Пів'яблука - Вдовиченко Галина - Страница 12

• Предыдущая
• 12/37
• Следующая

Повсiдалися на прогрiтому сонцем каменi Магдової лавки-фортецi. Дiти з веж цього чудернацького замку не вилазили б. Але й дорослi друзi господарiв найбiльше любили саме це мiсце у саду. Магда на правах господинi та автора творiння сидiла на найнижчiй сходинцi, майже у травi. Iрина з Луїзою — на найкращих мiсцях. Галя — «в апендиксi», на меншiй лавцi, побудованiй бiля основної. Пили каву, смачно хрумтiли домашнiми «хрустиками», якi годину тому приготувала Магда. Вона була у вiдпустцi — цього разу нiкуди не поїхала: Iгор мав купу роботи, а поодинцi вони не їздили вiдпочивати.

Усi спочатку вiдмовилися вiд солодощiв. «Ти що! Навiть не пропонуй. Лiто у розпалi, ще не раз виїдемо на озера. Зайвим кiлограмам — дружнє i категоричне «нi»!»”

А потiм одна рука потягнулася до апетитного, присипаного цукровою пудрою крученика… Друга…

Галя, яка вже тиждень знову обходилася без вечерi пiсля шостої години, трималася найдовше. З хвилину ситуацiя перебувала пiд контролем. Мужньо спостерiгала за гастрономiчним неподобством подруг i врештi-решт приєдналася до них. Закiнчилася нетривала, але iнтенсивна хрустикова вакханалiя цiлком логiчно — розмовами про схуднення.

— Нiби й не їм бiльше, анiж завжди, а чомусь погладшала, — пожалiлася подругам Магда. — Живота нiколи не мала, ви ж знаєте. А тут… — махнула рукою.

— Припини! Максимум два зайвих кiло, не бiльше, — оцiнила на око змiни у фiгурi подруги Iрина. — Зарядку робиш?

— Та яке! Це, мабуть, клiмакс почався, — видала Магда.

— Що-о?…

— Кажу ж вам: це вiн. Здається. Уже думала, все, приїхали. «Радi вас вiтати у клубi “Менопауза”!» А через два мiсяцi знову все нормально.

— От бачиш, панiкерко. Розвела тут клiмакофобiю.

— I знову затримка…

— Клiмакофобiя, дурепи, це не те, що ви подумали, а страх ходiння сходами. Є така фобiя.

— Але однаково щось передчасно. У сорок п’ять — зарано.

Говорили усi разом, чудово чуючи та розумiючи одна одну.

— Ой, налякали їжака голою дупою! — зневажливо пирскнула Iрина. — Я навiть зрадiю, чесне слово. Нарештi не треба буде нi про що турбуватися. Можна — не можна… Той день — не той день…

— Може, тому й погладшала, — нiби й не чуючи, далi вела своє Магда. — Пiд грудьми i на животi якiсь складки з’явилися…

— Звичайно, тому. А усi цi хрустики i «наполеони» нi до чого! — Iрина розстiбнула ґудзик на джинсах. — У мене, мабуть, теж клiмакс. Уф-ф, аж дихати важко.

— Та ну, тебе, Iрко, — засмiялася Луїза. — Але справдi, даремно ми так нажерлися. Слабачки. А справжнi жiнки роками не їдять тортiв i не можуть згадати смак смаженої картоплi.

— I це неправильно! — зауважила Галя. — Якщо чогось дуже хочеться, то краще дозволити собi, анiж не дозволити i страждати. Просто з’їсти повiльно маленький шматочок…

— Як ми сьогоднi, — iронiчно уточнила Луїза. Їй, на вiдмiну вiд iнших, вдалося зупинитися на третьому хрустику.

Галя розповiла про новий, а насправдi дуже старий метод контролю за вагою. За мiсячним календарем, до якого жiнки є особливо чутливi. Ще у стародавнi часи, буцiмто було вiдомо: усе, що їсиш на повний мiсяць, легко перетворюється у зайвi кiлограми i залягає тягарем на стегнах i животi. У цей перiод треба обмежувати себе у їжi. На молодий мiсяць, що росте, теж не варто їсти досхочу, бо у рiст йде не тiльки мiсяць, але й вага. У цей перiод мiсяць на небi схожий на скибочку, як права частина лiтери Р. А старiючий мiсяць нагадує букву С. У цi днi можна особливо себе не обмежувати — усе, що спожив, згоряє, перетворюється на енергiю. Отже, мiсяць Росте — лiтера Р — не жерти! Лiтера С у небi — мiсяць Старiє, йде на спад — не вiдмовляй собi у кулiнарних радощах. Повне О — будь обережною, пам’ятай про фiгуру!

Що там, до речi, на небi? Чотири пари очей подивилися у безхмарну височiнь раннього вечора, там ледь помiтно проглядалася блiда тоненька лiтера С.

— Ну то що? Ще по хрустику? — запропонувала Iрина.

— Якби iснував Кодекс Правил Молодої Жiнки Невизначеного Вiку… Усi лiтери — з великої, - Галя показала вказiвним пальцем це уточнення у повiтрi, — там нiколи не було б категоричних заборон, особливо щодо їжi. Навпаки, вiд iменi жiнки були б сформульованi не правила-заборони, а правила-дозволи. Вловлюєте? Рiзниця колосальна. Скажiмо, таке правило… Деколи я дозволяю собi поласувати улюбленою, але позбавленою користi стравою.

— Деколи я дозволяю собi трошки випити. Але з вели-и-иким задоволенням, — додала Луїза. — Правильно?

— Лягаю спати не пiзнiше одинадцятої вечора, — вступила у гру Магда. — Не тому, що так треба, а тому що менi так подобається.

- Їм не менше двох яблук на день. Iз зернятками, — пiдхопила Iрина. — Хто перший зупиниться, той програв.

— Так… Зараз… Ага! Пам’ятаю лише хороше, погане забуваю.

— Страше-е-енно люблю гарно одягатися.

— Завжди маю вдома букет живих квiтiв.

— Люблю смiятися.

— Вчу англiйську.

— Розв’язую кросворди.

— Не вечеряю. Переважно… Бо не хочу.

— Не п’ю колу. П’ю зелений чай i мiнералку без газу, щоб не було целюлiту.

— Так… Не боюся клiмаксу та iнших фiзiологiчних змiн в органiзмi. Люблю свою роботу, — пiшла на новий виток Галя.

— Люблю свого чоловiка, — не здавалася Магда.

— Люблю запах мужчини, — пiдтримала Iрина.

Усi засмiялися.

— Який саме? Запах шкарпеток чи тютюну?

— Спiтнiлої сорочки?

— Досить, мантелепи, ви програли, — задоволено констатувала Iрина.

Магда запропонувала усiм залишитися на ночiвлю. Завтра ж недiля. Можна ввечерi посидiти бiля вогнища, поїсти печеної картоплi, тим бiльше, що мiсяць буквою С. Зранку вiдiспатися.

— Я в принципi можу. Вiтя у Києвi, буде лише у понедiлок, — погодилася Галя. — Хлопцi у Карпатах, на Петрос пiднiмаються…

Луїза знизала плечима.

— Залишайтеся, — вирiшила за усiх Iрина. — А я їду, бо не хочу Соньку саму залишати. Повернуся до вас о десятiй ранку. Пропоную завтра пройтися по дорогих бутiках i блошиних ринках. Погоджуєтеся? Обiцяю незабутнi враження. Маю замовлення на оформлення кiмнати у японському стилi. Собi теж хочеться щось для натхнення прикупити. Магдi подивимося дещо у колекцiю. Галi — якийсь лаконiчний додаток, щось дiлове, в офiс. А Луїзi…

— Менi треба якусь деталь у кадр, аксесуар чи що, — пiдхопила Луїза. — Щось викличне, зухвале, на межi кiчу.

— Якi блошинi ринки? На секонд-хенд не пiду, — Магда почала збирати горнятка.

— Я теж не маю бажання, — пiдтримала подругу Галя.

— Чому? — поцiкавилася Iрина. — Соромитеся? Комплексуєте? Якщо не цiкаво у принципi — одна справа. Якщо цiкаво, але соромитеся — зовсiм iнша. Тiльки абсолютно вiльна людина може, не кремпуючись*, ходити на блошинi ринки та у крамнички секонд-хенду. Багатьох приваблюють копiйчанi цiни за якiсний товар, i вони б радi зекономити… Але за умови, щоб їх нiхто не бачив у цих соромiцьких мiсцях. Якби ви знали, якi люди ходять потайки до торговцiв елiтним секонд-хендом! Дружини високих чиновникiв, власницi дорогих крамничок, успiшнi спортсмени, художники, журналiсти, артисти… А є ще категорiя понтовикiв, якi ще й хваляться: це я у бутiку купила, шаленi бабки викинула… Усе! Завтра йдемо в народ вичавлювати з себе рабiв. Незабаром цi ринки дрiбних торговцiв закриють, а замiсть них — справа ж вигiдна! — повiдкривають супермаркети секонд-хенду.

Подруги мовчали.

— Кому потрiбний захисний антураж-камуфляж, тому привезу перуки, окуляри та iншi прибамбаси. Замовляйте! — не поступалася Iрина. — Тобi, Галко, як журналiсту, цей досвiд необхiдний. А ти, Магдо, iнакше свою колекцiю старожитного одягу не поповниш. Що скажеш, Луїзо?

— Я готова.

— Ну, до завтра.

• Предыдущая
• 12/37
• Следующая