Звіробій - Купер Джеймс Фенимор - Страница 48

• Предыдущая
• 48/122
• Следующая

— Цікавість — почуття природне, і, мабуть, нема людини, якій не була б притаманна ця слабість. Живучи поблизу форту, я не раз помічала, що тамтешні мешканці вельми охоче зазирають у чужі секрети.

— Так, і часто вигадують їх, коли не можуть винюшити правди! В цьому й полягає різниця між індіянським джентльменом та білим джентльменом. Ось, наприклад, Змій враз одвернувся б убік, якби ненароком зазирнув у вігвам іншого вождя. А в поселеннях білих, де всі напускають на себе таку поважність, чинять геть інакше. Запевняю вас, Джудіт, Змій ніколи не признається, що серед делаварів є якийсь інший вождь, настільки вищий за нього самого, що варто завдавати клопоту своїй голові й язикові, теревенячи про нього, про його вчинки, про те, що він їсть, чи про інші різні дурниці, якими цікавиться людина тоді, коли не має серйозніших справ. Той, хто так робить, нітрохи не кращий за звичайнісінького негідника, хоч би у що він виряджався і хоч би як чванився.

— Але це не чужий вігвам, і скриня належить моєму батькові. Це його речі, й вони мають прислужитися йому самому.

— Правильно, дівчино, правильно. Коли все буде в нас перед очима, ми справді зможемо краще вирішити, що треба взяти для викупу, а що залишити.

Джудіт була далеко не така безкорислива, як намагалась показати. Вона пам'ятала, що Гетті вже встигла задовольнити свою цікавість, а вона досі була позбавлена такої можливості. Тому дівчина була рада нагоді побачити те, що вже бачила її слабоумна сестра. Отже, вони погодились, що огляд треба продовжити, і Звіробій стяг другу парусинову покришку.

Коли завіса знову піднялася над таємницями скрині, на світ божий з'явилася перш за все пара пістолів, прикрашених тонкою срібною насічкою. В місті вони, певне, коштували недешево, але в лісах рідко хто користувався такою зброєю. Хіба що тільки офіцери, які полюбляли робити короткочасні наїзди з Європи в Колонію, так вірили в переваги лондонських звичаїв, що не вважали за потрібне відмовлятися від пістолів навіть на далекому американському прикордонні.

До чого спричинилося знайдення цих дорогих іграшок, ми розповімо в наступному розділі.

Вийнявши пістолі, Звіробій простягнув їх делаварові, щоб той помилувався ними.

— Рушниця-маля, — сказав усміхаючись Змій і взяв у руки один пістоль з таким виглядом, ніби то була іграшка.

— Ні, Змію, ні. Цю штуковину зроблено для мужчини, і вона може звалити велетня, якщо вміти нею орудувати. Але зажди… Білі навдивовижу недбало зберігають вогнепальну зброю по скринях та кутках. Дай-но я погляну, чи не накоять вони нам біди.

Сказавши це, Звіробій забрав зброю з рук свого друга і відтягнув курок. На панівці був порох, затверділий, мов жужіль, під дією часу, вогкості та тиску. З допомогою шомпола легко було упевнитись, що обидва пістолі набиті, хоч Джудіт запевняла, що вони пролежали в скрині багато років. Це відкриття неабияк спантеличило індіянина, котрий звик щодня поновляти запал своєї рушниці і повсякчас ретельно оглядати її.

— Білі люди вельми недбалі,— сказав Звіробій, похитуючи головою, — і не буває місяця, щоб хтось не розплачувався за це в їхніх поселеннях. Просто дивно, Джудіт, просто незбагненно, коли хазяїн вистрелить із своєї рушниці в оленя чи в іншого великого звіра, іноді навіть у ворога, і з трьох пострілів двічі схибить; але той же самий чоловік, ненароком забувши, що рушниця заряджена, вбиває на смерть свою дитину, брата чи друга! Ну гаразд, ми зробимо хазяїнові послугу, розрядивши оці його пістолі. А що для нас з тобою, Змію, це новинка, то ми випробуємо руку на якійсь цілі. Підсип на панівку свіжого пороху, я зроблю те саме, і тоді ми подивимось, хто з нас краще вправляється з пістолем. Щодо рушниці суперечка між нами давно вже розв'язана.

Звіробій щиро засміявся з свого власного чванства, і хвилини за дві друзі стояли на помості, обираючи підхожу мішень на палубі «ковчега». Цікавість привела до них і Джудіт.

— Відступіться назад, дівчино, відступіться трохи назад, — сказав Звіробій, — бо зброю набито дуже давно, і під час пострілу може статися неприємність.

— Тоді не стріляйте, хоча б ви, Звіробою! Віддайте обидва пістолі далеварові або, ще краще, розрядіть їх, не стріляючи.

— Це буде проти звичаю, а дехто навіть скаже, що це легкодухість, хоч сам я не поділяю такої безглуздої думки. Ми повинні вистрілити з них, Джудіт, так, ми повинні вистрілити, хоч я вже зараз бачу, що ніхто з нас не матиме достатніх підстав похвалитися своїм мистецтвом.

Загалом Джудіт була дуже смілива дівчина, вона звикла постійно мати справу з вогнепальною зброєю і не боялася її, на відміну од багатьох жінок. Їй не раз доводилось самій стріляти з рушниці, і за сприятливих обставин вона могла навіть уполювати оленя. Отже вона послухалась і, відійшовши трохи назад, стала поруч Звіробоя, залишивши індіянина самого на краю помосту. Чингачгук кілька разів зводив пістоля, пробував націлювати його обома руками, міняв одну незграбну позу на іншу й, нарешті, облишивши всі свої старання, одчайдушно натиснув на курок вже зовсім не цілячись. В результаті він не тільки не влучив у сучок, обраний за мішень, а навіть не зачепив «ковчега». Куля пострибала по воді, мов камінець, кинутий хлоп'ячою рукою.

— Чудово, Змію, просто чудово, — вигукнув Звіробій, весело засміявшись своїм безгучним сміхом. — Ти поцілив в озеро. Для деяких стрільців і це подвиг! Я наперед знав, що так буде, і сказав про це Джудіт. Червоношкірі не звикли до короткоствольної зброї. Ти поцілив в озеро, а це все-таки краще, ніж поцілити просто в повітря. Тепер відступися назад, і подивимось, чого варті звички білих у стрільбі з білої зброї.

Звіробій прицілився швидко й упевнено. Тільки-но ствол опинився на рівні мішені, гримнув постріл. Але пістоль розірвало, й уламки розлетілися на всі боки. Деякі з них попадали на покрівлю «замку», деякі на «ковчег», а один у воду. Джудіт скрикнула, і коли чоловіки злякано обернулись до неї, дівчина була бліда, наче мрець, і вся тремтіла.

—Її поранило, авжеж, Змію, нещасну дівчину поранило, хоча ніхто не міг би передбачити, що це трапиться на тому місці, де вона стояла. Давай одведемо її в каюту і зробимо для неї все, що тільки в нашій змозі.

Джудіт дозволила одвести себе в каюту, ковтнула води з баклаги, яку приніс їй Звіробій і, здригаючись усім тілом, раптом заплакала.

— Треба потерпіти, бідолашненька Джудіт, треба потерпіти, — сказав Звіробій, утішаючи її.— Я не хочу умовляти вас не плакати, бо сльози часто тамують дівочі страждання… А куди її поранило, Змію? Я не бачу крові, та й одяг ніде не пробитий.

— Мене нікуди не поранило, Звіробою, — крізь сльози пробелькотіла дівчина. — Це просто переляк, і більше нічого, запевняю вас. Хвалити бога, я бачу, що ніхто не постраждав од цього безглуздого випадку.

— Диво та й годі! — вигукнув простодушний мисливець, нічого не підозрюючи. — Я гадав, Джудіт, що вам не властива слабість міських панянок; гадав, що таку дівчину, як ви, не налякаєш тріском зброї, коли її розриває. Ні, я не думав, що ви така боягузка. Гетті, звісно, могла злякатися, але ж ви надто розумна й розсудлива, щоб лякатися, коли небезпека вже минула… Приємно дивитися на молодих дівчат, вождю, але вони дуже мінливі в своїх почуттях.

Сором заціпив Джудіт вуста. В її хвилюванні не було й крихти удаваності; все пояснювалось раптовим і непереборним страхом, — страхом, що був незрозумілий їй самій так само, як і обом її друзям. Однак, витерши сльози, вона знову повеселіла і невдовзі уже сміялася разом з чоловіками із власної глупоти.

• Предыдущая
• 48/122
• Следующая