Невидимець - Уэллс Герберт Джордж - Страница 1

• 1/33
• Следующая

Переклад з англійської Миколи Іванова

за редакцією Дмитра Паламарчука

Стояв холодний лютневий ранок. Подував колький вітер, сипав і крутив сніг — останній того року. Незнайомий прийшов із станції Брембльгерст, тримаючи в обтягнутій рукавичкою руці маленьку чорну валізку. Він був закутаний з голови до п’ят, і під крисами м’якого фетрового капелюха ховалося геть усе його обличчя, крім блискучого кінчика носа. Сніг укривав йому плечі та груди і білим гребенем лежав на його валізці. Ледь живий від утоми, він увійшов до заїзду “Карета й коні” і жбурнув на підлогу свій багаж.

— Вогню! — закричав він. — В ім’я милосердя людського! Кімнату й вогню!

Він потупав ногами, струсив з себе у буфеті сніг і пішов слідом за місіс Гол до її вітальні сторгуватися про ціну. Не заходячи в довгі перемови, він кинув на стіл два соверени[1] і в такий спосіб найняв собі кімнату в заїзді.

Місіс Гол запалила в коминку і, залишивши Незнайомого на самоті, подалася власноручно готувати йому поїсти. Зимової пори постоялець в Айпінзі — подія незвичайна, а тим паче постоялець, що не дуже торгується; і місіс Гол вирішила бути гідною такого щастя.

Засмаживши грудинку і підбадьоривши свою мляву служницю Міллі кількома влучно добраними зневажливими словами, вона понесла скатертину, тарілки та склянки у вітальню і заходилась із надзвичайним “шиком” накривати на стіл. Дарма що вогонь у коминку жарко горів, постоялець місіс Гол, на превелике її здивовання, все ще був у пальті й капелюсі і, повернувшись до неї спиною, стояв біля вікна і дивився, як падає сніг надворі.

Руки в рукавичках він заклав за спину, а сам неначе поринув у задуму. Місіс Гол помітила, що сніг, танучи йому на плечах, стікав на килим.

— Можна взяти ваші капелюх та пальто, сер, і висушити їх на кухні? — спитала вона.

— Ні, — не обертаючись, відповів постоялець.

Місіс Гол не певна була, чи почула його, і повторила своє запитання.

Він повернув голову і глянув на неї через плече.

— Краще хай вони залишаться на мені, — з притиском одказав Незнайомий, і місіс Гол побачила, що він у великих синіх окулярах з бічними скельцями, а густі бакенбарди спускаються йому на комір пальта і зовсім закривають щоки.

— Дуже добре, сер, — сказала вона. — Як ваша ласка. За хвилину в кімнаті буде тепло.

Не відповівши нічого, він знову відвернув обличчя, а місіс Гол, почуваючи, що спроби її зав’язати розмову марні, нашвидкуруч заслала стіл і війнулася з кімнати. Зайшовши знову, вона побачила, що Незнайомий, немов кам’яна статуя, і далі згорбатіло стоїть на тому самому місці, піднявши комір пальта і спустивши вниз криси капелюха, що зовсім укривали йому обличчя й вуха. Вона досить гучно поставила на стіл яйця з грудинкою і скорше скрикнула, аніж сказала:

— Сніданок готовий, сер!

— Дякую, — відповів Незнайомий, але не ворухнувся, доки місіс Гол не зачинила за собою дверей.

Тільки тоді він повернувсь і нетерпляче наблизився до столу.

Ідучи повз буфет на кухню, місіс Гол почула рівномірний стукіт ложки, якою швидко крутили в мисці.

— Оце ще мені дівчисько! — сказала місіс Гол. — А я зовсім і забула… Завжди вона длубається!

І, взявши сама розмішувати гірчицю, місіс Гол підшкильнула Міллі за її надмірну млявість. Вона ж устигла вже підсмажити яєчню з шинкою, застелила стіл і геть усе поробила, поки та Міллі (добра з неї помічниця!) увесь цей час бабралась коло гірчиці! А тут як на те новий гість хоче пожити в них! Місіс Гол наповнила гірчичницю і, урочисто поставивши її на чорну з золотом тацю, понесла до вітальні.

Постукавши у двері, вона одразу ж і ввійшла. Її пожилець зробив швидкий рух, і місіс Гол встигла вгледіти тільки якусь білу річ, що зникла під столом. Він так наче підіймав щось із підлоги. Місіс Гол поставила на стіл гірчичницю і лише тоді помітила, що гостеві капелюх і пальто повішено на спинці стільця перед вогнем, а мокрі черевики стоять на сталевих ґратах коминка. Грати, звісно, можуть заіржавіти! Місіс Гол рішуче напрямилась до коминка.

— Тепер уже можна взяти просушити ваші речі? — спитала вона категоричним тоном.

— Капелюх залиште, — якось приглушено сказав пожилець.

Повернувшись, місіс Гол побачила, що він підвів голову й дивиться на неї.

З хвилину вона розглядала його, не мігши від подиву вимовити й слова.

Щось біле, — очевидно, серветку, — Незнайомий притискував до нижньої частини обличчя, зовсім ховаючи під нею підборіддя та рот, через що й був у нього такий приглушений голос. Але не те вразило місіс Гол. Її вразило, що все чоло постояльця над синіми окулярами було обвинуте білим бинтом, а другий бинт закривав вуха, залишаючи на видноті лише рожевий, гострий ніс, що блищав так само, як і тоді, коли Незнайомець прийшов. На ньому була коричнева оксамитова куртка з піднятим високим коміром. Густе чорне волосся, вибиваючись пасмами з-під бинтів, надавало йому надзвичайно чудного вигляду. Ця закутана й забинтована голова була настільки не схожа на будь-що, бачене коли місіс Гол, що вона на хвилину аж наче закам’яніла.

Незнайомий, не віднімаючи від обличчя серветки і все ще тримаючи її рукою в темній рукавичці, дивився на місіс Гол крізь сині окуляри.

— Капелюх залиште, — повторив він не досить ясно крізь ту білу серветку.

Місіс Гол поволі отямилась і поклала капелюх назад на стілець перед коминком.

— Я не знала, сер, — пробелькотіла вона, — що… — І, збентежившись, замовкла.

— Дякую, — холодно сказав Незнайомий, поглядаючи то на двері, то на неї.

— Я зараз же добре висушу їх вам, сер, — пообіцяла місіс Гол, забираючи одяг.

З порога вона знову глянула на його закутану в біле голову й темні окуляри; обличчя йому все ще покривала серветка. Місіс Гол злегка здригнулася, зачиняючи за собою двері, лице її виразно свідчило про подив та замішання.

— Скільки живу… — прошепотіла вона. — Ото таке!

У кухню місіс Гол увійшла зовсім тихо і була занадто заклопотана своїми думками, щоб спитати в Міллі, з чим та тепер тут вовтузиться.

А пожилець тим часом сидів і дослухався, як даленіли її кроки. Перше ніж одвести від рота серветку та знову взятися їсти, він пильно глянув на вікно. Проковтнувши шматок, він підозріло зиркнув на вікно ще раз, проковтнув ще шматок, а тоді встав і з серветкою в руці підійшов до вікна й опустив штору до білої муслінової завіси на нижніх шибках. У кімнаті посутеніло. Тільки тоді Незнайомий заспокоївся і знову заходився коло сніданку.

— Бідолашний, з ним, видно, трапився якийсь нещасний випадок, а може, він переніс операцію, абощо, — казала місіс Гол. — Та й налякали ж мене його бинти!

Вона поклала в пічку ще вугілля й повісила пальто на спеціальну підставку, щоб сушити одяг.

— А ті окуляри! Він наче той водолаз, а не жива людина…

Вона повісила сушити і його кашне.

— І весь час закриває лице хусточкою… Говорить крізь неї… Може, в нього й рот пошкоджено… А певне…

Тут місіс Гол повернулася, неначе раптом згадала щось.

— Матінко моя! — раптом змінила вона тему. — А тартинки й досі не готові, Міллі?

Коли місіс Гол прийшла до пожильцевої кімнати прибирати після сніданку, її гадка про скалічений або порізаний під час операції рот знайшла собі підтвердження: Незнайомий курив, але, поки вона була в кімнаті, ні разу не розкутував шовкової хустки, яка закривала йому нижню половину обличчя, щоб сунути люльку в зуби. І то була не забутливість, бо місіс Гол спостерегла, як він поглядав на люльку, коли вона пригасала. Він сидів у кутку, спиною до затемненого шторою вікна. Перекусивши й добре зогрівшисц, він говорив уже не так уривчасто й дразливо, як перше.

• 1/33
• Следующая