КРАХ - Родригес Альберто - Страница 5

• Предыдущая
• 5/28
• Следующая

— Дуже добре. Скільки я винен?

— Ось рахунок, її закінчили ще вчора ввечері.

Альберто глянув на рахунок, витяг з кишені гроші, простягнув. — Візьміть. — Тоді наче щось згадав: — Тут ніхто не цікавився моєю машиною?

— Ні, ні, ніхто, — збрехав механік. — А що?

— Нічого, просто так.

«Треба щось вирішувати… Не хочу й думати про це. Дивно все-таки, що ніхто не приходив».

Коли «додж» Альберто виїхав з майстерні, синій «форд» рушив за ним.

— Схоже, що він їде туди, куди ми вказали, шеф, — зауважив зморшкуватий.

— Так краще і для нього, і для нас.

Прибувши на місце зустрічі, Альберто вийшов з машини. «Форд» зупинився позаду. Боксер подав знак наблизитися. Відкрились задні дверцята «форда», і Альберто сів у машину.

— Дисциплінований, — глянув на годинник здоровань.

— Точний, — виправив фарбований і додав: — Поїхали, Рубіо, ти знаєш куди.

Альберто мовчав, не в змозі приховати огиди.

Четвер, 21 березня.

11-та година, 58 хвилин.

Літня ніч оповила млостю заснулу Гавану. Купалися в місячному сяйві верхівки сосен, пронизані зеленуватими променями нічного світила, мінилися міріадами блискіток пишні квіти, буйні крони дерев. Гострі промінчики місяця просіялися і крізь віконце одного з котеджів в районі Зоологічного парку. Сліпуча лампа посеред стелі висвітлювала кожен куточок кімнати. Біля стіни — етажерка з книжками, кілька кольорових літографій на стіні. На поличках — обривки електропроводки, магнітофонні стрічки, електроінструменти. На столику під поличками — маленький магнітофон. Під вікном від стіни до стіни — вузький стіл. На столі — радіопередавач RF-48А, поруч — приймач з набором селекторних кристалів з частотами RF-49. Перед апаратами на гвинтовому стільці сидів майже лисий чоловік з витрішкуватими очима. Він не зводив погляду з приймача.

Минуло кілька хвилин, і залунала мелодія пісні «Нічний обхід» у виконанні струнного оркестру. Витрішкуватий ввімкнув магнітофон. Пісня закінчилась, і після неї пішов монотонний перелік цифр.

— Сім, вісім, вісім, чотири, один, три… дев'ять, нуль, чотири… Чоловік записував. Через сім хвилин знову залунала пісня, прийом закінчився.

Чоловік згорнув папір, сховав до кишені. Засунув аркуш з ключем до коду у шухляду, вийшов до вітальні, сів на диван біля столика з телефоном, запалив. О дванадцятій десять задзвонив телефон. Волосаті пальці ліниво зняли трубку. Майже не ворушачи товстими губами, чоловік промовив:

— О'кей.

На другому кінці пролунав гучний голос:

— Кіт.

— Я чекав на твій дзвінок.

— Що? Є щось?

Волосаті пальці Серафіна Діаса спроквола розправили папірець:

— Так. Давай записуй.

Серафін примружив витрішкуваті очі, заворушив товстими губами:

— «Гості прибувають чотири години після нічного обходу якщо бризи порядку».

— Ще щось?

— Ні, — сказав Серафін і потис плечима. — Це все.

В голосі Кота — здивування…

— Але ж… Серафіне, чи до тебе не дійшло?

— Я… А хіба що?

Кіт розсміявся:

— Серафіне, це означає, що свято скоро. Слухай уважно. Залишайся вдома, чекай на мої вказівки. Відтепер я можу подзвонити першої-ліпшої хвилини, а не лише о дванадцятій, як було досі. Зрозуміло?

Товсті губи Серафіна витяглися для відповіді, але в трубці клацнуло — розмову закінчено. Ще кілька секунд Серафін витрішкувато дивився на телефон, потім лице його проясніло. До нього дійшло, що хотів сказати Кіт.

В перші роки після перемоги кубинської революції за кордоном формувалися з емігрантів різноманітні контрреволюційні групи. Єднала їх одна мета: силою зброї задавити революцію. Поширеною тактикою їх підривної діяльності була «неоголошена війна по-кубинському: створення озброєних осередків шляхом закидання невеликих диверсійних груп, перед якими ставилося завдання нападати на воєнні об'єкти та іноземні торгові судна, що проходили біля берегів Куби.

Відомий план «Омега» теж був націлений на «війну по-кубинському». Та «Омега» провалилася, всіх її учасників було схоплено через кілька днів після висадки біля берегів Баракоа в провінції Орієнте.

Серед них був і Ромуальдо Мартінес Крус, за кличкою Кіт, чоловік з великим досвідом контрреволюційної діяльності.

Через кілька років після провалу Кіт познайомився у в'язниці з Карлосом Кареньйо, агентом ЦРУ, якого схопили під час висадки на півночі провінції Матансас. Тоді ж Кіт включився у контрреволюційну змову, якою із в'язниці керував Кареньйо.

На початку грудня чотирнадцять керівників змови попали в руки органів державної безпеки. А через два дні, 31 грудня, Кіт вийшов з Хібакоа, в'язниці, де відбував покарання.

Він встановив контакти з членами різних контрреволюційних груп, які уникли революційного суду, і створив власну мережу, посилену новими членами. Його роботою безпосередньо керувало Центральне розвідувальне управління США.

Кіт виявив себе розумним організатором. Ніхто з його людей не був арештований, а результати їх шпигунської діяльності заслужили похвалу хазяїв. ЦРУ з його допомогою запланувало новий удар по революції: висадити у повітря і повністю зруйнувати нафтоперегінний завод Ньїко Лопеса, той, що в бухті Гавани.

П'ятниця, 22 березня.

На світанку.

Маленьке приморське селище Бока Сієга було безлюдне в цю передсвітанкову годину. Непроглядну пітьму прорізав промінь фар «кадилака». Як привиди, металися в снопі світла силуети дерев край дороги. В машині сиділо четверо. Вони мовчали, напружено вглядаючись у темряву.

Біля одного з будинків машина зупинилася. Кіт, який сидів за кермом, вимкнув фари. Пітьма згустилася.

— Це тут, — порушив тишу його голос.

— Заждіть хвилинку.

Кіт відчинив хвіртку, пройшов палісадник, біля дверей зупинився, кинув пильним оком навколо. Вулиця була безлюдна. Недарма він вибрав Бока Сієга. Тут будинки стояли досить далеко один від одного. Починався час відпусток, і поява кількох чоловік не викличе підозри. В Гавані це було б неможливо — дуже вже пильні були люди з комітетів захисту революції.

Кіт витяг ключ, відчинив двері і махнув тим, хто сидів у машині. Вони вийшли, обережно пішли до будинку. Кіт зачекав, доки зайде останній, ще раз огледівся і зачинив за собою двері.

Посеред просторої кімнати стояв довгий вузький стіл. На ньому — нотатники, олівці, попільнички. Кіт запросив:

— Влаштовуйтесь, сеньйори.

Пабло Аренсібія, керівник операції, і Вільям Лейва, експерт з підривної техніки, сіли на диван. Освальдо Делас, помічник Кота, вмостився в кріслі. Кіт підсунув друге крісло, всівся зручно напроти Пабло Аренсібії, посміхнувся широко, блиснувши золотим зубом:

— Сподіваюся, ви задоволені. Щонайкраще все обійшлося, хіба ні?

Пабло Аренсібія наче й не. чув. Він витяг з кишені сорочки сигару, відкусив кінчик, запитав, не дивлячись на Кота:

— На об'єкті щось змінилося?

На відміну від Кота говорив він чітко, гучно. Кіт скривився:

— Ні. Усе, як давніше.

Аренсібія чиркнув запальничкою, провів язичком полум'я вздовж сигари, потихеньку повертаючи її, щоб вона пройнялася ароматом. Кота пересмикувало від його витончено-самовдоволеної манери триматися. Він перезирнувся зі своїм помічником.

Аренсібія затягся, розігнав рукою дим:

— Добре. Спершу уточнимо ситуацію і узгодимо план дій.

Освальдо Делас підштовхнув кінчиками пальців до Аренсібії один з блокнотів. Проте той відсунув його назад і попередив:

— Писати нічого не будемо. Про все домовимося усно. Так буде й надалі, тому — максимум уваги. Ясно?

Ніхто не відповів. Аренсібія обвів усіх поглядом і почав:

— Скориставшись старою документацією і деякими свіжими даними про нове російське обладнання, ми розробимо план проникнення на завод і пересування по його території. Проте є одна обставина… — він глибоко затягся, — охорону заводу організовано так, що сторонній не може туди проникнути. На територію заводу можна дістатися лише пройшовши через два пости. Роботу постів відрегульовано так чітко, що захоплення поста чи будь-який обман виключені. Досі усі наші плани розбивалися об цю перепону.

• Предыдущая
• 5/28
• Следующая