Выбери любимый жанр

Вогняний вершник - Бердник Олесь Павлович - Страница 17


Изменить размер шрифта:

17

А втім, жаль — то, може, лише рефлекс нашого самозбереження? Адже ми не жаліємо дерево, камінь, експериментуючи? Ба, навіть тварин не жаліємо, хоч вони й дуже схожі на нас. Отже, в тих міфічних деміургів може бути взагалі відсутнє почуття жалю й співстраждання? Ми для них — експеримент. Наші болі, муки, криваві війни і пошуки істини — лише елементи певної реакції, які вони старанно вивчають, десь використовують. Огидно! І знову ж — огидно для нас. А якщо йдеться про голий інтелект?

Тоді проблема Хроноса — не в наших руках. Час не може бути подоланий. Ми — в’язні. Немає простору для втечі, бо за стінами в’язниці нема буття. Наша можливість — повзання у спіралях гіперпростору. “Прах ти є — і в прах повернешся”. Древнє прокляття. Невже в ньому істина? Невже вся проблема — не торкатися яблука пізнання добра і зла? Бути смирненькими рабами деміурга, жити інстинктами, бути в злагоді з фауною й флорою?

Ні, залишу поки що цю гіпотезу. Тут — безвихідь. Єдине, на що мають надію її прихильники, — замирення через смирення, покору, повну віддачу себе на милість деміурга. Тоді — життя в світі радості й повноти. Але якої повноти, якої радості? Знову без свідомості, знову в імлі інстинкту, де не можна буде розпізнати, хто ти є — вільний дух чи елемент космічної кібермашини?

Ні, ні! Треба йти далі. Схід залишив нам багато символів і доктрин. Чи немає серед них нових зерен пізнання? Древні дуже багато міркували над проблемою часу і теж намагалися звільнитися від його ланцюгів. Брахманізм, джайнізм, буддизм. Всі вони залишили грандіозну космогонію і вражаючий антропогенез. Веданта підвела підсумок, здійснила синтез.

В океані вічності пливе тисячоголовий Змій Шеша — Час. На ньому дрімає Вішну — сукупність і суть життя. Інколи — суворо періодично — з його лона виростає, розквітає чарівний Лотос Буття, а на ньому сидить творець світу — Брама. Минають нескінченні кальпи — більйони років космічного розвою. Зароджуються і вмирають зоряні скупчення, спалахують і згасають планети, з’являються і безслідно щезають живі істоти, люди, боги, асури, цивілізації, царства, месії, аватари, кшатрії, парії, раби і володарі, кохані і бездомні, мудрі і безумні. Все, все, все гине в нескінченних спіралях еонів, і навіть верховний Брама вмирає, коли кінчається його сто років, — невимірний для земних обчислень вік, і тоді в’яне небесний Лотос, поринає в лоно Вішну. Знову — невимірний океан вічності, а серед нього — безсмертний Шеша з дрімаючим богом на спині.

І так без кінця. Без виміру. Без смислу. Так єсьм. Так буде.

Єдине просвітлення — метемпсихоз, ідея перевтілення. Ось ти гад, птах, корова, кажан. Тобі тяжко, ти повзаєш по землі, ти стаєш жертвою жадібного хижака, але сподівайся, молися творцеві сущого — Брамі. Ти зможеш в майбутті народитися людиною. А пройшовши вдало шлях людини, можеш піднятися до царства девів-богів. Але й там тебе підстереже вічність. Насолода вимагає віддачі. Неминучий ритм взаємозалежності кине тебе до царства ракшасів-демонів, де ти спокутуєш цикл небесної насолоди. І знову — через царство мінералів, рослин і тварин — до людської еволюції…

Моторошна доктрина. Але, справді, треба їй віддати належне. Вже тисячоліття тому мудреці Індії відчули невичерпну і безжальну суть Хроноса — часу. Доки ти в його потоці — нічого будувати химери. Ти — лише частка на його хвилях, клітина вселенського організму.

Вперше повстав проти деспотії Хроноса мужній Гаутама. Він проголосив ідею свободи. Не боротися зі світом Брами, а вийти з нього. Куди? У невідомість! Як відчайдушний мандрівник на благенькому човникові в море. Що там, за обрієм? Може, чарівний острів? Може, небачені ліси і казкові жар-птахи? Може, ураган і загибель у бездонній прірві океану? Хай! Аби не тут, де все так остогиділо, де все вивірено, як ритміка піщаного годинника, що його раз у раз перевертає досвідчена рука космічного велетня Шеші.

Як побороти деспотизм Хроноса? Як вийти з його пастки?

“Відкинути всі жадання, — сказав Гаутама. — Розрубати комплекси прагнень. І тоді рука Мари не захопить тебе. Ти знову зіллєшся з океаном свободи, вийдеш із світу форм”.

Прекрасно! Але ж це втрата індивідуальності. І потім, хто доведе, що твоя енергія — уже в стані пасивності — не буде використана свідомим чи несвідомим деміургом для нового імпульсу життя, що вона не буде крутити інше колесо світу? Нема такої гарантії, доки тим гарантом не буде твоя свідомість. Отже, збереження індивідуальності — найперша необхідність. Несвідомий боєць — не боєць. Пасивний боєць — не боєць. Він жертва, він здобич Хроноса.

Пізніше безліч окультних, містичних мислителів вдосконалили, осучаснили східні доктрини. Гігантські манвантари — еволюційні цикли проявлення і пралайї, відпочинки космічних стихій — стали потрібними лише для періодичного проходження незліченної лавини монад, що набували в світах форм необхідний досвід. Семеричні цикли планет, світів були необхідні для вдосконалення, придбання досвіду, щоб з тими здобутками нарешті повернутися до Абсолютного Лона, як повертається з квіткового поля бджола з солодким нектаром.

Поміж тими крайніми пунктами існувало безліч сфер — астральна, ментальна, будхічна і багато інших, вже незбагненних. Там після смерті духовний комплекс людини проходив періоди відпочинку, кари, нагороди, підбивав підсумки, планував майбутнє фізичне життя.

Що ж! Прекрасно. Все досить розроблено, логічно, може, навіть справедливо. Теорія Карми — справедливої дії та закону причин і наслідків — доповнювала цей світогляд. І не треба ніяких богів, ця доктрина тісно змикається з матеріалізмом, з ідеєю ритмічності буття.

Але чому дух заперечує проти такої викінченості? Чому дихає моторошністю від величавих кальп і манвантар? Що може дух, який народжується з Абсолютного Лона, взяти від жалюгідного світу форм, де він ледь-ледь повзає у пітьмі інстинктів та нікчемних проблисків інтелекту? І що може дати досвід матеріальної сфери для надпросторових, надчасових координат?

І знову безвихідь. Неможливість стати над часом, над древнім Хроносом. Хай навіть я коли-небудь стану богоподібним титаном, але ж буду запряжений у вселенську ритміку. Невже древні мудреці не збагнули цього?

Самадхі? Трансцендентне злиття з єдиним полем буття? Непорушне тіло, оскалені зуби, блаженна посмішка. Гаразд! Хай ти сягнув потоку блаженства, а інші? А мільярди твоїх братів? Чи відкрив ти їм бажану стежечку свободи? Чи дав доказ правдивості тієї стежечки, окрім суб’єктивного твердження? Деякі релігії запевняють, що всяка смерть є перехід у царство свободи! Хіба не переконує у цьому людей християнська церква, та й не лише вона?

Стій! Досить!

Це нічого не дасть. Ствердження закономірності, необхідності того, що є, що існує, — це холуйство у невідомого творця, хто б він не був: свідомий експериментатор чи несвідома природа. Навіть життя може виявитися хворобою матерії, навіть геніальний скульптор може зіпсувати десятки шматків найкращого мармуру, доки втілить свій задум у досконалу форму. Саме так! Відчуття неповноти, невдоволення — доказ недосконалості творення. І людина, відчувши це, повинна знайти шлях до повноти, до краси, завершення.

Де той шлях?

Відчуваю — в нас самих. Ми — наслідок безконечного ланцюжка причин. Якщо так, то в надрах клітин, генів, у ще глибиннішому єстві нашому є сконденсоване знання про минулі проходження. Щоб сягнути свободи, треба довідатися, як ми потрапили в рабство. Прослідкувати, де були наші попередники, що вони діяли, чому привели нас саме сюди.

Це — проблема багатомірності. Синтез біології, психології, енергетики, космогонії, біоніки, історії. Так, історії у всій її неосяжності, записаної в нашому духові.

Звідки почати? Ще не знаю. Буду радитися з друзями. Ера космонавтики почалася. Експерименти, отже, можна буде проводити в космічних масштабах. Дещо в свідомості визріває, але ще боюся про це писати. Треба обміркувати. Стій! Дзвонить телефон…

Знову вона. Віта. Крига розтанула. Ласкавий, тремтячий голос. Може, піти?.. Що зі мною? Після таких злетів думки знову опинитися в обіймах? А як же з проблемою часу? Генів? Хроноса? Він сміється. Я чую його холодний регіт. Ніби тріщить крига навесні, коли скресає Дніпро!

17
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело