Выбери любимый жанр

«Чорна зоря» - Вахек Еміл - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

— Саме так, як ви сказали, кінець кінцем. Стукаю в двері, а вона верещить: «Трекова, тут хтось був!» — «То відчиніть», — кажу. А вона знов: «Тут хтось був». З усього видно, очманіла зі страху. Я кричу: «Та відімкніть-бо!» А вона: «Трекова, коли ж в мене ноги тремтять…» Любий пане, я в мадам уже п'ятнадцять років і могла б про неї написати книжку. Знаю, з якого боку до неї підступитися. Ото й скакала б я під її дверима півгодини, поки вона відчинила б. Ні, до мадам треба з вихилясом. Я й кажу спокійно: «Гаразд, мадам, я вибіжу на вулицю й гукатиму патруля…» На моє вийшло: тільки промовила це, ноги їй перестали тремтіти, ї вона враз відчинила.

— Слава тобі господи! — вдячно мовив Кост.

— Але такою я її ще не бачила, навіть коли над Прагою літали бомбардувальники. Геть перелякалася.

— Чого? Кого?

Трекова тільки стенула плечима й епічно провадила:

— Друге, що мені впало в око, — був безлад у кабінеті біля спальні мадам. Довкола письмового столу валялися папери, шухляди висунуто, деякі лежали на підлозі,— словом, так наче там попорядкувало гестапо. Дарма що душа мені сховалася в п'яти, я рушила до кабінету, але мадам заверещала, аби я туди не заходила. Я залюбки послухалась і мовила: «Схоже на те, що ви заскочили його на гарячому». Не встигла я це вимовити, як мадам посиніла ще дужче й прошепотіла жалібно, наче в останньому акті «Дами з камеліями»: «Золота пані Трекова, дорогенька, мені щось недобре… Будьте такі ласкаві, принесіть краплі. Вони, либонь, у їдальні за барочними дзиґарями…» І це була та пастка, яку вона мені придумала мимохідь.

— Чому пастка? Яка пастка? — сердито спитав Кост.

— Таж цих крапель у їдальні не було, бо мадам тримає їх у шухлядці свого нічного столика. А послала мене по них тому, що там сто шухлядок, слоїків і склянок. Я нишпорила хвилин десять, чую — знов калата в гонг. Біжу до неї, а мадам мені каже: «Трекова, хай вам усячина, як вам не соромно залишати мене так довго саму!»

— Коли б я тільки знав, навіщо ви мені розповідаєте всі ці дурниці! — застогнав Кост.

— Ще я забула сказати, що на столику біля неї лежали ножички, — ніби сама до себе мовила Трекова.

«Ще п'ять хвилин — і я застрелю її», — подумав Кост.

Не здогадуючись про цей присуд, Трекова провадила.

— «Тих крапель, — кажу їй, — я не знайшла. Тепер подзвоню до КНБ». — «Зробіть ласку, люба», — мовить мадам і лягає на канапі, мов антилопа, що здихає. Я зняла трубку, але гудка не почула. Мене це не дуже здивувало: у нас із телефоном щодня якась історія. Звичайно мадам забуває встромити вилку в розетку.

«Ще три хвилини», — подумки сказав Кост.

— Глянула — з вилкою все гаразд. Відтак знову пробую телефонувати, але знов нічого не виходить. «Не щастить, — каже мадам невинно, мов Джульєтта до того, як побачила Ромео. — От негідник, вередує саме тоді, коли найбільше потрібен!» — «То я до КНБ піду», — пропоную. «Я вам дивуюся, — відказує мадам, — невже у вас стане совісті кинути мене тут напризволяще?» — «Але, — відповідаю, — щось же треба робити; хтось сюди вдирався, а ми спокійнісінько ляжемо спати, ніби нічого й не сталося?» Отут, пане, й почалось. «Як ви можете так категорично твердити, — напалася вона на мене, — що сюди хтось удирався?» — «Навіщо тоді ви зчинили такий ґвалт? — заперечила я. — А рейвах у вашім кабінеті?» — «Який рейвах? — питає вона медово. — Будьте такі ласкаві, покажіть мені цей рейвах!» Я, звісно, метнулася до кабінету. Та ба — двері було замкнено, «Усе, врятувалася», — подумав Кост, а вголос мовив:

— Що ви кажете? І замкнула їх ваша господиня?

Трекова кивнула головою.

— Та й не тільки це. Вона все в кабінеті прибрала, ніде й сліду паперів. «А де папери?» — вже я на неї з мокрим рядном. «Які папери?» — питає невинно, мов дитина. Я на це: «Папери зі столика, що валялися на підлозі, я їх бачила на власні очі». — «Господь з вами, коли ви це могли бачити!» Мадам раптом забула, що їй тільки-но було погано і що ноги їй тремтіли, сковзнула на килим, скорчила для мене першокласну заспокійливу усмішку і сказала: «Трекова, той столик замкнено, і ключик від нього лежить в оцьому столику біля моєї канапи». Тоді повела мене до дверей на терасу: «Ці теж замкнено і ключик стирчить у щілині. Чи не так?» — «Чом же це ви калатали як божевільна в гонг? — напустилась я на неї.— Може, й цього не було?» Вона похитала головою, всміхнулася, полоскотала мені під лівою лопаткою і мовила: «Голубонько, годувальнице моя дорогенька, подаруйте мені це. Щось мені приверзлося, і я спросоння зачепила гонг. Оце й усе, золотко. А тепер ідіть спатки й вибачте мені, що потурбувала вас».

— Пані Трекова, — сказав Кост, — ви пам'ятаєте те місце в біблії, де Каїн убив Авеля? Признаюся вам чесно, що коли й далі так піде, то буде з вас Авель. Єдине, що я від вас хочу, — це факти. Я записав усього-на-всього п'ять рядків, а ви забрали в мене ось уже півгодини.

— Пане, — з гідністю відповіла Трекова, — я читала, що КНБ — це не колишні поліцаї, а друзі людей, А ви, бач, який — погрожуєте мене вбити. А за віщо? За мою зичливість. Я…

— Гаразд… — відказав Кост зовсім кволим голосом, — докінчуйте вже як умієте. І якщо після всього я лишуся живий, — викличте таксі, хай одвезе мене до вашого Чадуника.

— Але можете собі уявити, — вела далі Трекова, — спати я вже не могла.

— Каїн і Авель, — муркнув Кост.

— Весь час наслухала, чи мадам знов не «зачепить» гонг, а о шостій ранку мені це набридло.

— …Авель!

— Я одяглася, — сказала Трекова люто, — і пішла до саду, хоч іншим разом…

Кост ніби ненароком стромив руку до кишені, де детективи тримають револьвери.

— Але ж про це я мушу вам розказати, — додала з відчаєм Трекова, — на цей час я вже в усьому розібралася. Безладдя в кабінеті я бачила, бачила розкидані папери, то н зметикувала: мадам послала мене по краплі, щоб устигнути прибрати там.

— Але навіщо це було їй? — спитав Кост і витяг руку з кишені.

— Так, це питання, як сказав Гамлет, — мовила Трекова замислено. — Цього я не знаю і покликала вас для того, щоб ви це розплутали.

— Розплутати це може лише той, хто висповідає пані Салачову. І такою людиною повинні бути ви. А я знаєте що вчиню? Піду собі, бо, власне, нічого не сталось, як твердить ваша мадам.

— Коли ви підете, — вигукнула Трекова, — то з вас потім стане Авель. Тут щось є, і ви мусите допомогти мені це розплутати. Будь ласка, ходіть за мною.

В саду, за кілька кроків од стіни, була альтанка, в ній стояв столик, і на ньому лежав притиснутий камінцем шматок картону.

— Це я знайшла тут уранці,— проказала Трекова драматичним шепотом.

Кост побачив звичайний малювальний картон, прямокутний за формою, на якому акварельними фарбами було намальовано пейзаж: величезна плакуча верба опустила свої коси над берегом і гладінню ставка з порожнім човном.

— Що б це могло бути? — спитав Кост,

— Я ходжу сюди вишивати, — мелодраматично провадила Трекова. — Увечері цього тут ще не було. Мадам пішла до театру, а коли поверталася, то не могла цього покласти, бо я чула, як вона йшла доріжкою просто до вілли. Певно, це лишив той чоловік, що вдерся вночі.

— Дивно, — сказав Кост і ще раз оглянув малюнок, але не знайшов на ньому нічого підозрілого. Ніякого підпису чи напису, взагалі нічого. — Т-так, мене це починає цікавити, — промимрив він.

— Оце вже добре, Каїне, — зраділа Трекова. — Я показала це мадам, а вона: «Ну й халтура ж». І хоч мовила спокійно, зблідла як смерть. А я їй на те завважила, що, мабуть, це зв'язано з нічною пригодою.

— А вона що? — спитав Кост.

— Враз оговталася, бо відповіла зовсім спокійно: «Не було ніякої пригоди, золотко, викиньте це з голови». Я ж сказала, що не можу так цього полишити, бо, зрештою, йдеться і про мою безпеку, і я все-таки повідомлю КНБ. «Я забороняю вам це робити, — крикнула мадам, — не дратуйте мене зранку». Але коли я наполягала на своєму, вона стенула плечима і знов кудись повіялась. Якби йшлося не про велику артистку, я сказала б, що вона зникла, наче сморід. Я хвилю повагалась і все-таки вирішила піти до КНБ, хоча б заради телефону.

2
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Вахек Еміл -  «Чорна зоря» «Чорна зоря»
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело