Наказ лейтенанта Вершини - Лысенко Василий Александрович - Страница 5

• Предыдущая
• 5/63
• Следующая

Проминули Червону кімнату, де стояло кілька високих ліжок, і зайшли в Рожеву.

Лейтенант, показавши на крісло, обтягнуте рожевим оксамитом, сказав:

— Сідай!

І сам сів, дістав з шухляди стола зелену папку, перев'язану голубою стрічкою, поклав її перед собою.

— У цій кімнаті,— сказав лейтенант, — аптекар Сиволап зберігав свої архіви. І я натрапив у них на досить важливі документи. Є тут записи, що стосуються і вашої родини. Підлою і підступною бестією виявився цей аптекар.

— До чого тут наша родина?

— Не поспішай! Про все дізнаєшся! Сиволап вів щоденник. І тут є записи, що дуже мене цікавлять. Я підкреслив їх червоним олівцем. Можливо, ти, Юрку, щось зможеш до них додати. Взагалі раджу прочитати щоденник уважно.

— Навіщо?

— Як тобі пояснити, — задумливо промовив Вершина, — Цікава психологія Сиволапа. Не наша вона, не радянська… І ми часом не підозрюємо, що така погань існує на світі — підступна і отруйна погань! А знати своїх ворогів треба! Сиволап — петлюрівець, дворянин. Маер — фашист. А вони як рідні брати. Одному богу моляться! Золоту!

Лейтенант розв'язав голубу стрічку, дістав з папки журнал, поклав його на стіл, підсунув до себе ліхтар.

— Сиволап своєю виучкою дуже нагадує Маєра, — продовжував Вершина, — ті ж підступи, ті ж інтереси. Недавно в Зоряній відбулася розмова між Маєром і Щупаком. Маєр розпитував старосту про Білу вежу. Фашиста цікавить майстерня по виготовленню фальшивих грошей. Можливо, гестапівець покладає певні надії і на Юргена Берга. Під час розмови з Щупаком був присутній перекладач, зовсім не бажана в таких справах особа. З Юргеном Бергом можна говорити відверто, без свідків. Але хто такий Юрген Берг, наскільки йому можна довіряти? Можна сподіватись, що тобі влаштують якусь підступну перевірку. Все може бути! Колись пан Сиволап зумів обвести мене навколо пальця! І як зумів! Сам прочитаєш, зрозумієш.

Юрко слухав лейтенанта уважно, не перебиваючи.

— Є ще одна справа, яка може тебе стосуватися. Маєр дозволив старості відкрити в селі крамницю. Щупак має скуповувати в Києві золото для гестапівця. Компаньйоном Щупака буде Трохим Свічка. Ми підкинемо трохи й своїх товарів. І, можливо, що власників крамниці буде супроводжувати в Київ фольксдойч Юрген Берг. Для нас, партизанів, це дуже важливо. Я говорив з командиром партизанського загону Михайлом Сергійовичем Коваленком.

— А де підполковник Макаров? — запитав Юрко.

— У нашому загоні. Передавав тобі привіт, дякував за порятунок.

— І більше нічого?

— Нічого. А що він повинен був передати?

— Обіцяв взяти мене в партизани, казав: трохи обживеться і мене забере.

— Ні, Юрку, ти мусиш бути тут, біля Маєра! Я певен, що він звернеться за допомогою до Юргена Берга! Нема йому більше до кого звертатися. Треба лише набратися терпіння і чекати.

— А де буде Щупакова крамниця?

— Біля школи! Там, де зараз поліція. А чого це тебе так цікавить?

— Там, на горищі, заховано припаси. Вовчин дядько Оксьон розповів про ту схованку. І ми з Вовкою думаємо піти та взяти солі, полотна, чоботи.

— І не рипайтеся, бо там кожної ночі поліцаїв виставляють. А солі ми вам підкинемо, і цукру Трохим Свічка привезе. Ще є одна справа.

Лейтенант нагнувся, висунув нижню шухляду стола, дістав сувій пергаменту, розгорнув його, поклав перед Юрком, запитав:

— Зможеш прочитати напис на цьому документі? Як я не бився над ним, а нічого не міг розібрати.

Чорними, трохи вицвілими чорнилами, готичним шрифтом на пергаменті великими літерами було написано: «Каменоломня біля сіл Стара Гута і Бондарі, а також план підземного монастиря святого Флора на десяте вересня 1863 року». Між чорними квадратиками петляла чітко окреслена підземна дорога від Балабанового косогору до села Стара Гута, а вправо від неї відходила вузенька стрічка до підземного монастиря та села Бондарі.

— Прочитав? — запитав Вершина.

— Прочитав.

— Що ж воно там пишеться?

Лейтенант уважно прослухав Юркове пояснення, зробив помітку в своєму записнику, сказав:

— Тоді переклади, Юрку, напис і на звороті пергаменту. Можливо, що він нас наштовхне на розгадку таємниці Червоної Красуні. Цей документ таїть в собі неабияку таємницю, так мене переконував один знаючий чоловік.

Юрко підсунув до себе цупкий, потемнілий пергамент, придивився і помітив дрібні літери: «Пауль! Моє становище ще більше ускладнилось. Пан Хоткевич підозрює, що я вручив своїм спільникам план підземного лабіринту, на якому зазначено вхід і вихід з майстерні та місцезнаходження скарбниці. Останню частину плану підземелля я передав через художника Остапа Заворицького майстру Семену Береговому. Він і вручить тобі решту пергаменту. Учора загинув художник Заворицький. Не знаю, чи зумів він виконати моє прохання. Тепер моя черга. Передаю тобі недостаючу частину плану каменоломень. Половина цього сувою має знаходитися в Семена Берегового. Дукати сховані в келії монастиря святого Флора. Над келією в камені вибито хрест. Прощайте всі. Твій батько Франц Берг. 30 вересня 1863 року».

— Іване Петровичу, хто такий Франц Берг? — допитливо глянувши на Вершину, запитав Юрко.

— Якщо вірити документам, які я вручив тобі минулого літа, твій предок, виходець з Пруссії, який добудовував Білу вежу та обладнував підземелля. Він і передав частину плану каменоломень своїм нащадкам. Половина пергаменту лишилася в родині Франца Берга, ця, що лежить перед нами. А другої половини немає. І нам треба її знайти.

— Де? Та й коли це діялось… Може, та половина згоріла або лишилася в підземеллі.

— Спробуємо пошукати. Тут ми нічим не ризикуємо. Я певен, що на тій частині плану мусять бути позначки, які показують дію механізмів, що відчиняють і зачиняють вхід у ліве крило палацу та до фальшивомонетні.

Лейтенант ходив, заклавши руки за спину, радив Юрку, як діяти далі:

— У Бергів збереглася частина плану. А решта до них не потрапила. Можливо, припадає пилом у вас в якомусь закутку, а можливо, зберігається в родині вчителя Олександра Васильовича, бо це його прапрадід був колись панським художником. Учитель все своє життя збирав експонати, пов'язані з історією села Жовтневе. Треба піти до нього, поговорити, розпитати.

Лейтенант заглянув у свій записник і сказав:

— Підеш до Івана Гончара і передаси йому, що товар мусимо забрати не пізніше наступної середи. Прийдемо за ним у вівторок. Зустріч там же, де й раніше, — хай прибуде вчасно.

— Який товар ви мусите забрати у Івана? — спитав Юрко.

— Товаришу Береговий, — лукаво проказав лейтенант, — ви хочете знати те, що вам не можна. — І серйозніше додав — Ти, Юрку, мусиш знати те, що тебе стосується, — і не більше. Якщо, скажімо, ти будеш готувати «товар» разом з Іваном — тобі скажуть, що до чого. Зрозумів?

— Зрозумів, Іване Петровичу, — винувато озвався Юрко.

— Ще раз попереджаю — не проявляй ніякої цікавості при розмові з Маєром. Ти мусиш, як справжній фольксдойч, бути слухняним і шанобливим. Фашисти не церемоняться з тими, кого вони запідозрять, хто викличе недовіру. Треба слухати, непомітно за всім спостерігати, запам'ятовувати — і не більше.

Лейтенант поглянув на ручний годинник:

— Дві години ночі. У тебе лишається година для ознайомлення з архівом Сиволапа. І обов'язково розпитай матір про план підземелля. Може, друга частина пергаменту лежить собі спокійно у вашій Зоряній скриньці, а ми тут сидимо та сушимо мізки.

— Нема в нас ніяких планів, — впевнено відповів Юрко, — бо я таки побачив би… І мати ніколи не розповідала.

— Ти все одно розпитай, — наполягав Вершина, — можливо, про щось дізнаєшся. Пан Хоткевич скарав Берга, і Заворицького, і Берегового за намір передати повстанцям план підземелля. Я давно знав про цю подію. Берг, Береговий — це й навело мене на думку зробити тебе фольксдойчем. До того, твій прадід — виходець зі Львова. І ніхто не зуміє довести, хто він був — німець, турок чи француз. Не буду тобі більше заважати. Читай сповідь петлюрівця Сиволапа, а я піду та займуся своїми справами.

• Предыдущая
• 5/63
• Следующая