Выбери любимый жанр

Всесвітні походеньки капітана Небрехи - Ячейкин Юрий Дмитриевич - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Але це був неймовірний світ!

Сонце сходило на заході і сідало на сході. Люди кумедно метушилися назадгузь. Вони виходили живі з вогню і сухі з води. Нічого не народжувалося і не вмирало, а несподівано з’являлося готовеньке, щоб потім безслідно зникнути. Здавалося, ніби якийсь чарівник до всього торкається своєю паличкою, щоб викликати з небуття казкові картини. Це була сама історія, яку перед нами крутили з кінця.

Страшна розгадка цієї таємниці забриніла в моєму мозку. Невже нас засмоктав протилежний час? Коли так, то зараз з-під землі піднімуться когорти Наполеона, щоб з самого кінця і до самого початку повторити жорстоку битву з безжалісними мамелюками тодішнього володаря Єгипту Мурада. А коли двобій дійде до початку і війська мальовничо вишикуються після битви, яку вони щойно повторили, як учні таблицю множення, з кінця, сам Наполеон Бонапарт позадкує на білосніжному коні перед свіжими, як після відпочинку, військами і скаже:

— Солдати! Сорок віків дивляться на вас з висоти цих пірамід!

Я ввімкнув звук, щоб на власні вуха почути цю афористичну промову.

І що ви думаєте?

Все було точнісінько так, як я й передбачав. Та я не врахував однієї дрібниці: великий завойовник не тільки все робив навпаки, а й говорив навпаки! Він підняв руку і проверещав:

— !дімаріп хиц итосив з сав ан ясьтялвид віків короС! итадлоС Авжеж, багатьох див я тоді надивився.

Чавунні ядра відскакували від циклопічного обличчя сфінкса і стрибали точнісінько в жерла французьких гармат, а Ніл невтомно ніс свої води не в Середземне море, а в глиб чорного континенту. Я бачив, як раби розбирали піраміди і по камінчику розтягали храми та палаци, поки в долині не залишилося жодної будови. Я бачив, як пустеля зацвіла, і в її джунглях несамовито ревли жахливі ящури. Я дивився на все це і тихенько вітав себе з тим, що моя стара коробка надійно захищає нас від руйнівного впливу часу.

Та настав момент, коли Земля зробилася голою, як школярський глобус. Хіба що тільки по глобусу не повзають брудні слимаки і драглисті потвори. Але й по Землі вони не довго плазували. Час-ненажера вправно злизав їх з поверхні.

А потім і сама Земля почала поволі розпорошуватися і танути у часі!

І тоді Азимутові нерви не витримали.

— Капітане! — зойкнув він. — Ви бачите, капітане? Гине матінка-Земля! Я збережу її і буду до скону свого носити на серці!

Не встиг я йому заперечити, як він вистрибнув з ракети. Хоч би застебнувся! Але для нього правила техніки безпеки не існували.

За хвилину він вже знову був у ракеті і, хекаючи, поклав на пульт величезну брилу чорного базальту. Але йому не довелося носити її на серці, бо невблаганний час не жалував його.

Він мінявся щомиті.

Спочатку зникли зморшки, наче їх старанно витерли гумкою. Потім зійшли нанівець вуса. А за півхвилини замість кремезного штурмана із скафандра визирав тонкий, як жердина, і незграбний недоросток. Ще за п’ятнадцять секунд він уже мав габарити першокласника і пірнув у скафандр з головою. Вершок скафандра опав, і було ясно, що Азимутові вже не визволитися з нього без сторонньої допомоги.

Я виловив його з надр космічного одягу тієї миті, коли бідолаха про щось несамовито галасував незрозумілою мені мовою. Та я все ж таки второпав, що він категорично вимагав пелюшок…

Треба було негайно рятувати Азимута. Я блискавично увімкнув усі двигуни і рвонув у простір. Я знав, що летітиму довгі роки, дотримуючись режиму сонячного променя. Адже на Землі все мало відбутися з самого початку і аж до сучасного кінця…

…Капітан Небреха вибив на свою чорну долоню люльку і закінчив розповідь:

— Ось вам пригода з грудкою землі! Це все, що залишилося від базальтової брили, яку буквально видер з бездонної пащі часу хоробрий Азимут.

— А що залишилося від нього самого?! — мимоволі вихопилось у мене.

— Нічого йому не сталося, — заспокоїв мене капітан. — Азимут живий і здоровий. Зараз йому вже одинадцять років, і він навчається у школі для обдарованих дітей.

Розповідь друга

РОЗМОВА З ДЗЕРКАЛОМ

Коли гостюєш у капітана Небрехи, ніколи не вгадаєш, яка несподіванка чатує на тебе. Скільки разів я бачив його почорнілу від тютюну та часу люльку! Але мені й на думку не спадало, що ця неоковирна люлька — єдина реліквія єдиної за своєю космічно-історичною вагою міжсвітової зустрічі! І це була не просто зустріч двох цивілізацій…

Того теплого безжурного вечора ми сиділи на веранді і слухали романтичні казки моря, які з ласкавим шерехом шепотіли прибережній ріні прозорі хвилі.

Капітан Небреха палив свою люльку. На столику стояла полірована скринька з пахучим тютюном. Ось капітан востаннє затягнувся, вибив присок на долоню і кинув люльку на стіл.

На лівому боці люльки був якийсь напівстертий незрозумілий напис. Я ніколи не намагався його розібрати, бо капітан Небреха вільно володів трьома сотнями чужопланетних мов і міг писати будь-якою з них. А в його домі було стільки див, що вони просто не могли не відвернути мою увагу від якихось там закарлючок.

Отже, уявіть мій подив, коли люлька віддзеркалилася на гладенькій поверхні тютюнової скриньки, і я несподівано для самого себе прочитав на цьому дзеркальному відбитку прізвище мого гостинного господаря.

- “Небреха!” — вигукнув я, вражений до краю.

— Що? — не зрозумів він мене.

— Тут написано “Небреха”, - схвильовано пояснив я. — Але чому…

— У цій хаті, - урочисто зупинив мене міжзоряний вовк, — ви знайдете десятки, якщо не більше, різних “чому”. Але історія цієї люльки і справді може здатися цікавою. Ви не повірите, що через цю непоказну на перший погляд люльку мало не наклали головою дві з половиною сотні найхоробріших у галактиці мисливців, кожен з яких був членом Всесвітнього об’єднання планетних Товариств Мисливців та Рибалок. Якби я запізнився ще на хвилину…

Він підвівся і, кульгаючи на ліву ногу, пошкандибав до кімнати. Секунд із тридцять він рипів там протезом і шарудів на полицях, коли нарешті повернувся з пляшкою, припорошеною густим космічним пилом. У пляшці була ота кавказька рідина, яку медичні світила ще на світанку космічних польотів визнали антиречовиною. Та Небреху ніколи не лякала страхітлива перспектива анігілювати. З кишені капітан добув дві склянки. Він перехилив стандартну дозу антиречовини, хукнув, набив люльку медовим тютюном і розтанув у вулканічних хмарах диму.

— Авжеж, ще хвилина — і від членів Всесвітнього об’єднання Мисливців та Рибалок залишилися б самі скафандри з потрощеними кістками, — почув я з хмари спокійний, як завше, голос капітана Небрехи.

— Загалом, це мала бути лише весела прогулянка, товариський пікнік на одній планеті в сузір’ї Дракона, — почав він свою розповідь. — єгері правління вистежили там прекрасну потвору. Уявіть собі гігантську крокодилячу морду на зміїному тілі завтовшки з ракету. Додайте до цієї химери велетенські крила птеродактиля, причепіть довжелезний хвіст, засіяний гостряками, що надто нагадували старовинні палі, поставте усю цю надбудову на двісті п’ятдесят товщенних лап, з яких навсебіч стирчать жахливі пазурі, і матимете повний портрет. Принаймні копію.

Цей казковий монстр перетравлював навіть каміння і вже встиг зжерти половину власної планети. Не було ніяких сумнівів, що коли потвора житиме і далі, вона поглине усю планету. Про наслідки такої зажерливості не хотілося й думати. Зрозуміло, зникнення цілої планети порушило б закон всесвітнього тяжіння, що, безперечно, спричинилося б до безпрецедентної космічної катастрофи в сузір’ї Дракона. Усі цивілізації сузір’я благали нас прийти негайно на поміч.

Я одержав запрошення на ці видатні лови за номером 251 і одразу почав готуватися до старту. До моєї старої коробки летіли набої, запасні скафандри, медичні пакети, десятистволки, паки тютюну, балони з рідким киснем, консерви, ящики “Мисливської”… Словом, я не мав вільної ані хвилинки, щоб ще раз перевірити маршрут. А штурман Азимут був тоді у відпустці.

2
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело