Ставка більша за життя. Частина 2 - Збих Анджей - Страница 29

• Предыдущая
• 29/66
• Следующая

Клосс глянув на годинник. Наближалася за чверть перша.

У квартирі на вулиці Валовій, п’ятнадцять Едвард теж подивився на годинник.

— Тобі вже час, — сказав він Казикові. — Ти допустився помилки і дуже серйозної помилки. Тепер ти викритий і не мав права приходити сюди.

— А що ж я повинен був робити?

— Зникнути й перечекати. Ти добре знав, що без мого дозволу не маєш права приймати ніяких рішень.

— Це порядний німець.

— Це треба ще перевірити. Іди й чекай наказів.

Цієї миті пролунав дзвоник. Едвард поволі підвівся з стільця, швидким поглядом окинув кімнату і вкинув у тайник Казиків ескіз.

— Зброя при тобі? — запитав Казик.

Едвард поклав руку до кишені й підійшов до дверей.

— Хто там? — вигукнув він.

— Слюсар-водопровідник, — почулося у відповідь. — Вода від вас протікає на другий поверх.

Едвард відчинив і одскочив від дверей. Але не встиг. До передпокою вдерлося троє чоловіків у цивільному, в руках вони тримали пістолети. Один із них, це був саме Глаубель, збив Едварда на підлогу, двоє інших схопили Казика, коли він уже наближався до вікна. Боротьба тривала недовго. Руків’ям пістолета гестапівець ударив хлопця по голові. Казик повалився на підлогу. До квартири зайшов Бруннер, також одягнений у цивільне.

— Приведіть його до тями, — сказав він, показуючи на Казика.

Через деякий час Едвард і Казик сиділи на стільцях, тримаючи руки на столі. Гестапівець з пістолетом у руці не спускав з них очей, а Бруннер і Глаубель обшукували квартиру. Вони викидали з шафи білизну, відкривали шухляди, обмацували стіни. На нічному столику коло ліжка стояв будильник. Едвард знав, що він поспішає на дві хвилини. Стрілки наближалися до першої, а Янек був завжди пунктуальний. Ще чотири хвилини. Едварда огорнув страх а потім до нього знову повернувся холодний спокій. Як попередити Янека? На підвіконні стояв горщик з квітами, штора була трохи відтулена. Ще три хвилини…

— Ми побудемо тут трохи разом з вами, — промовив Бруннер. — Я сподіваюсь, що ви самі назвете прізвища й адреси спільників, але нам хотілося 6 зустрітися з ниміі тут, це прекрасне місце для такої зустрічі.— Він уважно дивився на Едварда. — Хвилюєшся, правда? Чекаєш візиту? Це дуже добре.

— Нікого я не чекаю і нічого не розумію, — відповів Едвард. — Панове, тут сталася якась помилка.

Глаубель вибухнув сміхом і підійшов до вікна.

— Помилка! — вигукнув він. — Ану, запитай оцього хлопця, — показав він на Казика. — Ще вчора він розповідав мені такі цікаві речі. — Глаубель поклав руку на горщик і виглянув через вікно.

— Відійди од вікна, — наказав Бруннер, — і нічого не чіпай. Тут кожна дрібниця може мати значення.

Едвард з відчаєм дивився на циферблат будильника. Він чув його ритмічне поцокування. Цієї миті два гестапівці нишпорили на кухні, Бруннер стягав постіль з ліжка, а Глаубель обстукував одвірки. Едвард прийняв блискавичне рішення; од вікна його відокремлювало кілька кроків… Він повинен встигнути стрибнути, перш ніж Бруннер вистрілить… Встигнути б тільки… Він з усієї сили вперся ногами в підлогу, нахилився всім тілом уперед, а потім обіперся руками об бильце стільця…

У цей час Клосс підходив до кам’яниці номер п’ятнадцять. Італійця він залишив у кав’ярні. Клосс навіть трохи вагався: іти на зустріч чи ні, але все-таки вирішив ризикнути. Встановлений Центром термін чотирьох днів не давав йому спокою, він весь час обмірковував різні варіанти операції на заводі… Клосс хотів уже звернути в під’їзд, як раптом почув крик і брязкіт розбитого скла. З третього поверху впав горщик з квітами і розбився об плити хідника.

Навіть не глянувши вгору, Клосс наддав ходи. Він бачив перед собою порожній хідник, нічого більше, тільки порожній хідник. Легким, майже непомітним рухом він пересунув на живіт кобуру з пістолетом. Клосс уже знав, що сталося. Зараз він не думав про себе, він думав про них, про Едварда, котрий встиг скинути горщик на вулицю і, напевно, дуже дорого заплатить за це.

Вулиця Валова була довга, до того ж на цьому відтинкові майже без провулків. Облуплені кам’янички, вузькі хідники — коридор, який треба проскочити. Клосс ішов дедалі швидше, думаючи тепер про Данку. З якого боку вона надійде? Якщо з боку Польної — тоді провал. Якщо від парку, то він повинен дорогою її зустріти.

Тишу розітнув гуркіт моторів. На Валовій з’явилися вантажні машини з жандармами.

“Оточують вулицю, — подумав Клосс, — Очевидно, Бруннер вирішив, що той, хто мав з’явитися до Едварда, не встиг далеко відійти”.

За кілька кроків перед ним теж зупинилася машина, вискочили жандарми і перекрили вулицю. Тих, хто не встиг сховатися в під’їзди, забігти в двір, вели тепер до машин. Жандарми впихали їх до будок, викидаючи на землю кеннкарти. Чувся жіночий крик, крик, який був Клоссові добре знайомий… Він спокійно пройшов повз жандармів. Бони відкозиряли, Клосс недбало відповів їм і постояв якусь хвилину, стежачи за облавою.

Зупинився біля вітрини крамнички іграшок, що стояла на розі Валової і невеличкого майданчика, вирішивши почекати тут п’ятнадцять хвилин. Може, Данка все-таки надійде. Клосс побачив її ще здалеку, добре вбрана, впевнена в собі, вона йшла з боку парку і помітила Клосса тільки тоді, коли він уже підійшов до неї,

— Едвард провалився, — прошепотів він. — Через десять хвилин у парку.

Вона повернулася і зникла у вуличному натовпі. Клосс запалив цигарку й поволі рушив у тому самому напрямкові.

У парку діти бавилися біля озерця. Клосс неквапно обминув невеличку кав’ярню в оранжереї і пішов обсадженою деревами головною алеєю. Данка сиділа на лавочці й пудрилася. Клосс ще раз уважно розгледівся і підійшов до неї.

— Дозвольте сісти, фройляйн?

— Будь ласка, — відповіла Данка.

Він почастував її цигаркою. Досі їм ніколи не доводилося зустрічатися вдень, та ще й у такому місці. Але зараз не було іншого виходу. Данка кокетливо усміхнулась — вона прекрасно грала роль дівчини, яка шукає пригод, — і трохи посунулася від нього.

— Як це могло статися? — тихо запитала вона, не перестаючи усміхатись.

— Не знаю. Не виключено, що всі ми викриті.

— Едвард мовчатиме, — сказала Данка і відразу ж почала доповідати. Їй вдалося встановити, що Райл і Пулковський через три дні виїжджають на полігон.

— Пулковський погодився? — запитав Клосс.

— Він надломлений, — відповіла Данка. — Боїться за свою дружину.

— Ти бачила Казика?

— Ні.

— Треба сьогодні ж дізнатися, — промовив Клосс, — що з ним сталося. Треба сповістити інших, що найважливіше — Казик.

— Я піду до нього сьогодні, ввечері.

Клосс довго роздумував.

— Не знаю, чи варто тобі це робити, але іншого виходу, здається, немає. Я тебе прикриватиму. — Потім він призначив їй місце зустрічі. У них був такий запасний пункт, який здавався досить безпечним — старі майстерні на околиці, зачинені ще від початку війни.

— Я мушу довідатися? — мовив він далі, — як вони встановили Едвардову адресу. — Як він це зробить, Клосс ще й сам не знав. Бруннер, напевно, нічого не скаже, та й, зрештою, сам Клосс не був у цю хвилину впевнений, що за ним не стежать.

Данка стенула плечима.

— Краще й не питай мене про це, — сказала вона. — Ти знаєш, Янку, я гадаю, що це моя остання операція.

— Гаразд. Відішлю тебе потім у загін.

— Дякую.

Клосс хотів уже підвестись, як раптом обличчя його застигло. Алеєю парку до них наближався престидижитатор Ріолетто. Невже він увесь цей час стежив за ним? Чи й справді він такий спритний?

— Я його знаю, — промовила дівчина. — Це якийсь Ріолетто. Він пробував мене спокушати.

— Це добре, — сказав Клосс. Йому раптом сяйнула в голові одна думка. Щоправда, надто ризикована, але, врешті-решт, усе, що він робив, було ризикованим.

— Послухай, Данко, — прошепотів він, — я піду, а ти з ним залишись тут і запроси його до себе на завтрашній вечір, скажімо, на восьму. Я потім тобі поясню, що треба робити…

Ріолетто вже був біля них.

• Предыдущая
• 29/66
• Следующая