Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович - Страница 16

• Предыдущая
• 16/167
• Следующая

— Але майте на увазi, панове сам пан президент Мертенс зацiкавлений цiєю справою. Ви розумiєте, що це значить? Отже, коронка мусить знайтися негайно и за всяку цiну!

Президент полiцiї на знак пошани й уваги витяiається сiрунко, а доктор Тiле, на мент устромивши у графа серйозний, пильний поiляд, нiжно й покiрно нахиляє гладко зачесану, довгасту голову.

Але коли доктор Тiле iде до себе додому, в поглядi йою вже немає нiжностi, хiба що часом крiзь заклопотанiсть раптом викришиться iскорка веселого гумору. I як тiльки входить до свойого кабiнету, обвiшаного всякими традицiйними, детективними трофеями й приладдям, то навiть iскорки зникають. Вiн зараз же хапає телефон, наставляє екран i телефонує. На екранi з'являється маленьке, обросле пiд вухами кудлатою шерстю личко в окулярах i, посмiхаючись, киває докторовi.

— Шпiндлере! Негайно екстрене зiбрання! Хоч невеличке, приватне, але негайне. Важна справа. Не пiзнiше, як через пiвгодини, буду у вас.

Голiвка мавпи пресерйозно ворушить губами, i в iелефонi чути гунявий голос:

— Голубчику детективе, ви, здається, замiсть злодiїв, повиннi розшукати наперед просто людську логiку: як же можна за такий строк..

— Ах, Шпiндлере, менi треба порадитись! Кого встигнете. Я зараз їду до вас. Бувайте!

Перед тим, який грим вибрати, доктор Тiле задумується: Клара любить без бороди, бiлявий, з невеличкими вусами. Але це негарно, маленькi та ще бiлявi вуса не зменшують розмiрiв проклятого носа. Краще темно-русий, з борiдкою, або ще краще з еспаньйолкою — в цьому є щось пiвденне, фатальне I нiс же скрадається.

Через пiвгодини високий, гарно вбраний, середнiх лiт добродiй з еспаньйолкою й темними густими вусами, над якими сокиркою випинається сухорлявий хрящуватий нiс, поважно входить до садка невеличкої вiлли доктора Шпiндлера, вiдомого вченого-економiста.

Дверi вiдчиняє сама Клара Мила Клара, дорога, напружена чеснота: вона боїться навiть трошки припудритись для нього, щоб чогось не подумав. А пенсне навмисне наклала на свої сiрi, з темними обiдками мило серйознi й такi ж жiночi, такi лукаво вабливi очi. Навмисне, бо докторовi Тiле це не подобається, бо це робить її сухою, абстрактною. Ах, коли б вона могла, вона б скоцюрбила своє трiшки заповне, але струнке тiло, зробила б плескуватими пишнi жiночi клуби, а груди — о, цi безсоромнi, випнутi, кричущi ознаки її полу: вона б знищила, як нищили їх середньовiчнi ченцi на безсоромних статуях.

А все ж таки доктор Тiле в темнуватому передпокої ловить її сухувату теплу руку й швидко пiдносить до уст. Рука спочатку легесенько здригається, на мент, на коротюсiнький мент стає безвольна й тiльки тодi з обуренням шарпається й виривається. Сiрi очi з обiдками, блиснувши склом пенсне, неначе сльозами, гнiвно й з докором озираються на нього.

— Я ж вас прохала, Тiле!..

Тiле благальне схиляє голову з еспаньйолкою на лiве плече й посмiхається такою своєю нiжною, доброю посмiшкою, що Клара безпомiчно знизує плечима й швиденько йде в розчиненi дверi кабiнету.

Бiля столу в своєму «перманентному» спортовому сiренькому костюмчику, на тоненьких, кривеньких, широко розставлених нiжках стоїть Шпiндлер. Кудлата й велика, як у пуделя, голова з кучерявими заличками пiд вухами короткозоре схилилась до тоненької брошури, яку вiн тримає, як який-небудь товстий том, обома руками. Окуляри йому аж на чолi, i вiн мружить на брошуру очi так, як мружаться люди, що на них вiє сильний вiтер iз порохом.

— А, детектив! Наш знаменитий детектив! Ну, яке ж таке страшне злочинство примусило вас так негайно турбувати нас? Га?

Чи вiн це цитує з брошури, чи вiд себе говорить, з певнiстю сказати не можна, бо на доктора Тiле зовсiм не дивиться, i тон неуважний, заклопотаний, голова ж iще пильнiше схилена до книжечки.

Одначе руку простягає кудись у повiтря, здається, для по-здоровкання. I тiльки, як доктор Тiле мiцно бере цю руку у свою, тодi дивиться на гостя, зсунувши брошурою окуляри на крихiтний носик.

На канапi сидить Макс Штор. А бiльше нiкого нема: за такий короткий час скликати людей не так зовсiм легко, як то думається спритним детективам.

— Ну, що ж за важна справа? Га?

Доктор Тiле озирається: на стiльцях, на канапцi, на всiх фотелях купами лежать книжки, брошури, газети, коректурнi шпальти — сiсти нiде. Не кабiнет ученого, а склад книжок, та ще пiд час перевозу з одного помешкання на друге — все по перемiшуване, порозгортане, понакидуване одне на одне. Клара теж озирається по хатi.

— Йозефе, з цих стiльцiв можна покласти книги на пiдлогу?

Йозеф серйозно й критично оглядає стiльцi. Можна. Але обережно, в тому самому порядку (цебто слiд би сказати: в тому самому непорядку).

Сам Йозеф Шпiндлер не сiдає: йому стоячи зручнiше слухати й переглядати брошури та газети, якi вiн одну по однiй бере з купи на столi. Вiдстовбурчивши нижню губу i мружачи очi, вiн, здається, цiлком заглиблений у свою роботу. Але з несподiвано промимрених уваг i запитiв видно, що вiн добре все чує.

Клара, мила Клара сидить на канапi в другому кутку, як у фотелi, поклавши руку на книжку. Голову вiдкинула на спинку канапи, пенсне скинула. I так ця поза її нагадує той незабутнiй вечiр у купе вагона, коли доктор Тiле вперше з нею зазнайомився, що страшенно трудно не дивитись на неї. А дивитись не можна — це перешкоджає розмовi. (Навiть пасмо волосся, як рiг молодого мiсяця, так само й тепер обнiмає щоку!)

— Ага, так вони знайшли первопричину — Iнарак?

I Шпiндлер уважно й заклопотано нахиляє мавп'яче лице до газети, неначе придивляючись до тiєї самої першопричини.

— Полiцiя, як вiдомо, завсiди вiдзначається надзвичайно розумною й глибокою аналiзою. Але невже-таки ця дубина й досi не знає, що ми не крадемо, а беремо? А на одержання раз у раз даємо посвiдки? Ну, добре, якi ви робите з цього висновки?

Переглянута газета лягаь на лiву купу, а з правої беретьсл нова, англiйська.

Доктор Тiле роздумливо й помалу погладжує долонею ребро носа. Вiн ще нiяких особливих висновкiв не зробив, але йому думається, що, можливо, через цю iсторiю з коронкою вдасться добратися до Мертенса. Можливо, що Елленберг доручить докторовi Тiле зробити доклад президентовi Об'єднаного Банку й тодi…

Як раптом затихла, затаїлась, завмерла тривогою рука. Клари, що гралася шнурком канапи Бо тодi… разом iз висадженим у повiтря Мертенсом полетить i той, хто висаджуватиме О люба!

Шпiндлер морщить губи й нiс — утопiя.

Макс Штор посмiхається — неможливо.

А доктор Тiле жде, що скаже Клара Одначе Клара мовчить.

— Дурницi. Нiкуди вас не допустять. I рiч не в тому. Шпiндлер рiшуче перегортає сторiнку величезної газети i, нахилившись, починає мимривим, рипучим, байдужо неуважним голосом вичитувати з неї:

— Iнтерес у другому. Зацiкавленiсть Мертенса пропадом коронки в цiєї князiвночки пiдтверджує деякi чутки про нiжнi почування його величностi до цiєї особи. Коли це факт, то вiн має для нас серйозне значення. Всi нашi невдачi з замахами на Мертенса мали досi ту причину…

Шпiндлер присовує лице майже до самої газети.

— Умгу! Англiйська буржуазiя вже теж у ролi антимiлiтаристiв i борцiв за «єдину республiку землi». Пiкантно! Так, ту причину, що бiля бiдного вдiвця Мертенса досi не було жiнки. Цей гладкий бик зi своїми дерев'яними меблями, рогожами й тому подiбною наївною декорацiєю претендує на славу аскета. Через те, коли ця спадкоємиця збанкрутованих королiвських бiржових спекулянтiв дiйсно закинула гачок на цю бiржову акулу й акула клює, то нам рацiя мати свою людину в тому домi, де живе прекрасна рибалочка Чи допустять товариша Тiле до Мертенса, це невiдомо, але що рибалочка може допустити до дому графа Елленберга акулу, то це дуже можливо. I тодi, дiйсно, перспективи стають iншими. Тодi, може, справдi вiн звiдти вже не вийде.

Кудлата голова чорного пуделя пiдводиться вiд газети, i невеличкi, заглибленi очi старої, розумної й лукавої мавпи з смiхотливою iскоркою пробiгають по присутнiх.

• Предыдущая
• 16/167
• Следующая