Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович - Страница 35

• Предыдущая
• 35/98
• Следующая

Біолог, відповідаючи на свої підсвідомі почуття, простиг руки начальникові.

— Скінчилися наші пригоди, і ми живі й здорові завдяки вам!

Ерг Ноор зробив різкий, заперечний жест.

— Хіба всі живі й здорові? А я живий завдяки кому?

Еон Тал не збентежився.

— Я певен — Нізу буде врятовано! Тутешні лікарі хочуть негайно почати лікування. Одержано інструкцію від самого Гріма Шара — керівника лабораторії загальних паралічів.

— Відомо, що це?

— Поки що ні. Але ясно, що Ніза вражена видом струму, який змінює хімізм нервових вузлів автономних систем. Зрозуміти, як знешкодити його надзвичайно тривалий вплив, — це означає вилікувати дівчину. Розкрили ж ми механізм стійких психічних паралічів, що стільки століть вважалися невиліковними. Тут щось подібне, але викликане зовнішнім збудником. Коли проведуть досліди над моїми полоненими — все одно, живі вони чи мертві — тоді й моя рука знову діятиме!

Почуття сорому змусило начальника експедиції насупитися. У своєму горі він забув, як багато зробив для нього біолог. Непристойно для дорослої людини! Він узяв руку біолога, і обидва вчених висловили взаємну симпатію в старовинному чоловічому жесті.

— Ви гадаєте, що вбивчі органи в чорних медуз і в цієї хрестоподібної гидоти одного виду? — спитав Ерг Ноор,

— Не сумніваюсь. Запорукою цьому моя рука… — біолог не помітив випадкового каламбуру. — В накопиченні і видозміні електричної енергії виявилось загальне життєве пристосування чорних істот — мешканців багатої на електрику планети. Вони — явні хижаки, а тих, хто є їхніми жертвами, ми поки що не знаємо.

— Але пам’ятаєте, що сталося з нами всіма, коли Ніза…

— Це інше. Я довго думав про це. З появою страшного хреста пролунав інфразвук величезної сили, що затьмарив нашу свідомість. У цьому чорному світі звуки теж чорні, нечутні. Пригнічуючи свідомість інфразвуком, ця істота потім діє видом гіпнозу, сильнішим, ніж у наших, тепер вимерлих, гігантських змій, наприклад, анаконд. Ось що мало не загубило нас…

Начальник експедиції поглянув на далеке Сонце, що світилося зараз і на Землі. Сонце — вічну надію людини ще з доісторичного її животіння серед нещадної природи. Сонце — втілення світлої сили розуму, що розганяє морок і страхіття ночі. І радісна іскра надії стала його супутником на останні години мандрівки…

Завідуючий станцією Тритон прийшов у санаторій по Ерга Ноора. Земля викликала начальника експедиції, а поява завідуючого в заборонених приміщеннях карантину означала кінець ізоляції, можливість закінчити тринадцятирічну подорож “Тантри”. Начальник експедиції швидко повернувся, ще більше зосереджений, ніж завжди.

— Вилітаємо сьогодні ж. Мене попросили взяти шість чоловік з планетольота “Амат”, який лишають тут для освоєння нових рудних родовищ на Плутоні. Ми візьмемо експедицію і зібрані нею на Плутоні матеріали.

Ця шестірка переобладнала звичайний планетоліт і здійснила безмірно відважний подвиг. Вони пірнули на дно пекла, під густу неоново-метанову атмосферу Плутона. Летіли в бурях аміачного снігу, щосекунди побоюючись розбитися в пітьмі об величезні голки міцного, як сталь, льоду. Вони зуміли знайти область, де виступали відслонення гір. Загадка Плутона, нарешті, розв’язана — ця планета не належить до нашої Сонячної системи. Вона захоплена нею під час шляху Сонця через Галактику. Ось чому щільність Плутона значно більша за всі інші далекі планети. Дослідники відкрили дивні мінерали із зовсім чужого світу. Але ще важливіше, що на одному хребті виявлено сліди зруйнованих будівель, які свідчать про якусь неймовірно стародавню цивілізацію. Добуті дослідниками дані, звичайно, треба перевірити. Розумна обробка будівельних матеріалів ще вимагає доказів… Але незаперечним є надзвичайний подвиг. Я пипіакУся тим, що наш зореліт приставить героїв на Землю, і мені не терпиться почути їхні розповіді. Карантин у них скінчився три дні тому…

— Але ж тут є серйозна суперечність! — вигукнув Пур Хісс.

— Суперечність — мати істини! — спокійно відповів астрономові Ерг Ноор старим прислів’ям. — Час готувати “Тантру”!

Випробуваний зореліт легко відірвався од Тритона і помчав по велетенській дузі, перпендикулярній до площини екліптики. Летіти до Землі прямо не можна було: будь-який корабель загинув би в широкому поясі метеоритів і астероїдів — уламків розбитої планети Фаетона, яка колись існувала між Марсом та Юпітером та була розірвана тяжінням гіганта Сонячної системи. Ерг Ноор набирав прискорення. Він не збирався везти героїв на Землю визначені сімдесят два дні, а вирішив, користуючись колосальною силою зорельота, при мінімальній витраті анамезону, дійти за п’ятдесят годин.

Передача з Землі проривалася в простір до зорельота — планета вітала перемогу над мороком залізної зірки і мороком льодяного Плутона.

Космос гримів урочистими мелодіями. Станції на Марсі, Венері та астероїдах викликали корабель, вливаючії свої акорди в загальний хор шани героям.

— “Тантра”, “Тантра”, — нарешті залунав голос з поста Ради, — даємо посадку на Ель Хомру!

Центральний космопорт знаходився на місці колишньої пустелі в Північній Африці, і зореліт ринувся туди крізь насичену сонячним світлом атмосферу Землі.

Стіни широкої веранди, повернутої на південь, до моря, були збудовані з пластин прозорої пластмаси. Бліде матове світло зі стелі не затьмарювало яскравого місяця, а доповнювало його, пом’якшуючи грубу чорноту тіней. На веранді зібрався майже весь склад морської експедиції.

Тільки наймолодші її працівники затіяли гру в залитому місяцем морі. Прийшов художник Карт Сан з Чарою Нанді. Начальник експедиції Фріт Дон розповів про дослідження коня, знайденого Міїко. Визначення матеріалу статуї для з’ясування підйомної ваги дало несподівані наслідки. Під поверхневим шаром якогось сплаву виявилося чисте золото. Якщо кінь був вилитий, то вага статуї, навіть коли не враховувати витіснену нею воду, досягала чотирьохсот тонн. Для підйому такого чудовиська викликали великі судна з спеціальним устаткуванням.

На питання, як пояснити таке безглузде використання цінного металу, один із старших співробітників експедиції пригадав читану в історичних архівах легенду про зникнення золотого запасу цілої країни: тоді золото правило за еквівалент вартості праці. Злочинні правителі, винні в тиранії та розоренні народу, перед тим, як втекти в іншу країну, — тоді існували перешкоди для сполучення різних народів між собою, що називалися кордонами, — зібрали весь запас золота і вилили з нього статую, яку поставили на самій людній площі головного міста держави. Ніхто не міг знайти золота. Історик висловив думку, що в той час ніхто не догадувався, який метал захований під шаром недорогого сплаву.

Розповідь викликала пожвавлення. Знахідка величезної кількості золота була чудовим подарунком людству. Хоч важкий жовтий метал давно вже не був символом цінності, він лишався дуже потрібним для електричних приладів, медичних препаратів і особливо для виготовлення анамезону.

В кутку із зовнішнього боку веранди зібрались у тісне коло Веда Конг, Дар Вітер, художник, Чара Нанді та Евда Наль. Поруч соромливо сів Рен Боз, який перед цим марно шукав зниклого кудись Мвена Маса.

— Ви маєте рацію, твердячи, що художник, вірніше мистецтво взагалі, завжди й неминуче відстав од нестримного розвитку знань і техніки, — сказав Дар Вітер.

— Ви мене не зрозуміли, — заперечував Карт Сан. — Мистецтво вже виправило свої помилки й зрозуміло свій обов’язок перед людством. Воно перестало створювати гнітючі монументальні форми, зображати блиск і велич, яких у житті немає, бо все це тільки зовнішнє. Найважливіший обов’язок мистецтва тепер — розвивати емоціональну сторону людини, і Тільки мистецтво може настроювати людську психіку, підготовляти її до сприйняття найскладніших вражень. Хто не знає чарівної легкості розуміння, яке дається попереднім настроюванням — музикою, фарбами, формою?., І як замикається людська душа, якщо вриватися в неї грубо ті примусово. Вам, історикам, краще, ніж комусь іншому, відомо, скільки лиха зазнало людство в боротьбі за розвиток і виховання емоціональної сторони психіки.

• Предыдущая
• 35/98
• Следующая