливець мовби не помічав цього, поглинутий новим, незнаним досі почуттям. Юнакові, з його скромною вдачею, дивно було чути, що всі ті риси, які, безперечно, були притаманні йому самому, так високо підносить найвродливіша з жінок, котрих він будь-коли бачив. У першу мить це просто приголомшило Звіробоя. Юнак відчув природну й, мабуть, простиму гордість. Потім думка про те, що така жінка, як Джудіт, може стати подругою його життя, вперше майнула йому в голові. Ця думка була така приємна й така нова для нього, що він надовго замислився, геть забувши про красуню, яка сиділа перед ним, стежачи за виразом його відвертого, чесного лиця. Вона вдивлялася так пильно, що зрештою почала вгадувати плин його думок. Ніколи раніше такі приємні видіння не находили на молодого мисливця. Але звиклий головним чином до практичних речей і не вельми схильний підпадати під владу уяви, він швидко опам'ятався й усміхнувся своїй мимовільній слабості. Видіння, що їх навіяли мрії, поволі зблякли й розтанули, і він знову відчув себе простим, невченим, хоча й бездоганно чесним хлопцем.

Джудіт з тривожною увагою дивилася на нього.

— Ви напрочуд гарні й привабливі сьогодні, Джудіт! — вигукнув Звіробій простодушно, коли дійсність, нарешті, перемогла химеру. — Ви просто чарівні! їй-право, я ніколи не зустрічав такої гожої дівчини навіть серед делаварок! І мене не дивує, що Гаррі Непосида пішов звідси сумний та зажурений.

— Скажіть, Звіробою, невже б ви хотіли бачити мене дружиною такої людини, як Гаррі Марч?

— Дещо можна сказати на його користь, а дещо — й проти. Як на мене, то Непосида — не кращий з чоловіків, але боюся, що більшість молодих жінок ставляться до нього прихильніше.

— Ні-ні! Джудіт, навіть не маючи власного прізвища, ніколи не погодиться стати Джудіт Марч! Все що завгодно — тільки не це!

— Джудіт Бампо звучало б гірше, дівчино. Небагато є прізвищ, таких приємних для слуху, як Марч.

— Ах, Звіробою, в таких випадках для слуху найприємніше те, що тішить серце. Аби Нетті Бампо звався Гаррі Марч, а Гаррі Марч — Нетті Бампо, я, мабуть, уподобала б прізвище Марч дужче, ніж зараз. Та коли б він носив ваше прізвище, для мене Бампо звучало б жахливо.

— Оце правильно, й у цьому вся суть! Вірите, в мене зроду огида до змій, і я ненавиджу саме це слово, тим більше що місіонери розповідали мені, ніби під час створення світу якась змія спокусила першу жінку. А проте, відколи Чингачгук заслужив собі прізвисько, яке він нині носить, це ж саме слово стало миліше для мого слуху, ніж посвист дрімлюги тихого літнього вечора. Все залежить від почуття, Джудіт, — і те, як ми сприймаємо слово, і те, як ми дивимось на людину.

— Ви міркуєте так слушно, Звіробою, що мене просто чудує, чому вам здається дивним, коли дівчина, яка, можливо, сама непогана на вроду, зовсім не прагне, аби й чоловік її мав цю перевагу чи, певніше, те, що вам увижається перевагою. Для мене зовнішність мужчини анічогісінько не важить, хай би тільки лице в нього було таке ж чесне, як і серце.

— Так, чесність — велике діло, коли дивитися вперед; і ті, хто легко забуває про це спочатку, частенько змушені бувають згадати це під кінець. І все-таки, Джудіт, на світі є багато людей, що воліють лічити сьогоднішній, а не майбутній зиск. Їм здається, ніби сьогоднішнє — певне, а майбутнє — сумнівне. Однак мене тішить, що ви міркуєте про це розумно, не те що люди, котрі самі себе обкрадають.

— Я справді кажу те, що думаю, — відповіла дівчина підкреслено чітко, хоча жіноча делікатність не дозволяла їй прямо запропонувати свою руку, — і можу додати з усією щирістю, що радніше поділила б свою долю з людиною, на правдивість і відданість якої можна звіритись, а не з брехливим і безсердечним негідником, бодай би він навіть мав повні скрині золота, маєтки, землі… так, бодай би він навіть сидів на королівському троні!

— Це сміливі слова, Джудіт, так, це дуже сміливі слова. Та чи певні ви, що почуття згодиться увійти з ними в лад, коли вам справді доведеться обирати? Аби перед вами з одного боку стояв вичепурений франт у червоному камзолі, з головою, од якої віє пахощами мускусного оленя, з лицем, гладеньким та квітучим, як ваше власне, з руками, такими білими та пухкими, наче бог не велів людині заробляти свій хліб у поті чола свого, і з такою величавою ходою, яку здатні вигадати тільки вчителі танців та легковажне серце, а з другого — стояв би чоловік, що всі свої дні проводив просто неба, аж поки лоб йому запікся так само, як і щоки, що продирався болотами та хащами, аж поки руки йому зашерхли, мов кора на дубах, під якими він спить, що ганявся за дичиною, аж поки хода в нього стала нечутна, немов у рисі, що від нього не віє жодним приємним запахом, окрім того, який дарує сама природа у свіжих подихах лісу, — так от, якби оці двоє стояли перед вами, сподіваючись на вашу прихильність, то кому б віддали ви перевагу?

• Предыдущая
• 95/122
• Следующая