Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович - Страница 30

• Предыдущая
• 30/98
• Следующая

— Для експерименту вам потрібні не тільки зовнішні станції і земна енергія, як казав Мвен, але й якась установка. Навряд чи вона проста і швидко здійсненна!

— Тут нам пощастило. Можна використати установку Кора Юлла поблизу Тібетської обсерваторії. Сто сімдесят років тому там провадились експерименти по дослідженню простору. Треба буде зробити невелике переустаткування, а добровольців-помічників у будь-який час я матиму п’ять, десять, двадцять тисяч. Тільки-но покличеш, і вони візьмуть відпустки.

— У вас справді все передбачено. Лишається ще одне, але найсерйозніше — небезпека експерименту. Можуть бути зовсім несподівані наслідки — адже на підставі законів великих чисел ми не можемо провадити експеримент у малому масштабі. Відразу треба брати позаземний масштаб…

— Який же вчений злякається риску? — знизав плечима Рен Боз.

— Я не про особисте. Знаю, що тисячі з’являться, тільки-но виникне потреба в незвіданому небезпечному задумі. Але в експеримент включаються зовнішні станції, обсерваторії — все коло апаратів, що коштували людству гігантської праці. Апаратів, які відкрили вікно в космос, прилучили людство до життя, творчості, знань інших населених світів. Це вікно — величезне досягнення людства, і хіба ми — я, будь-яка людина чи група людей — маємо право рискувати зачинити його хоча б на якийсь час? Мені хотілося б знати, чи є у вас почуття такого права і на чому воно ґрунтується?

— У мене є, — підвівся Мвен Мас, — а ґрунтується воно… Ви були на розкопках… Хіба мільярди безвісних кістяків у невідомих могилах не звертались до нас, не вимагали і не докоряли? Мені ввижаються мільярди минулих людських життів, у яких, наче пісок між пальцями, вмить збігли молодість, краса й радощі життя, — вони вимагають розкрити велику загадку часу, виступити на боротьбу з ним! Перемога над простором і є перемогою над часом — ось чому я впевнений у своїй правоті і у величі задуманої справи!

— У мене інші почуття, — почав Рен Боз. — Але це другий бік того самого. Простір, як і раніше, нездоланний у космосі, він відокремлює світи, не дозволяє розшукати близькі нам за населенням планети, злитися з ними в єдину безмежно багату радістю й силою сім’ю. Це було б найбільшим перетворенням після ери Світового Возз’єднання відтоді, як людство, нарешті, ліквідувало безглузде нарізне існування своїх народів і злилося воєдино, гігантським кроком піднявшись на новий щабель влади над природою. Кожний крок на цьому новому шляху важливіший за все інше, за всіляке дослідження й пізнання.

Тільки-но замовк Рен Боз, як знову почав Мвен Мас.

— Є ще одне, моє особисте. Замолоду мені потрапила до рук збірка старовинних історичних романів. У ній була одна позість — про ваших предків, Дар Вітре. На них напав якийсь великий завойовник — нещадний винищувач людей, яких було багато в історії людства в епохи нижчих суспільств. У повісті розповідалося про одного дужого юнака, який безмірно кохав дівчину. Його кохану взяли в полон і вивезли. Уявіть собі, зв’язаних жінок і чоловіків гнали, як худобу, на батьківщину завойовників. Географії Землі ніхто не знав, єдиний засіб пересування — верхові і в’ючні тварини. Цей світ тоді був більш загадковим і неосяжним, небезпечнішим і далеко неприступнішим, ніж для нас простори космосу. Юний герой шукав свою мрію, роками блукаючи неймовірно небезпечними шляхами, поки не знайшов її в глибині гір Азії. Важко висловити юнацьке враження, але мені й досі здається, що я теж міг би йти до улюбленої мети крізь усі перешкоди космосу!

Дар Вітер ледь посміхнувся.

— Розумію ваші почуття, але для мене неясна та логічна основа, яка зв’язує російську повість і ваші поривання в космос. Рена Боза я краще розумію. А втім, ви попередили, що це особисте…

Дар Вітер замовк. Він мовчав так довго, що Мвен Мас неспокійно заворушився.

— Тепер я розумію, — знову сказав Дар Вітер, — чого колись люди курили, пили, підбадьорюючи себе наркотиками в годину невпевненості, тривог, самотності. Зараз я теж самотній і невпевнений — що мені сказати вам? Хто я такий, щоб заборонити вам великий експеримент, але хіба я можу дозволити його? Ви повинні звернутись до Ради, тоді…

— Ні, не так! — Мвен Мас підвівся, і його величезне тіло напружилось, як у смертельній небезпеці. — Дайте нам відповідь: ви зробили б експеримент? Як завідуючий зовнішніми станціями. Не як Рен Боз… його справа — інше!

— Ні! — відповів твердо Дар Вітер. — Я ще почекав би.

— Чого?

— Побудови дослідної установки на Місяці!

— А енергія?

— Місячне поле тяжіння менше, і масштаб експерименту менший, можна обійтися кількома Ку-станціями.

— Все одно — на це потрібно сотню років, і я не побачу ніколи!

— Щодо вас, то це правда. А для людства не так уже й важливо — тепер чи на покоління пізніше.

— Але для мене це кінець, кінець усій мрії! І для Рен Боза…

— Для мене — неможливість перевірити спробою виходить і неможливість виправити, продовжувати справу.

— Один тільки розум — дрібниця! Зверніться до Ради.

— Рада вже вирішила — вашими думками й словами. Нам нічого чекати від неї, — тихо промовив Мвен Мас.

— Ви маєте слушність. Рада теж відмовить.

— Більше ні про що не питаю вас. Я почуваю себе винним — ми з Реном поклали на вас тягар вирішення.

— Це мій обов’язок, як старшого досвідом. Ви не винні в тому, що завдання виявилось і величним і вкрай небезпечним. Від цього мені сумно й тяжко…

Рен Боз перший запропонував повернутись до тимчасового селища експедиції. Троє засмучених людей побрели по піску, кожен по-своєму переживаючи гіркоту відмови од небувалого експерименту. Дар Вітер скоса поглядав на супутників і думав, що йому важче від усіх. В його натурі було щось одчайдушно-відважне, з чим йому доводилось боротися все життя. Він був чимсь схожий на стародавніх розбійників — чого він почував себе таким задоволеним і радісним у пустотливій боротьбі з биком?.. І душа його обурювалась, протестуючи проти рішення мудрого, але не відважного.

З каюти-госпіталю вийшли лікар Лума Ласві і біолог Еон Тал. Ерг Ноор рвонувся вперед.

— Ніза!

— Жива, але…

— Помирає?

— Поки що ні. Перебуває у важкому паралічі. Зачеплено всі стовбури спинного мозку, парасимпатична система,[18] асоціативні центри і центри чуттів. Дихання дуже сповільнене, але рівномірне. Серце працює — один удар на сто секунд. Це не смерть, але цілковитий колапс, який може тягтися невизначений час.

— Свідомість і страждання виключені?

— Виключені.

— Абсолютно?

— Абсолютно!

Ерг Ноор запитливо глянув на біолога. Той ствердно кивнув.

— Що гадаєте робити?

— Підтримувати при рівномірній температурі, абсолютному спокої, слабкому світлі. Якщо колапс не прогресуватиме, то… чи не все одно — сон… хай навіть до Землі… Тоді — в Інститут Нервових Струмів. Ураження заподіяне якимсь видом струму. Скафандр, як виявилось, був пробитий у трьох місцях. Добре, що вона майже не дихала!

— Я помітив пробоїни і заліпив їх своїм пластиром, — сказав біолог.

Ерг Ноор з мовчазною вдячністю потис йому руку вище ліктя.

— Тільки… — почала Лума, — краще якомога швидше вирватися з полону підвищеного тяжіння… І разом з тим небезпеку становить не стільки прискорення під час відльоту, як повернення до нормальної сили тяжіння.

— Розумію: ви боїтеся, що пульс ще більше сповільниться. Але ж це не маятник, що прискорює свої коливання в посиленому гравітаційному полі?

— Ритм імпульсів організму підлягає загалом тим самим законам. Якщо удари серця сповільняться хоча б удвічі — двісті секунд, — тоді кровопостачання мозку стане недостатнім і…

Ерг Ноор замислився так глибоко, що забув про присутніх, отямився і важко зітхнув. Його колеги терпляче ждали.

— Чи немає виходу в тому, щоб піддати організм підвищеному тискові в збагаченій киснем атмосфері? — обережно спитав начальник і вже із задоволених усмішок Луми Ласві та Еона Тала зрозумів, що думка правильна.

• Предыдущая
• 30/98
• Следующая