Выбери любимый жанр

Мільйон і один день канікул - Велтистов Євген Серафимович - Страница 21


Изменить размер шрифта:

21

Іду-іду, літати хочу…

Капітан теплохода був у відчаї. Він ясно бачив гарну корму “Ракети”, в яку вони за хвилину вріжуться. Та корма раптом стала опускатися вниз, наче “Ракета” тонула, а теплохід, навпаки, задирав ніс.

Капітан глянув у бічне вікно. Що таке? Його теплохід, на якому він проплавав одинадцять років, вискочив з води, перелетів через міст і, плюхнувшись знов у річку, здійнявши фонтани бризок, плив далі.

Аж тут капітан по-справжньому перелякався, але не за себе, не за корабель — за пасажирів. А що, як хтось із них упав за борт?

Капітан заходився швидко рахувати дитячі голівки.

Хлопчики та дівчатка вкупі з вожатим сиділи на палубі, мокрі від голови до ніг, трохи перелякані, але щасливі.

— Так їй і треба, отій “Ракеті”! — кричав Максим. — Хай знає: нас не випередиш!

— Ура, перегнали! — галасувала палуба. — Уперед, швидкоходе, летючий теплоходе!

Максим з гордістю глянув на свого друга: тепер усі пересвідчилися, що Гум-гам уміє гратися. Мабуть, у світі мільйони теплоходів, але тільки один з них став летючим. Розчервонівшись від пережитого хвилювання, Максим силкувався збагнути, що за чудесне перевтілення сталося з ним хвилину тому. Він, Максим, жива людина, неначе враз перетворився на теплохід. І гостро відчув, як б’ється моторне серце, і скажено крутиться живий гвинт, і двигтять залізні боки, — адже навіть теплоходові трохи страшно, коли він перелітає міст. А коли він, теплохід-людина, знову плюхнувся у воду, і відчув твердий удар об днище, і зітхнув на повні груди, прийнявши на себе хвилю, він з радістю подумав, що так само легко зможе зануритися в простори моря, і неба, і космосу. Він переміг свій земний страх!..

Капітан побачив знайомі береги і полегшено зітхнув: “Ось вона, бухта Забута”.

Теплохід влетів до порослої верболозом бухти, і капітан з жахом побачив, як він, перескочивши дерев’яні містки, полинув прибережним лугом. Не рипнула жодна піщинка, теплохід ніби пригладив днищем шовкову траву, затим сповз кормою у воду.

Ну що ти вдієш з таким відважним теплоходом, котрий не визнає ніяких доріг, не розрізняє точної межі води, неба й суші!

— Прекрасний у вас корабель, — сказав вожатий капітанові й підморгнув дітям.

— Та який уже є, — похмуро відповів капітан. — Пробачте, коли що не так… Це бухта Забута. Стоянка дві години. Ми вам посигналимо, коли зберемося їхати додому.

Спустивши пасажирів на берег, капітан і матрос полізли оглядати двигун.

Усе в цій бухті було зелене: вода, дерева, земля, ба навіть небо, коли дивитися на нього знизу, з-під гілля. А найзеленіша — галявина неподалік од берега, куди одразу помчали діти, ніби відчуваючи, що вона найзапашніша, найсонячніша, найпрекрасніша. Тут можна перекидатися, скакати на одній нозі, перестрибувати, бігати, лежати на траві, рвати кульбабки, плести вінки й ганятися за метеликами. Чого ще треба людям, які втекли із запиленого літнього міста!

Зненацька залопотіло по листю, й на галявину ринув грибний дощ — великі краплі впереміж з гарячим сонячним промінням.

— Друзі, до мене! — кличе Гум-гам. — Зараз буде покрівля!

Він умить запримітив великого лопуха, промовив: “Р-раз!” — і лопух раптом виріс на очах, став величезним зеленим парасолем.

— Хутчій, хутчій усі сюди, під парасоль, поки не відшумить дощик!

— Що це за чудо-лопух? — спитав хтось із хлоп’ят. — Звідки він?

— Тс-с… — Гум-гам прикладає пальця до губів, нагадуючи про умови гри. — А то залишишся без даху.

Діти збилися докупи, мацають товстий, як у дерева, стовбур, охкають, ахкають, дивляться вгору на зелений дах і сміються.

А коли дощ ураз перестав, почалися інші прохання.

— Гум-гаме, зроби оту мурашку великою-превеликою!

— І сонечко!

— А ще черв’ячка. Будь ласка, Гум-гаме!

— А жука — як танк! А травинку — як шаблю! Я буду з ним битися.

— Мені човника із тріски! І вітрило з тролейбусного квитка. Втечу од вас!

Так кричали всі — Максим, Мишко, Зайчик, Сергій, Оленка, Вовка, — усі хлопчики й дівчатка з одного двору. Їхній новий друг Гум-гам, такий самий завзятий ігрун, як і вони, тер лоба, вислуховуючи прохання. Ні, він не сумнівався у своїй могутності — це всі розуміли, — він просто розмірковував, якій грі надати перевагу.

— Ай, ай, ай! — почувся раптом крик.

Діти обернулися й побачили, що то верещить дівчинка в платтячку в горошок. Вона махала руками, підстрибувала, і так само смішно підстрибували червоні та сині горошинки на її платтячку. А сльози так і ллються з зажмурених очей.

Максим перший підбіг до неї:

— Ти чого?

— Ось іди собі, іди! — пропищало дівча.

Максим повернувся був спиною, але дівчинка знову закричала:

— Не ти! Не ти!

Підбігли інші діти, уп’ялися очима в плаксу.

— Чого вона ото реве, Максиме?

— Тихо! — пошепки мовив Максим, а дівчинці звелів: — Стій! Не ворушися!

Він побачив, кого злякалася дівчинка. Лимонно-жовтий метелик пурхав над нею, сідав на червоні та сині горошинки, злітав і ніяк не міг розкуштувати ці дивовижні квіти. Ось він знову повис на платті, й тут Максим накрив його рукою, обережно взяв за черевце.

Діти засміялися, а дівчинка розплющила очі й спитала:

— У кого є шпилька?

— Нащо вона тобі? — поцікавився Максим. — Це звичайний капустяний білан.

Дівчинка хитро примружилася:

— Ні. Я, коли ревла, одним оком підглядала. Бачиш, як блищить? Він прилетів з Африки!

— Капустяний білан! Капустяний білан! — загомоніли діти.

— Якщо він прилетів з Африки, — мовив Максим, — то я його випущу. — І він розтулив пальці.

Дівчинка відскочила, пропищала: “Ай!” — і червоно-сині горошинки підскочили разом з нею. А метелик полетів собі в інший бік.

— Ех ти, боягузка, дівчинка-квітка! — промовив Максим і здивовано уп’явся поглядом у дівчинку.

І всі діти підійшли до дівчинки ближче. Замість різнобарвних горошин на її сукенці порозпускалися квіти. Ніжночервоні, золотаві — таких не побачиш і в ботанічному саду.

— Не бійся! — поблажливо озвався Гум-гам, вдоволений своєю витівкою. — Якщо метелики чіплятимуться до тебе, покличеш мене.

Дівчинка завмерла на місці, не наважуючись поворухнутися.

— Грайся собі, квіти не пообсипаються. А ти чого хотів, Зайчику? Жартувати так жартувати!

— Я хочу бути жовтий, як кульбабка.

І в ту саму мить на сорочці й на штанцях у Зайчика виросли жовті пелюсточки, і Зайчик пострибав по траві, наче сонячний м’яч.

— Дивіться, який я жовтий! Який я пухнастий! Максим був здивований: невже Гум-гам може

зробити геть усе, що не попросили б діти? І ще він відчував себе трохи скривдженим: раніше його друг грався тільки з ним, а тепер…

— А ти, Оленко? — спитав Гум-гам дівчинку з червоним бантом.

Він уже знав усіх на ім’я.

— Фартух, черевички й шапку з листя.

— А ти, Михайле?

— Мені бороду з трави.

— Тепер твоя черга, Сергію.

— Я хочу дерев’яний щит і меч. А за коника мені буде палиця.

— А чого Максим похмурий? Для друга я зроблю все, чого він захоче.

— Я не похмурий, просто замислився, — мовив Максим. — Я хочу крила, як у бабки. Трішечки політаю.

— Що ж, це буде найбільша бабка, — згоджується Гум-гам.

Вслід за Максимом і решта дітей попросили прозорі крила, ноги як у коників, хвости наче в ящірок. Максим, звичайно, аніскілечки не образився, а навпаки, зрадів, що його наслідують. Так завжди в грі: варто комусь вигадати собі крила, як одразу ж довкола нього — веселий табунець.

Гум-гам сидів на пеньку, обмахувався шоломом, тихенько сміявся й наспівував:

Літаннячко, повзаннячко,

Скаканнячко, плиганнячко,

Прегарне забавляннячко,

Така кумедна гра!..

— Це знадобиться для моєї колекції, — прошепотів Гум-гам і дістав з кишені записника. Озирнувшись, він розгорнув його й заходився читати свої записи:

“Пречудові ігри в які я грав.

Змій.

Кіт Рич.

Корусель.

Замки”.

Прочитавши ці малограмотні замітки, блакитнолиций хлопчик лишився задоволений і почав записувати нові ігри для своєї колекції, про які він дізнався сьогодні. Його, звичайно, не турбувало питання, як пишеться слово “теплохід”, і він з легкістю вивів: “ Літучій типлохід”.

21
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело