Звіробій - Купер Джеймс Фенимор - Страница 19

• Предыдущая
• 19/122
• Следующая

— Це неправда, тату! Я чула, що казав Звіробій. Ви повинні чинити з вашими ворогами так, як ви самі хотіли б, щоб вони чинили з вами. Жодна людина не хоче, щоб вороги її вбили.

— Під час війни ми повинні вбивати наших ворогів, дівчинко, інакше вони вб'ють нас. Комусь та треба почати; хто почне перший, у того й більше шансів на перемогу. Ти не розумієшся на таких речах, бідолашна Гетті, а тому краще помовч.

— Джудіт каже, що це негарно, тату, а Джудіт розумніша за мене.

— Джуді не посміє розмовляти зі мною про такі справи. Ти кажеш правду, вона, далебі, розумніша за тебе і знає, що я цього не дозволю. Що для тебе краще, Гетті: втратити свій власний скальп, який потім продадуть французам, чи бачити, як ми поб'ємо наших ворогів і не допустимо, щоб вони шкодили нам?

— Я не хочу ні того, ні того, тату. Не вбивай їх, і вони не вбиватимуть нас. Продавай хутра і заробляй гроші, скільки змога, але не торгуй людською кров'ю.

— Годі, годі, дитино! Поговоримо лишень про те, що ти здатна збагнути. Адже ти рада бачити знову нашого давнього друга Марча? Ти любиш Непосиду й повинна знати, що одного чудового дня він може стати тобі братом, ба навіть ближче ніж братом.

— Це неможливо, тату, — відповіла дівчина після тривалого роздуму. — Непосида вже мав батька й матір, а ні в кого не буває їх двічі.

— То так здається твоєму слабенькому розуму, Гетті. Коли Джуді вийде заміж, батько її чоловіка стане її батьком і сестра чоловіка її сестрою. Якщо вона побереться з Непосидою, він буде тобі братом.

— Джудіт ніколи не піде за Непосиду, — заперечила дівчина лагідно, але рішуче. — Джудіт не любить Непосиду.

— Цього ти не можеш знати, Гетті. Гаррі Марч найвродливіший і найхоробріший юнак з усіх, які досі відвідували озеро. А що Джуді також надзвичайно вродлива, то я не бачу причини, чому б їм не побратися. Непосида вже пообіцяв працювати разом зі мною, якщо я дам на це згоду.

Гетті зірвалася на ноги й почала ходити туди та назад, що було в неї ознакою душевної тривоги. З хвилину вона мовчала. Батько, що звик до її незбагненної поведінки, навіть не запідозрив справжньої причини її раптового занепокоєння і незворушно посмоктував свою люльку.

— Непосида дуже вродливий, тату! — сказала Гетті просто, але значуще, чого б ніколи не зробила, аби її розум був чутливіший до думки інших людей.

— Я ж так і кажу, дитино, — промимрив старий Гаттер, не виймаючи люльки з рота. — Він перший красень у наших краях, а Джуді найвродливіша молода жінка, яку я бачив відтоді, як її бідолашна мати прожила свої кращі дні.

— Дуже погано бути потворною, тату?

— Бувають і гірші гріхи, але ти не потворна, хоча й не така пригожа, як Джуді.

— А Джудіт щасливіша з того, що вона така вродлива?

— Може, щасливіша, а може, й ні. Але давай поговоримо про інше, бо цього тобі не збагнути, сердешна Гетті. Чи до вподоби тобі наш новий знайомий, Звіробій?

— Він некрасивий, тату. Непосида гарніший за Звіробоя.

— Це правда, але кажуть, що він видатний мисливець. Слава про нього дійшла до мене раніше, ніж я його побачив на власні очі, і сподіваюсь, він покаже себе таким же хоробрим воїном, як мастаком на полюванні. А втім, не всі чоловіки, дитино, однакові, і я знаю з власного досвіду — треба багато часу, щоб серце в людини загартувалося для життя в нетрях.

— А в тебе воно загартувалося, тату? І в Непосиди також?

—Іноді ти питаєш таке, що важко й відповісти, Гетті. У тебе добре серце, дитино, з ним краще б жити в поселенні, а не в лісі, та розум твій більше годиться для лісу, ніж для поселень.

— Чому Джудіт розумніша за мене, тату?

— Хай допоможе тобі небо, дитино, — на це я негоден відповісти. Господь бог дарує нам розум і вроду. Він сам знає, що кому дати. А ти бажала б бути розумнішою?

— О ні! Навіть мій малесенький розум бентежить мене. Що більше я думаю, то нещаснішою себе почуваю. Від думок мені нема ніякого добра, але я бажала б бути такою ж вродливою, як Джудіт.

— Навіщо, сердешне дитя? Краса твоєї сестри може накликати на неї біду, як колись це сталося з її матір'ю. Не в тім, Гетті, щастя, щоб бути вродливою, коли це викликає тільки заздрість та переслідування.

— Але ж мама була і добра, й дуже вродлива, — заперечила дівчина, і сльози покотилися їй з очей як завжди, коли вона згадувала небіжчицю.

Старий Гаттер на цю згадку про свою дружину хоча й не вельми схвилювався, але все-таки спохмурнів і замовк. Він посмоктував люльку, очевидно, не бажаючи відповідати, поки його простодушна дочка не повторила своїх слів, гадаючи, що батько з нею не згоден. Тоді він вибив попіл з люльки і, з грубою ласкою поклавши руку на голову дівчині, сказав у відповідь:

— Твоя мати була надто добра для цього світу, хоч, може, і не всі пристали б на цю думку. Чудова врода не дала їй друзів. Отож не побивайся, що ти не так схожа на неї, як твоя сестра. Менше думай про вроду, дитино, а більше про свої обов'язки, тоді й тут, на озері, ти будеш щасливіша, як у королівському палаці.

— Я знаю це, тату, але Непосида каже, що для молодої жінки врода — це все.

Гаттер невдоволено гмукнув і пішов на ніс баржі через каюту. Простодушне самовикриття Гетті, її признання, що вона кохає Марча, захопило старого зненацька й налякало його, і він вирішив негайно поговорити про це з своїм гостем. Прямота й рішучість були найкращими рисами вдачі цієї грубої людини, в якій зерно, посіяне освітою, певне, ніколи не припиняло змагатися з плодами життя, сповненого суворої боротьби за існування та безпеку, боротьби, в якій зачерствіла його душа і притупилися почуття. Пройшовши на ніс баржі, він сказав, що хоче підмінити Звіробоя біля весла, а юнакові запропонував почергувати на кормі. Таким чином старий і Непосида зосталися сам на сам.

Коли Звіробій з'явився на свій новий пост, Гетті на кормі вже не було, і деякий час юнак на самоті скеровував повільний рух судна. Однак це тривало недовго, бо незабаром з каюти вийшла Джудіт, ніби бажаючи винагородити своєю увагою господині незнайомця, який робить послугу її сімейству. Зорі сяяли так яскраво, що в їхньому світлі добре розрізнялися всі поближні предмети, а блискучі очі дівчини промовляли такою ніжністю, коли зустрічалися з очима юнака, що він не міг не помітити цього. Пишне волосся відтіняло її натхненне привітне обличчя, яке в цей час здавалося ще прекраснішим, — так троянда здається іще гарнішою, коли вона пишається в вінку із власного листя.

— Я думала, що помру зо сміху, Звіробою, — кокетливо почала красуня, — коли побачила, як той індіянин шубовснув у річку! А він був нічогенький дикун — додала дівчина, для якої фізична краса була ніби особистою заслугою людини. — Шкода, що ми не могли зупинитись, аби поглянути, чи не злиняло у воді його бойове розмалювання.

— А я злякався, що вони вас можуть убити, Джудіт, — відповів Звіробій. — Для жінки це дуже небезпечно — вибігати на очі цілій дюжині мінгів!

— Чого ж ви самі вийшли з каюти, незважаючи на їхні рушниці? — спитала дівчина, виявивши при цьому більше цікавості, ніж їй хотілося. Вона промовила свої слова з удаваною байдужістю — наслідок вродженої хитрості та тривалого практикування.

— Мужчина не може бачити жінку в небезпеці і не прийти їй на поміч. Це знають навіть мінги.

Це було сказано буденним голосом, але з великим почуттям, і Джудіт обдарувала співрозмовника такою ніжною усмішкою, що навіть Звіробій, який наслухався Непосидиних підозрінь щодо легковажності дівчини й ставився до неї дещо упереджено, не міг не відчути її чарівливості, бодай і значно послабленої тьмяним освітленням. Між них одразу встановилася взаємна довіра, й розмова потекла далі.

— Я бачу, Звіробою, слова у вас не розходяться з ділом, — повела своєї красуня, умостившись недалечко від юнака. — Я певна, що ми станемо добрими друзями. Гаррі Непосида спритний на язик, і хоч він такенний здоровань, а балакає більше, ніж робить.

— Марч — ваш друг, Джудіт, а про друзів поза очі не можна говорити погане.

• Предыдущая
• 19/122
• Следующая