Троє на Місяці - Ющук Іван Пилипович - Страница 17

• Предыдущая
• 17/39
• Следующая

— Ні, це не метеорит. Коли б метеорит, то місячний грунт розбризкався б у боки. Частина каміння, можливо, і до нас долетіла б, якщо це сталося не дуже далеко. Тільки це не метеорит, не та траєкторія польоту уламків.

— А що ти хотів сказати своїм “а може”?

— Нічого такого, — вдавано байдужим голосом відповів Капітан. — То що робимо? Я гадаю, нам треба йти цими слідами, дізнатися, куди вони ведуть, хто їх залишив. Тільки ще пильніше придивляймося… А ти як думаєш?

— Я такої самої думки. Місце виверження оглянемо наступного разу.

Терновий кущ тим часом ніби застиг нерухомо, а далі почав поволі осідати.

— Може, повідомити Друга й Незнайка, щоб вони не турбувалися про нас? — обізвався по хвилині Граматик. — Адже їх там теж добре хитнуло.

— Поки що цього робити не варто. Зарання виказувати себе не слід.

Чим ближче хлопці підходили до гори, тим глибше гру зли їхні ноги в місячний грунт. Очевидно, пил у цьому місці випав недавно і ще не встиг ущільнитися.

— Стривай! — Граматик рвучко перегородив рукою дорогу Капітанові. — Онде напроти Білої гори з-за скелі…

З-за скелі саме з’явилася постать. У скафандрі й циліндричному шоломі. На якусь мить хлопці, мов заворожені, прикипіли очима до цієї постаті. Скафандр: шарніри, кріплення, ранець живлення… Тільки той циліндричний шолом… такого в земних космонавтів ніколи не бувало…

— Швидше у тінь! — скомандував Капітан.

Здається, незнайома істота ще не помітила їх. Вона йшла просто на сонце.

“Треба повідомити Друга, Незнайка про небезпеку”, — майнуло в голові у Граматика.

Він увімкнув передавач:

— Друже, Незнайку, чуєте нас?

І вслід за Капітаном десятиметровими стрибками кинувся до найближчої скелі, в її смолянисту тінь. Один стрибок, другий.

— На Місяці космічні пришельці, можливо, пірати. І хлопці з жахом відчули, що…

Рано…в ранці, радіо…телескоп, фізико…математичний, лимонно…жовтий, пів…лимона, нафто…провід, темно…зелене (листя), вічно…зелена (сосна), по Середземно…мор’ю, хліб…сіль, важко…атлет, паровозо…вагонне (депо), праце…здатність, пів…яблука, пів… віку, лісо…степ, стале…вар, пів…апельсина, пів…жмені, блідо…рожева, сніжно…білий, тишком…нишком, дощо…мір, паро…плав, людино…день, пів…року.

Ключ. Ці складні слова треба написати разом або через дефіс. Вибери підряд лише ті слова, які пишуться разом. З їхніх останніх букв прочитаєш, яке лихо спіткало хлопців.

— Капітан і Граматик у небезпеці, — занепокоївся Друг, як тільки обірвався Граматиків голос у радіоприймачі. — З наявних фактів можна зробити висновок, що вони потрапили під камінний дощ. їхній передавач, а можливо, й скафандри пошкоджені. Неясно лише, що передавав Граматик: “На Місяці кос…”

— А що тут гадати? — здвигнув плечима Незнайко. — “На Місяці косовиця”. Бо що ж іще може означати “кос…”?

— На Місяці трава не росте, — поправив його Друг. — Отже, й косовиці не може бути… Кос… Косинус… Косметика… Костюм… Космос… Космічний… Космічний вітер… Космічне проміння… Космічна ракета… Я мушу йти на допомогу Капітанові й Граматикові. Ти залишаєшся на кораблі.

— За кого ти мене маєш? — обурився Незнайко. — Там товариші в космічну бурю під камінним дощем знемагають, а я сиди в затишку склавши руки. Ні, я теж піду.

Друг застиг нерухомо, аналізуючи те, що сказав Незнайко.

— Космічної бурі не буває. Але ти можеш іти зі мною, — погодився нарешті пес.

— Буває чи не буває — мені байдуже. А товаришів, якщо вони потрапили в біду, треба виручати, — заявив Незнайко і, опустивши забороло на шоломі та одягнувши рукавиці, рішуче рушив до дверей. — Ходімо швидше.

Друг, проте, не поспішав виходити. Він стояв між дверима й Незнайком.

— Скафандр у тебе добре загерметизовашій? Перевір.

Незнайко хоч-не-хоч мусив перепробувати всі з’єднання, змійки, застібки.

— Акумулятори заряджені, сонячна батарея підімкнута?

— Так.

— Який тиск у твоєму кисневому балоні?

— Там товариші в космічну бурю… в космічний вітер під камінним дощем знемагають, а ти про тиск мені торочиш…

— Який тиск у твоєму кисневому балоні? — не відступався пес.

— Сорок дві атмосфери.

— Мало. Кисень, можливо, буде потрібний і Капітанові та Граматикові. Заряди балон повністю.

Незнайко збагнув, що опиратися Другові марно, і тепер виконував усі його вказівки.

Коли Незнайко ступив на місячну поверхню, він одразу відчув, що скафандр на ньому роздувся й напружився, як велосипедна камера. Особливо туго згиналися йоги в колінах. Тепер йому стало зрозумілим, чому Капітан і Граматик на фізкультурі так ретельно виконували вправи на присідання. Ще й змагалися, хто більше разів підряд присяде і встане.

Пес легко біг попереду слідами, залишеними Капітаном і Граматиком. Незнайко ледве встигав за ним, широко розставивши руки, щоб не впасти. На лобі в нього виступив піт, солоні крапельки скочувалися на очі, попадали в рот. А він навіть обтертися не міг — адже увесь був закутий у скафандр, наче той рак у шкаралупу.

І навіщо йому було залазити в камеру для пального? Закортіло, бачиш, на Море Ясності… А як же ото гарно було б зараз босим по траві бродити! Ідеш, і прохолодна трава приємно лоскоче тобі підошви, ноги самі підіймаються і несуть тебе в далечінь. Від Дніпра вітерець подихає. І ти незчувся, як уже стоїш над водою.

Шубовснув із берега — бризки довкола розлетілися. Спочатку холодно: бр-р-р! Потім з води виходити не хочеться. А вийдеш — то сонце не пече, а тільки вливається теплом у кожну твою жилку…

А тут перемішалися нестерпна спека і лютий-прелютий мороз. І не розбереш, що воно і як. Ух, і пече ж!

— Скажи, Друже, що робити, духота, — не витерпів Незнайко. — Я не можу.

— Перемкни терморегулятор на охолодження, — незворушно порадив пес.

Хоч би тобі який-небудь обскубаний кущик, не те що дерево. Та хоч би жмут зеленої травички, а то якийсь рудий попіл довкола, наче його позносили сюди з усієї Келеберди, та що там з Келеберди — з усієї області, з усієї України. Єдина розрада — це два ланцюги слідів. Ось, видно, Капітан і Граматик зупинялися, але ненадовго — Граматик не встиг стоптати багато місячного пилу. Бо він, як тільки десь постоїть довше на одному місці, починає переступати з ноги на ногу.

А все-таки, де вони? Чому їх досі ніде не видно?

Друг, який біг попереду, раптом зупинився. Місячний грунт біля нього був густо стоптаний — хлопці, очевидно, довго радилися про щось. Але що це? З ким це вони зустрілися? Між їхні два сліди вмішався третій. І ось ліворуч уже три сліди помережили місячний попіл, а праворуч — один.

— З ким це вони зустрілися?

— Капітан і Граматик ні з ким не зустрілися. Третій біля них не зупинявся, — дійшов висновку Друг. — Вони помітили чужий слід і пішли по ньому.

— Отже, крім нас, на Місяці є ще хтось?

— Хтось є, — відповів Друг, придивляючись до слідів невідомого. — Місячний пил дуже їдкий! Він як тютюновий. Усі запахи забиває.

Друг і Незнайко знову налягли на ноги, ще пильніше вдивляючись у місцевість. Сліди все глибшали, іти ставало дедалі важче. Але вже здалеку було видно, що Капітанові й Граматикові сліди раптом обриваються. Натомість далі потягнулося вже два чужі сліди, а не один, як досі. Усі сліди чіткі, не затерті. Отже, камінного дощу тут не було. Але де хлопці, що сталося з ними?

Незнайко аж підвів голову догори: ні, там хлопців не видно, нема там ні вертольота, ні орла із семиметровими крилами. Куди ж вони ділися? Ніби розтали.

— Може, оті невідомі схопили їх і понесли кудись?

— Ні, — відразу заперечив Друг. — Тоді в невідомих сліди були б глибші від більшого тиску їхніх підошов на місячну поверхню.

— Тобто вони б вгрузали більше?

— Так, — відповів Друг і заходився обстежувати сліди.

• Предыдущая
• 17/39
• Следующая