У чиїх руках був ніж - Амдруп Ерік - Страница 28

• Предыдущая
• 28/30
• Следующая

Могенсен провів їх до дверей, тоді підійшов до вікна й постояв там, аж поки вони перейшли шкільне подвір'я.

— Дурень і свиня, — сказав Брант.

— Чого ж? — промурмотів Тюге. — Чим він гірший за багатьох? А та Елла, певне, була цікава дівчина. Шкода, що вона загинула. Вона йому подобалася. Наскільки? Важко сказати. Чи аж так, щоб він відчував страшенні ревнощі?

Було ще надто рано їсти другий сніданок. Тюге скинув черевики й ліг на ліжко. Кімната ввечері здавалася незатишною, але вдень стало видно, яка вона занедбана. Жовта фарба на дверях почала відлущуватись. Квітчасті шпалери були в плямах і подекуди повідставали. Не думалося, що гості оглядатимуть кімнату в цю пору. Тюге заплющив очі. Скільки це вони вже в Алькюбіні? Скоро тридцять п'ять годин. І які ж їхні здобутки за цей час? Певні відомості про кількох людей. Убита Елла Гансен. Здібна сучасна дівчина, Що хотіла бути самостійною, щедра в дружбі, але тверда в обороні своїх прав. Гольм… Він був знервований, стомлений, коли вони приїхали. Не спав цілу ніч, усе зважував, чи йому братись за цю справу, але так і не взявся. Те, що він покликав допомогу збоку, свідчить на його користь. І більше, ніж безглузде алібі, яке могла йому дати дружина. Моген-сен… Навряд чи він знайде когось, хто б підтвердив, що його маршрут не пролягав навколо будинку Елли Гансен. Зрештою, це його клопіт. Він злякався, але чи тому, що приховує щось більше, чи тремтить за свою кар'єру? Невідомого Ель-Егона візьме на себе після обіду Брант. А Тюге хотів ще раз поговорити з Карлом Якобсеном. Дивно, що така інтелігентна людина може примусити себе писати дурниці, які не мають нічого спільного з її власними поглядами. Тюге важко підвівся, підійшов у самих шкарпетках до столу і взяв свою течку. Там був номер «Алькюбінських вістей», який Брант дав йому в поїзді, перше повідомлення про вбивство.

Тюге погортав газету, знайшов допис Карла Якобсена і прочитав його ще раз. А прочитавши, так і лишився сидіти з газетою в руках, тупо дивлячись поперед себе. У двері постукали. Зайшов Брант, пора було снідати. Вони їли мовчки. Брант був невдоволений і сонний, а Тюге неуважний, відповідав не до речі.

— Залишайся в готелі, Нільсе. Він має подзвонити до першої години, — сказав Тюге, коли вони скінчили безрадісний сніданок. — А тоді можеш узяти рахунок.

Брант вражено глянув на нього.

— Ти хочеш вертатися додому?

Тюге неуважно кивнув головою. Думки його були десь далеко.

— Так, якщо тільки ми встигнемо на післяобідній поїзд.

Починалася весна. Сонце світило вже інакше. Що тоді варнякав Карл Якобсен? Що тепер його, Тюге, черга пригощати? Пляшка доброго віскі коштувала дорого. Тюге зітхнув, виймаючи гроші, але так буде краще. Сходи до помешкання на піддашші були стрімкі й присипані снігом. У кожному блоці було по троє дверей. Карл Якобсен відчинив відразу, коли Тюге постукав. Приємно пахло димом з люльки. Лунала та сама музика, що й учора ввечері. Тюге простяг редакторові пляшку. Карл Якобсен витяг з рота люльку і свиснув.

— Це вже, мушу сказати, розкіш. Дякую. Ми його зараз скуштуємо, добре?

Тюге опустився на стілець і кивнув головою. Задля такого виняткового випадку можна було собі дозволити чарку.

— Ти вже скінчив роботу? — запитав він.

Карл Якобсен покуштував питво і схвально прицмокнув язиком.

— Я працюю недовго, але плідно. В цьому перевага незалежної людини. Може б, і ти переїхав сюди? Нам було б приємно працювати поряд. Я б гарно писав про тебе. — Він добродушно підморгнув Тюге.

— Мені, далебі, добре й там, де я працюю, — мовив той. Карл Якобсен заперечливо підняв руку.

— Ти не йдеш у ногу з часом, Свенсене. Треба бути прогресивнішим і більше бунтувати. А то який тебе дідько знатиме, якщо ти будеш усім задоволений? Треба йти в народ, голубе, і неодмінно в дерев'яних черевиках! Але щоб вони були модної форми і позбавлені статичної електрики. І щоб шкарпетки можна було прати від поту в пральній машині, а холодильник щоб забезпечував відповідну температуру для безе, тоді зустріч з народом по двадцять другому каналу дасть тобі справжню користь. Зважся, голубе!

Він сів на стілець і заплющив очі, смакуючи віскі.

— Розкішний напій. Але не треба було так витрачатися. Тюге ледь усміхнувся.

— Це прощальний подарунок. Я, власне, прийшов попрощатися.

Карл Якобсен вражено глянув на нього.

— Отуди к бісу. Ти здаєшся? Чи передаєш справу своєму молодому помічникові?

Тюге похитав головою.

— Немає потреби залишатися довше. Відвідини твого міста, Карле Якобсене, для мене стали незвичайною подією.

— І, сподіваюся, повчальною? Люди їздять повз нас, на мить заглядають у наші вікна, не помічаючи, що ми існуємо. А ти спеціально відвідав наше містечко і спробував пізнати нас. Похвальна дія, це те, що ми цінуємо! Чому б тобі не побути в нас довше?

Крізь засклений дах зазирнуло сонце. В його промінні замерехтіли порошинки. Ожила муха й почала набридати Тюге.

— Справа закінчена, я свою роботу зробив. Звичайна справа, коли звинувачений признається. Для місцевої поліції не буде проблемою довести її до кінця.

Люлька в Карла Якобсена погасла. Він почав старанно запалювати її.

— Він признався?

Тюге кивнув головою.

— Атож. Надто тяжкі побічні докази. До речі, це твоє перше повідомлення навело мене на справжній слід. Я довше, ніж треба було б, блукав, поки вийшов на нього.

Він зітхнув. Отак завжди з ним. Під час слідства він працює дуже напружено, а коли все закінчене, відчуває порожнечу.

— Отже, ти мав якусь користь із того, що я написав? Це вже багато. В такому містечку важко визріти великим думкам. Треба щось писати кожного дня, а натхнення бракує, розумієш. Тут немає ні демонстрацій, ні публічних екзекуцій. Ми судимо одні одних на рівні віталень. Не згоряємо до останку за ту чи іншу справу. Тому поетові-одноденці приємно чути, що його слова дали якусь користь. Що в них була глибина!

Тюге випив більше, ніж звичайно в будень, але тримався.

— Я б не назвав тебе глибоким, Карле Якобсене. Ти швидше старомодний лірик, що все обертає в рими. Але ти досить послідовний, коли описуєш свої спостереження. Це мені дуже допомогло. Вбивця навідався до Елли Гансен. Вона саме готувала їсти. В кімнаті стіл був накритий на двох. Вона стояла в кухні й нарізала м'ясо. Робила своє діло, розмовляючи з убивцею. Вони дуже добре знали одне одного. Він приревнував її, хотів довідатись, кого вона запросила до себе. Може, був трохи п'яний. Почав наполягати, щоб вона сказала кого, розпалився. Вона не відповідала йому, робила далі свою роботу. Щось хотіла взяти з шафи й відклала ножа. А він схопив його і вгородив у неї, коли вона обернулася. То була моторошна мить. Адже вона йому подобалася, дуже подобалася! Вбивця був романтичною натурою. А тому вчинив щось безглузде. Принаймні як дивитися на це збоку. Бо ж для нього воно щось означало. Він поставив на програвач платівку, потім чогось злякався, кинув обгортку на підлогу і втік кухонними дверима, залишивши їх після себе прочиненими.

— Дуже можливо, що так справді було. Але я не бачу, де тут непрямі докази. Хто той, що мав вечеряти з нею? Це твій туз? Чого ти такий певний, що зможеш примусити Поульсена признатися?

Муха сіла на рукав. Тюге підняв руку, обережно вдарив і вбив її.

— Це Поульсен мав вечеряти з нею, Карле Якобсене. Ти побачив його внизу на вулиці, кинув обгортку з платівки, збіг кухонними сходами в підвал, тоді перейшов його весь і другими дверима вискочив на головну вулицю. Тебе ніхто не бачив. А Поульсен, що був наляканий, але мав чисте сумління, тікав садком, і, звичайно, його помітила пані Асмусен, яка мешкає внизу. Перше ніж утекти, він забрав зі столу одне накриття акуратно поклав його на місце. Так він розповів і справді на тарілці, на чарці, виделці та ножі знайдено відбитки його пальців. Ти розумієш мене?

Карл Якобсен похитав головою, але рука його ледь тремтіла, коли він наливав собі чарку й запитливо подавав пляшку Тюге.

• Предыдущая
• 28/30
• Следующая