Дівчинка з Землі - Булычев Кир - Страница 19
- Предыдущая
- 19/64
- Следующая
Він підійшов до торговця і спитав: “Хіба мішок бездонний?”
— Ні, ваша благовухість, — перебив головного стражника його помічник у цьому місці розповіді, — він спитав: “Звідкіля ви берете черв’яків?”
— Помовч, — сказав третій стражник. — І зовсім не так. Крабакас із Баракаса спитав його: “Дайте мені ваш мішечок подивитися”.
— Мовчати! — прикрикнув на своїх помічників головний стражник. — Вуха повідкушую, якщо перебиватимете!.. Торговець не звернув на слова Крабакаса ніякої уваги. Можливо, через те, що діаметр Крабакаса лише півміліметра, хоч завдовжки він вісім метрів і сам схожий на тонюсінького синього черв’яка. Тоді Крабакас звернувся до колекціонерів, які стояли в черзі, й вигукнув: “Мені не подобається цей підозрілий торговець!”
— Даруйте, ваша благовухість, — не витримав знову помічник стражника, — але я осмілюся сказати, що Крабакас із Баракаса мовив тоді іншим колекціонерам: “Тримайте злодія!” — Ти збожеволів! — засичав на нього третій стражник. — Крабакас сказав: “Я не менш розумна істота, ніж ви, торговцю, і попрошу звертати на мене увагу! І взагалі віддайте мішок”.
— Все, — замахав вухами начальник стражників. — Я йду у відставку!
Стражники посварилися, перейшли на свою, зовсім незрозумілу мову, яка полягає в тому, що вони дуже хитрим способом ворушать вухами. У кают-компанії знялася буря, і невідомо, чим би скінчилася сварка стражників, якби поривом вітру не здуло зі столу кавник. Кавник розбився, і стражникам стало соромно за свою поведінку.
— Пробачте нам, — сказав головний вухань. — Ми трохи погаря чилися.
— Нічого, нічого, — відповів я, намагаючись не всміхатися і під бираючи з підлоги уламки кавника, поки Аліса бігала по ганчірку, щоб витерти коричневу калюжу.
— Крабакас із Баракаса, — провадив далі головний вухань, — пояснив колекціонерам свої підозри, і вони гуртом відняли у торговця маленький мішечок. У мішечку було лише дві жмені черв’яків. Та коли вони вигребли звідти частину черв’яків, то відразу ж на очах черв’яки почали ділитися навпіл і рости. Зненацька аж із кінця базару почувся зляканий крик. Один любитель співучих птахів висипав корм у клітку й побачив, що черв’яки розмножуються на очах.
— Ні, — перебив другий стражник, махаючи вухами. — Осмілюсь заперечити, ваша благовухість…
Але головний стражник не став слухати заперечень. Він схопив своїх помічників за вуха і витяг їх із кают-компанії, зачинив двері й сказав з полегшенням:
— Отепер я розповім спокійно.
Та двері відразу ж одчинилися, і в щілину просунулося вухо непокірного стражника.
— Осмілюсь… — почав він.
— Ні, це неможливо! — Головний стражник притиснувся до дверей худою спиною і закінчив розповідь: — Виявилося, що ці черв’яки розмножуються з неймовірною швидкістю. Так швидко, що за десять хвилин їх уже втричі більше, а за годину — в шістсот разів більше, ніж раніше.
— А чим же вони живляться? — здивувалась Аліса.
— Повітрям, — відповів стражник. — Само собою зрозуміло, повітрям.
— Киснем! — вигукнув у нього з-за спини другий стражник.
— Азотом! — закричав третій.
Головний стражник затулив обличчя вухами від сорому за своїх підлеглих. Аж через п’ять хвилин він заспокоївся так, що міг закінчити розповідь:
— Одне слово, вже за три години весь базар у Палапутрі був на метр завалений черв’яками, колекціонери й торговці порозбігалися хто куди.
— А торговець? — запитала Аліса.
— Торговець у метушні щез.
— Утік, — почулося з-за дверей.
— Гора черв’яків розповзлася навсібіч. Надвечір вона досягла центру міста. Всі пожежні машини, які заливали черв’яків водою і піною з вогнегасників, не могли впоратися з навалою. Черв’яків намагалися палити, труїти, посипати ДДТ, топтати ногами, але все марно. Повітря на планеті ставало менше й менше. Довелося роздати кисневі маски. Тривожні сигнали SOS полетіли з планети Блук в усі кінці Галактики. Та врятував планету любитель птахів Крабакас із Баракаса. Він напустив на черв’яків їдулок — пташок, маленьких на зріст, але таких ненажерливих, що жоден колекціонер, який поважає себе, їх не триматиме: чисте розорення. Врешті-решт черв’яків пощастило позбутися, хоч їдулки заодно пожерли всіх мурашок, бджіл, ос, комарів, метеликів, тарганів, джмелів і жуків-гнойовиків.
— То навіщо ж цей торговець продавав таких небезпечних черв’яків? — запитала Аліса.
— Як — навіщо? Хотів мати прибуток. Мішечок був бездонний.
— Ні, — сказала Аліса, — цього бути не може. Не такий уже він дурний. Адже колекціонери швидко здогадалися, в чому річ.
— Авжеж, не дурний! — крикнув за дверима другий стражник. — Він хотів знищити нашу планету!
— А навіщо?
— Ми самі не знаємо, — признався головний стражник, відійшов од дверей і впустив своїх помічників. — Ми не знаємо, але відтоді перевіряємо всі кораблі, які прибувають із Сонячної системи.
— Чому саме із Сонячної системи
— Це таємниця, — відповів перший стражник.
— Ніяка не таємниця, — втрутився другий. — Просто той торговець був із Сонячної системи. Він був Людина.
— Дивно, — сказав я. — Але хоч є його опис? Який він був на вигляд?
— Ніякий. Для нас усі люди на одне обличчя.
— Все одно повинні бути якісь відмітні риси.
— Була риса, — зауважив помічник стражника.
— Мовчи! — наказав йому начальник.
— Не буду, — огризнувся помічник. — Той чоловік ходив у головному уборі з горизонтальними крисами й поперечним заглибленням нагорі.
— Не розумію, — мовив я. — Що це за поперечне заглиблення?
— Ваша благовухість, покажіть їм фотокартку. Може, вони нам допоможуть, — порадив помічник.
— Ні, не можна, це секретна фотокартка.
— Можна. Раз я сказав, вона вже не секретна.
— Але ти не сказав, а виказав державну таємницю.
— Тим паче.
Тоді його благовухість витяг із кишені фотокартку. Фотокартка була пом’ята, вона була любительська, змазана, але все одно ніяких сумнівів не лишалося: на ній був зображений доктор Верховцев із банкою в одній руці та невеликим мішечком — у другій.
— Не може бути! — здивувався я.
— Ви його знаєте?
— Так. Він живе на планеті імені Трьох Капітанів.
— Ай-ай-ай, на такій хорошій планеті живе такий лихий чоловік! Коли ви його бачили?
— Три дні тому.
— А в нас він був минулого місяця. Тепер огляньмо ваш корабель. А раптом у вас на борту є черв’яки?
— У нас нема черв’яків.
— Відмагається, — підказав своєму начальникові другий вухань. — Не хоче говорити.
— Тоді не дозволимо виходити в місто, — мовив начальник. — Де у вас телефон? Вважатимемо, що всі на борту хворі галактичною чумою. Тоді ви добровільно полетите назад. А ні — таку дезинфекцію почнемо, що пошкодуєте, що прилітали.
— Ми нічого лихого не замишляємо, — спробував я заспокоїти стражника. — Ми цього чоловіка бачили тільки раз. І, можливо, навіть не його. Адже бувають дуже схожі люди. І навіщо докторові, директорові музею, торгувати черв’яками?
— Не знаю, — відповів сумно головний вухань. — У нас стільки нещасть! Ми вже перестали довіряти нашим гостям.
— А що ще трапилося?
— І не питайте. Хтось винищив майже всіх говорунів.
— Говорунів?
— Авжеж, говорунів. Це наші найулюбленіші птахи.
- Предыдущая
- 19/64
- Следующая