Сто років тому вперед - Булычев Кир - Страница 76

• Предыдущая
• 76/85
• Следующая

— Сьогодні третій день, — сказала Мила. — Вона живе в Юлі Грибкової. Вони разом у лікарні лежали.

— Та-а-а-ак, — протяг товстун. — Усе сходиться.

Вони проходили повз маленький скверик, де стояла порожня лавка.

— Якщо ви не заперечуєте, — запропонував товстун, — присядьмо на хвилинку.

Мила кивнула. Час іще був. Вона була заінтригована. Особливо коли врахувати, що Аліса їй зовсім не подобалася.

— А чи не помічали ви в її поведінці чогось дивного, — спитав товстун. — Чогось не нашого, надзвичайного?

Мила стенула плечима:

— Як сказати…

— Ясно, — мовив товстун. — Ви не хочете говорити погано про свою приятельку. Це похвально, звісна річ, похвально. Ви справляєте враження вельми розумної дівчини. Але зараз розмова між нами така серйозна й таємна, що доведеться казати чисту правду. Чи подобається вам її вдача?

— Ні! — вихопилося у Мили мимохіть.

— Чому?

— Вона вискочка, — сказала Мила.

Мила насправді так думала. Завжди вона була першою відмінницею в класі. Всі роки. Її ставили за приклад учителі й хвалили на батьківських зборах. І раптом прийшла в клас якась Аліса, котра, виявляється, й англійську знає краще від Мили, і географію, і математику, а вже про фізкультуру й говорити нічого. Прикро, що там казати.

— Справді? — спитав товстун. — Це теж збігається з нашими спостереженнями. А чи не показувала, дівчинко, Аліса якихось знань більше, ніж треба?

— Як вам сказати… — відповіла Мила. — Особливих здібностей я в неї не помітила, але показати себе вона вміє.

— Слушної — вигукнув товстун. — А в класі у вас є якийсь Коля?

— Коля? У нас три Колі.

— Аз яким із них дружать Аліса?

— Вона ні з ким не дружить, окрім Грибкової, — відповіла Мила. — Хоч я в чужі справи не лізу.

— Похвально, — сказав товстун. — Тепер ви повинні нам допомогти.

— Кому?

— Річ у тім, що я працюю головним лікарем у лікарні для особливо небезпечних дітей. Торік до нас привезли невиліковно зіпсовану дівчинку на ім’я Аліса. У неї схильність до жорстокого хуліганства. Це хвороба. Вона била дітей і дорослих, кусалася, а потім украла в шкільному музеї опудало тигра, вдяглася у тигрову шкуру і вночі грабувала перехожих. Коли Алісу піймали, вона покусала трьох міліціонерів, задушила службового собаку, і нам довелося Алісу зв’язати.

— Ой, який жах! — вигукнула Мила.

— Ні, не жах. Треба пожаліти Алісу. Адже вона не винувата, що захворіла, — пролунав мелодійний жіночий голос.

Мила побачила, що поряд стоїть миловида маленька, тендітна жіночка в білому халаті з червоним хрестом на рукаві.

— Ох, познайомтеся, — сказав товстун. — Це лікар Іванова. Вона провела сто безсонних ночей, заспокоюючи нещасну дитину, даючи їй ліки і розказуючи казки.

— Авжеж, це так, — підтвердила лікар Іванова. — Але всі мої зусилля пішли прахом. І це нікчемне дівчисько втекло уночі з лікарні, висадивши плечем двері й стрибнувши з п’ятого поверху.

— І нічого? — спитала Мила.

— Нічого. Залишилась тільки ум’ятина в асфальті під вікном. Завглибшки півтора метра. В такому стані хворим нічого не страшно. Ми обійшли уже всі школи й лікарні, та вона щезла безслідно. І раптом ми дізналися, що схожу за описом дівчинку було помічено у вашому класі.

— Але на вигляд вона така спокійна, — сказала Мила. — І так добре знає англійську мову.

— Це ненормальність, — пояснив товстун. — У неї весь розум спрямований на те, аби обманювати довколишніх і вдавати, що вона цілком нормальна. В цьому її небезпека. І її відповіді на уроках теж ненормальність. Скажіть нам, чи може нормальна дівчинка так багато знати, як ваша Аліса?

Це запитання Милі дуже сподобалося. Воно відразу знищувало всі її сумніви. Звісно ж, Аліса просто ненормальна, тому вона так добре все знає. Звичайна людина нічого б цього не знала. Жоден здоровий шестикласник не може бути розумніший за Милу Руткевич.

І коли Мила все це збагнула, роздратування проти Аліси як рукою зняло. Їй навіть стало жаль Алісу.

— А коли її знайдете, ви що зробите? — спитала Мила.

— Ми візьмемо її з собою.

— Постривайте, — сказала Мила. — Аліса ж так тихо поводиться. Можливо, їй краще в школі, з дітьми? І вона в нас одужає й почне гірше вчитися… як усі.

— А якщо вона знову почне буянити? Якщо вона когось укусить? Ви забули про своїх товаришів, над якими нависла небезпека.

— Ох, — мовила Мила, — я про це не подумала. Ходімо мерщій до директора школи і все розповімо.

— Ні, так не годиться, — сказав сумно товстун. — А якщо ми помилилися? Якщо це не та Аліса? Уявляєте, якої травми ми завдамо невинній дитині?

— Це та, та, — наполягала Мила. — Вона зовсім ненормально все знає.

— Але ми дуже делікатні люди, — втрутилася тендітна лікар Іванова. — Спершу ми заглянемо в клас і переконаємося, що це наша втікачка. Ти нам маєш допомогти.

— А як?

— Проведи нас у школу заднім ходом так, щоб нас Аліса не бачила. І покажи, де ваш клас. Решту ми беремо на себе. Про твою участь у цій операції ніхто не дізнається. Гаразд?

— Якщо це треба для медицини і для безпеки інших людей, я згодна, — сказала Мила. — Тільки ходімте швидше, бо скоро дзвоник.

І вона провела їх двором, через шкільну ботанічну ділянку. Показала, як піднятися на третій поверх, і попередила:

— Тільки не треба її забирати просто з класу. Мені її дуже жаль.

— Не турбуйся, дівчинко, — довила лагідним голосом лікар Іванова. — Ми будемо гуманні й добрі. Ми завжди такі.

Мила попрощалася з ними й побігла нагору, до свого класу.

І біля самісіньких дверей зіткнулася з Алісою та Юлькою.

— Ой! — Мила вшнипилася в Алісу дикими очима, притислася до стіни й чекала, поки вона пройде в клас.

— Що з нею? — спитала Юлька. — Вона на нас дивилась, як на привидів.

— Не знаю, — відповіла Аліса. — У мене все гаразд? І туфлі на ту ногу?

— Все гаразд.

— І в тебе теж. Чимось Руткевич налякана.

Мила поквапилася на своє місце, ні на кого не дивлячись і не чуючи, як хлопці, обступивши Алісу, галасливо згадували вчорашній день. Боря Мессерер подарував їй новий портрет: Аліса в шаховій короні. Портрет був несхожий, та всі дуже сміялися.

— Де Фіма? — спитала Аліса, оглядаючись.

Вже продзвенів дзвоник, ось-ось мала зайти Алла Сергіївна, а Фіми не було.

— Збожеволіти можна! — злякалась Юлька. — А раптом вони до нього добралися? Мило, ти не бачила Фіму Корольова?

— Ні, — сказала Мила, гортаючи підручник.

Але її очі нічого не бачили — вона чекала, що от-от відчиняться двері й зайдуть лікар Іванова та директор лікарні, з якої втекла небезпечна Аліса.

— Алісо, — спитав Коля Садонський на ввесь клас, — у тебе є знайомий товстун?

— А що? Ти де його бачив?

Мила Руткевич почула і завмерла: невже цей Садовський підслухав?

— Ти де його бачив? — повторила Аліса.

— Я його відшив, — сказав Коля, — заплутав, як Іван Сусанін поляків у лісі.

Двері в клас поволі розчинилися.

“Вони! — подумала Мила. — Зараз почнеться”.

Але це всього-на-всього Фіма Корольов.

— Смертельний номер! — закричав він, кидаючись до вчительського столу. — Вперше на екрані!

— Фімо, ти з глузду з’їхав! — гукнула Катя Михайлова. — Зараз Алла прийде.

— Не прийде, — мовив Фіма. — Вона в коридорі на першому поверсі з якимось товстуном розмовляє. Ми маємо п’ять хвилин. Прошу уваги!

Фіма відкрив портфель і витяг очманіле кошеня.

— Увага! — вів далі Фіма. — Ви бачите перед собою суперкицьку на ім’я Аліса. Вона вміє лічити до ста!

І тут зайшла Алла Сергіївна.

Вчителька зупинилася біля дошки, не помічаючи Фіми, який ловив кошеня, що забігло під стіл.

— Це шостий клас “Б”? — спитала Алла Сергіївна, ніби це не вона майже щодня приходила сюди.

Але нічого дивного в цьому запитанні не було.

Як тільки Мила Руткевич провела піратів у школу, вони поспішили до вчительської і стали за рогом, спостерігаючи за вчителями. Коли Алла звідти вийшла, тримаючи в руці журнал, на якому було великими літерами написано “6-й клас “Б”, Веселун У відразу ж перепинив їй дорогу:

• Предыдущая
• 76/85
• Следующая