Звіробій - Купер Джеймс Фенимор - Страница 67

• Предыдущая
• 67/122
• Следующая

— Я Пантера! — сказав індіянин, хвастовито вдаривши себе рукою по голих грудях, впевнений, що це ім'я повинне справити неабияке враження.

— А я Яструбине Око, — спокійно відповів Звіробій. — У мене вельми гострий зір. А що мій брат, далеко він плигає?

— Звідси до делаварських поселень. Яструбине Око викрав мою дружину. Він повинен привести її назад або ж його скальп висітиме на жердині й сохнутиме в моєму вігвамі.

— Яструбине Око нічого не крав, гуроне. Він не з роду злодіїв, і красти не в його звичках. Твоя дружина, як ти називаєш Уа-та-Уа, ніколи не стане дружиною канадського червоношкірого, її душа весь час жила в хатині делавара, й нарешті тіло пішло з'єднатися з нею. Я знаю, Пантера вельми прудка, та навіть її ноги не годні угнатися за жіночими бажаннями.

— Змій делаварів просто собака. Він жалюгідне каченя, що ні на мить не виходить з води. Він боїться стояти на твердій землі, як личить хороброму індіянинові!

— Чекай, чекай, гуроне, ти просто не маєш сорому, бо не минуло й години, як Змій стояв за сотню футів од тебе, і, коли б я не притримав його за руку, він би помацав міцність твоєї шкури рушничною кулею. Ти можеш лякати дівчисьок у поселеннях своїм гарчанням ягуара, але вуха мужчини вміють одрізняти правду від неправди.

— Уа-та-Уа глузує з нього! Вона бачить, що він хирлявий і жалюгідний мисливець, що він ніколи не ходив стежкою війни. Вона візьме собі в чоловіки справжнього мужчину, а не такого йолопа.

— Звідки тобі знати, Пантеро? — сміючись, заперечив Звіробій. — Звідки тобі знати? Як бачиш, вона подалася на озеро й, мабуть, віддає перевагу, форелі перед покру-чем дикої кішки. Що ж до стежки війни, мушу признатися: тут ще ні я, ні Змій не маємо великого досвіду. Та зараз ідеться не про цю стежку, а про те, що дівчата з поселень блідолицих називають прямою дорогою до шлюбу. Послухайся моєї поради, Пантеро, та пошукай собі дружину серед молодих гуронок. Жодна делаварка не піде за тебе з доброї волі.Рука Пантери лягла на томагавк, і пальці гарячково стиснули держак, ніби їхній власник вагався між розсудливістю та гнівом. В цю хвилину підійшов Розчахнутий Дуб. Владним жестом він наказав юнакові одійти геть, а сам знову сів на колоду біля Звіробоя.

— Яструбине Око має рацію, — мовив нарешті ірокез. — Його зір такий гострий, що він бачить правду навіть у темряві ночі, коли ми сліпі. Він — сова: пітьма нічого не може від нього сховати. Йому не треба йти супроти своїх друзів. Він правий.

— Я радий, що ти такої думки, мінгу, — відповів мисливець, — бо, на мій погляд, зрадник гірший за боягуза. Мені байдужий Хохуля, як тільки одному блідолицьому може бути байдужий інший блідолиций. Та все ж таки я ставлюся до нього не так погано, щоб заманювати його в твою пастку. Тобто я вважаю, що під час війни можна вдаватися до чесних хитрощів, а не до зради. Це вже незаконно, або, як кажуть білі, проти євангелія.

— Мій блідолиций брат правий: він не індіянин, він не повинен зраджувати своє Маніту й свій народ. Гурони знають, що полонили великого воїна, і поводитимуться з ним, як з великим воїном. Якщо випробовуватимуть його на муках, то вдадуться лише до таких тортур, котрих не витримає рядова людина. А якщо приймуть за друга, то це буде дружба вождів.

Висловлюючи в такий незвичайний спосіб свою пошану до бранця, гурон нишком ковзнув очима по його обличчю, бажаючи дізнатись, як той сприйме цей комплімент. Проте серйозність і видима щирість гурона не дозволили б людині, не звиклій до прикидання, розгадати його справжні наміри. Звіробій був саме з тих людей, які все приймають на віру, і, знаючи, як своєрідно індіяни розуміють вшановування полонених, мисливець відчув, що кров холоне йому в жилах. Незважаючи на це, йому пощастило зберегти таку незворушність, що навіть гостроокий ворог не помітив на виду блідолицього жодних ознак слабості.

— Я попався до вас у руки, гуроне, — відповів нарешті бранець, — і гадаю, ви зробите зо мною те, що вважатимете за потрібне. Не хвалитимусь наперед, що мужньо терпітиму будь-які муки, бо мене ще ніколи не катували, а ручатися за себе в такому випадку не може жодна людина. Але я постараюсь не зганьбити племені, яке мене виховало. Хоч мушу попередити: я білий, то можу не витримати й знепритомніти. Сподіваюсь, ви не покладете за це вину на делаварів чи їхніх союзників — могіканів. Всім нам більш чи менш властива слабість, і я боюся, що блідолиций не витерпить жорстоких тілесних мук, тоді як червоношкірий співатиме пісень і вихвалятиметься своїми подвигами навіть у ворожих зубах.

— Побачимо! Яструбине Око бадьорий духом і сильний тілом. Але навіщо гуронам катувати людину, яку вони люблять? Яструбине Око не народився їхнім ворогом, і смерть одного воїна не може посварити їх назавжди.

— Тим краще, гуроне, тим краще! Але я не хочу, щоб між нами залишилися будь-які недомовки. Це дуже добре, що ви не гніваєтесь на мене за смерть воїна, який поліг у бою. Та все-таки я не вірю, що між нами немає ворожнечі,— я хочу сказати, законної ворожнечі. Оскільки я маю індіянські почуття, це делаварські почуття, а ви вже самі судіть, чи можу я бути другом мінгів…

Звіробій замовк, бо якийсь привид раптом постав перед ним і примусив його на мить посумнитися в непохибності свого хваленого зору. Гетті Гаттер стояла біля багаття так спокійно, ніби була однією з ірокезок цього племені.

В той час, як мисливець та індіянин намагалися помітити сліди хвилювання на обличчях одне одного, дівчина непомітно пройшла сюди з боку південного берега, приблизно від того місця, де стояв на якорі «ковчег». Гетті наблизилась до багаття з безстрашністю, притаманною її простодушній вдачі, та з упевненістю, яку цілком виправдовувало поводження, що вона його недавно зустріла в таборі індіянів. Розчахнутий Дуб одразу ж упізнав гостю і, гукнувши кількох воїнів, послав їх розвідати, чи не провіщає ця раптова поява дівчини нового нападу. Після цього він знаком покликав Гетті ближче до себе.

— Сподіваюсь, ваш прихід сюди свідчить про те, що Змій і Уа-та-Уа перебувають у безпеці, Гетті? — спитав Звіробій, коли дівчина послухалась гурона. — Гадаю, ви знову зійшли на берег не за тим, що перше?

— Цього разу Джудіт сама послала мене сюди, Звіробою, — відповіла Гетті.— Вона сама й одвезла мене на берег, тільки-но Змій познайомив її з Уа-та-Уа й розказав, що трапилось. Яка гарна Уа-та-Уа сьогодні, й наскільки вона щасливіша тепер, ніж тоді, коли жила в гуронів!

— Так і має бути, дівчинко. Так і виявляється людська натура. Уа-та-Уа тепер з своїм нареченим і вже не боїться, що її віддадуть заміж за мінга. Гадаю, сама Джудіт змарніла б, коли б тільки подумала, що її врода дістанеться мінгові. Вдоволення — могутня підпора вроди, а я ладен заприсягтися, що Уа-та-Уа вельми вдоволена тепер, коли вона вирвалася з рук лиходіїв і втекла до обраного нею воїна… То ви кажете, ваша сестра звеліла вам зійти на берег? Ради чого Джудіт це зробила?

— Вона наказала мені побачитися з вами, а також запропонувати дикунам іще кількох слонів у обмін на вашу волю. Але я принесла сюди біблію. Від неї буде більше користі, ніж од усіх слонів, що лежать у батьковій скрині.

— А ваш батько та Непосида, вони знають, куди ви подались, моя добра маленька Гетті?

— Ні, не знають. Вони обидва ще сплять. Джудіт і Змій гадали, що ліпше їх не будити, бо коли Уа-та-Уа скаже їм, як мало воїнів зосталося в таборі і як багато там жінок та дітей, вони знову захочуть полювати на скальпи. Джудіт не відступалася од мене, все підганяла плисти на берег подивитися, що з вами трапилось.

— Це робить честь Джудіт. Але чого вона так турбується за мене? Ага, тепер я розумію, в чім тут річ. Так, тепер я все розумію. Бачте, Гетті, ваша сестра боїться: а раптом Гаррі Марч прокинеться і стрімголов помчить сюди, просто в ворожі руки, вважаючи, що коли я був йому товаришем у дорозі, то він повинен мені допомогти. Гаррі одчаяка, це точно, але я вельми сумніваюсь, що він заради мене полізе на рожен.

— Джудіт зовсім не думає про Непосиду, хоч Непосида весь час думає про Джудіт, — сказала Гетті простодушно, але цілком переконано.

• Предыдущая
• 67/122
• Следующая