Выбери любимый жанр

Ставка більша за життя. Частина 3 - Збих Анджей - Страница 6


Изменить размер шрифта:

6

Клосс і не помітив, як задрімав. Його розбуркав Курт, принісши обід. Наближалась четверта година. Клосс хутко поїв, відпустив Курта і першим рикшею поїхав на Мокотовську.

У маленькій кав’ярні він завважив, що під вікном сиділа незнайома дівчина, яка пила чай з ерзацу, позирала на “Кур’єр варшавський”, що лежав перед нею і на якому були зелена сумочка і пара навхрест складених зелених рукавичок. Він почекав, доки дівчина вип’є чай, і, коли вона підвелась, пішов за нею. Дівчина йшла не оглядаючись, а Клосс не спускав з неї ока. Вона повернула у Вільчу, пройшла Кручу і Маршалковську, затрималась, ніби перевіряючи адресу, перед сірим будинком на Познанській. На третьому поверсі зупинилась перед якимись дверима, відімкнула їх ключем і лишила прочиненими.

Майор Руцінський чекав на нього у великій, темній, захаращеній кімнаті. Він підсунув Клоссові стілець, із сидіння якого стирчала трава.

— Колись це мало статися, — сказав він. — Ви хочете знати, як усе було?

— Я знаю, — відповів Клосс. — З понеділка я із гауптштурмфюрером Льозе вестиму цю справу.

— Слава богу, — сказав Руцінський.

— Чому? — скипів Клосс. — Адже ви, либонь, не думаєте, що я зможу його щадити? Можливо, мені доведеться дивитись, як його б’ють, і чути, як він вибовкне перше прізвище. Я припускаю, що це буде моє прізвище.

— Едвін не скаже, Едвін нічого не скаже.

Клосс тільки усміхнувся. Він бачив людей, здавалося б, сильних і відданих, які благали, щоб їх убили, а коли смерть не приходила, вони оббріхували родичів і найближчих друзів, прирікаючи їх на такі ж тортури.

— Я знаю його п’ятнадцять років, ще з Берліна та Гамбурга. Якщо не зможе витримати, він розкусить ампулу, заховану в зубній пломбі. Можу вам ручитися, що Едвін не втратить самовладання. Якби вдалося щось для нього зробити…

— Що? — Клосс розреготався йому в обличчя. Цей Руцінський дратував його. — Зробити напад на алеї Шуха?

Руцінський мовчав. Клоссові стало шкода його, а водночас він відчув щось схоже на сором. Майор ніби й не помітив цього.

— Розумієте, — сказав він, — Едвін Вонсовський — дивовижна людина. Як ви гадаєте — нащо він це робив? Кар’єра? Плював він на кар’єру. Ніколи він мені цього не казав, але здається, що взагалі не полюбляв війська. Гроші? Смішно. Едвін витратив на берлінську мережу більше власних грошей, ніж урядових. Отже, й це відпадає. Він не любив німців, особливо пруссаків, але — боже мій — самої зневаги до представників іншого народу, хоч якою б сильною вона була, замало. Він це робив — і можу вам сказати, що робив блискуче, бо був актором, актором, якому не судилося грати на сцені. Вонсовський грав у житті, готувався до своїх ролей напрочуд старанно. У тридцять п’ятому, після ліквідації нашої попередньої мережі, нам треба було за щось зачепитися. Ми заснували фіктивне підприємство: гамбурзько-південноамериканське товариство торгівлі кавою. Воно мало бути прикриттям нашої справжньої діяльності. І було ним. Але Едвін… Ви не знаєте Едвіна. Він став одним із провідних фахівців у цій галузі. Невдовзі міг розбагатіти. Ви розумієте, до чого я веду?

— Ні, — щиро визнав Клосс.

— Ми не можемо врятувати Едвіна. Я не знаю, чи й хотів би він цього. У тридцять сьомому, коли щохвилини могли схопити, Едвін просив мене пообіцяти, що, коли він попадеться, ми його не виміняємо. Чи знають вони, — Руцінський раптом змінив тему, — що на мікрофільмі?

— Авжеж, — відповів Клосс.

— Тим краще, — промимрив майор. — Ми не можемо врятувати Вонсовського, але можемо дати йому можливість зіграти ще одну роль, найбільшу роль у його житті,

— Розумію, — сказав Клосс. — Ви хочете, щоб Вонсовський почав брехати.

— Атож, — відповів Руцінський. — Оббріхувати спільників, яких ви йому підсунете. Нехай гризуть одне одного.

— У мене є краща пропозиція, — тихо промовив Клосс. Він відчув, як йому починає подобатися Руцінський. — Набагато краща, — повторив він. — Те, на що вони легше клюнуть. Змова, внутрішня змова. Що ви скажете на це?

— Ви натякаєте на рапорт Едвіна три місяці тому? Про спробу групи берлінських генералів шукати контактів у Стокгольмі?

— Не бійтесь, я не маю на увазі справжньої змови. Даймо спокій тим, хто готує змову проти Гітлера, а для Дібеліуса і Райнера ми подамо щось особливе.

— Гаразд, — пожвавішав Руцінський. — Я повідомлю Центр. Попрошу затвердити план і список кандидатів. — Він умить аж помолодшав. — Найважливіше, щоб Едвін збагнув, про що йдеться, щоб не сказав ні дуже багато, ні надто мало.

Клосс повертався в Вільчої підбадьорений. План, який кілька хвилин тому викристалізувався у голові, лише зовні здавався божевільним. Механізм терору Третього рейху був такий складний, зв’язки між окремими ланками настільки заплутані, а розподіл обов’язків такий нечіткий, що гра, до якої він збирався удатись, мала певні переваги. Вонсовський уже беззбройний, замкнений у тісній камері, позбавлений друзів і зв’язків, викритий як ворог рейху, але він ще може декому зіпсувати настрій, і він це зробить.

Клосс відчув приплив енергії і вирішив, що, хоч до слідства йому треба приступати лише завтра, ніщо не заважає переглянути справу ще сьогодні. Він зупинив рикшу і наказав одвезти його на Жолібож. Рикшу відпустив на майдані Інвалідів, а сам рушив униз до Вісли вузькими, темними вуличками старого району. Незабаром Клосс помітив, що нічого він тут не зробить. Перед приземкуватою модерною віллою, що, як він знав, належала Вонсовському, двоє поліцейських гріли руки над кошиком, у якому жевріло вугілля. Клосс рвучко обернувся, перехопив дрожки і звелів візникові їхати до Абверштелле Варшави. За півгодини пікапом “Шкода” з шістьма охоронцями він мчав до Вонсова. Людей залишив у фільварку, сам же, озброєний лише пістолетом і електричним ліхтарем, пішов до будиночка. Клосс витяг із кухні перелякану жінку і наказав їй провести його до кабінету графа. Він із задоволенням вислухав повідомлення про те, що, відколи забрали графа, тут ще нікого не було. Мабуть, Дібеліус, звелівши стерегти жолібозьку віллу, припускав, що тільки сам Вонсовський переховує речі, які його цікавлять. Величезний стіл, такі ж крісла й шафи. Єдиним дисонансом в умеблюванні був простенький американський стілець, який стояв біля письмового столу. Клосс перевірив, чи шухляди в столі замкнеш. їхній вміст він перегляне потім. Насамперед хотів знайти місце, де Вонсовський переховував папери, які, на його думку, варто зберігати. Клосс відсунув шафи від стіни, шукаючи якоїсь схованки, по черзі піднімав картини, потім, згорнувши килим, присвітлюючи собі ліхтариком, метр за метром оглянув підлогу, але все дарма. Коли, майже зневірившись, він сів на американський стілець біля письмового столу й намірився зазирнути до шухляд, — зрештою, якби Едвін Вонсовський тримав усе напохваті, це пасувало б до безтурботного життя графа, — Клосс пригадав, що його так вразило на порозі кабінету. Він перевернув стільчик догори ногами й помітив шурупи, що притримували сталевий щиток із гвинтом, на якому стільчик обертався. Клосс знав, що трапив на правильну стежку, коли, натиснувши вістрям ножичка, почав одкручувати перший шуруп. Усередині, під сталевим щитком, була маленька металева коробочка для тютюну. Коробочка була вже не нова: на ній ледь виднівся кольоровий малюнок морського офіцера з величезною люлькою в зубах. Клоссові не треба було зазирати до середини, щоб знати — саме тут Вонсовський переховує найцінніші, на його думку, речі. Не відкриваючи коробочку, він поклав її до кишені, вкрутив на свої місця чотири шурупи, які тримали ніжку стільчика, й почав оглядати письмовий стіл. Але, висунувши першу шухляду, Клосс зрозумів, що справа забере куди більше часу, ніж йому попервах здавалося. У шухлядах панувало цілковите безладдя. Він саме заходився побіжно сортувати вміст горішньої шухляди, коли знадвору долинув гуркіт мотора автомашини. Клосс вимкнув ліхтарик, відсунув штору. Він побачив на снігу різкий силует чорного “мерседеса”. Водій саме відчиняв дверцята високому згорбленому чоловікові. Клосс усміхнувся. Він знав цей “мерседес” і цього чоловіка. Починалася захоплива гра.

6
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело