Ставка більша за життя. Частина 1 - Збих Анджей - Страница 31

• Предыдущая
• 31/69
• Следующая

Єдиний шанс здобути плани фон Геннінга полягав у Беніті — поганкуватій дівчині в окулярах, якою, однак, не можна було легковажити, бо вона знала, що небагата на вроду, і, може, тому очі її рідко коли втрачали вираз пильності. Беніта прийшла до Клосса ввечері, так, як і домовилися по телефону; з’явилася в точно визначений час, з істинно німецькою пунктуальністю. Годинник над диваном вибив саме восьму годину, коли вона постукала у двері.

— Батько сьогодні проводить вечір у генерала Фалькенгайна, — повторила вона те ж саме, що Клосс уже чув по телефону і на чому будував увесь свій план. — Знайшла трохи часу і для тебе, — шепнула, коли Клосс допомагав їй зняти плащ, — тільки все ще трохи боюся.

— Чого ти боїшся? — запитав Клосс. Обоє ввійшли в кімнату. На столі — два прибори, чарки. Беніта побачила це відразу.

— Коли зацікавлюється мною хтось симпатичний… Чи зміг би ти забути на цей вечір, що мене звати Бенітою фон Геннінг?

— Я й не думаю про це, — сказав Клосс, не дуже впевнений в тому, що вибріхується досить переконливо. — Не думаю про те, що ти — дівчина, яку в Варшаві найпильніше стережуть.

— І це тебе заохочує?

— Ні, ні! — проговорив він скоромовкою й посадив гостю в крісло.

Беніта зиркнула в напрямку відчинених дверей у спальню, потім випила першу чарку. Клосс поставив танго. Беніта танцювала справді-таки чудово; Клосс відчував, що поволі розвіюється її недовіра, що дівчина пригортається до нього все сердечніше… Потім вона зняла окуляри й поклала їх на столі.

— Ти добре танцюєш, Гансе!

— Ти теж, Беніто, — відповів Клосс і на цей раз сказав щиру правду.

— Я рідко коли танцюю. На шкільних вечірках найчастіше сиділа під стіною.

— Казна-що говориш, — пошепки мовив він, — ти ж гарна дівчина, Беніто! — сказав — либонь, трохи переборщив, бо ж не вельми приємно-таки почував себе в цій ролі. Беніта відсунулася од нього.

— Ти обманюєш! Навіщо обманюєш?

— Я кажу правду, — заспокоював її Клосс. — Так подумав я ще тоді, як побачив тебе вперше на вокзалі.

— Ти був на вокзалі?

— Випадково, — шепнув і відразу ж усвідомив, що зробив помилку. Цього не треба було говорити. В очах Беніти знову засвітилася настороженість.

Клосс наповнив чарки, вона пила слухняно, однак Сула вже трохи інша, не знімала вже окулярів. Клосс увесь час відчував на собі її пильний погляд.

— Ти хочеш мене споїти? — запитала.

— А що: хіба це погано?

— Ні, звичайно, ні. Тож пиймо! — І вона знову пригорнулася до нього. — Я так рідко буваю п’яна, в мене голова міцна. Правда ж, я маю міцну голову?

Потім Беніта попросила принести їй склянку води. Це була нагода, якої Клосс чекав, бо йому вже досить набридло це побачення і це обманювання невродливої дівчини, котра мала нещастя носити прізвище Геннінгів. Він вийшов на кухню, відкрутив крап, наповнив склянку водою і вийняв з кишені маленьку пляшечку. Цей снотворний засіб діє одразу. Клосс не припускав і не міг помітити, що Беніта, підвівшись з-за столу, крізь відчинені двері бачила все, що він робив. Була не така вже й п’яна, як думав Клосс, вона, власне, була зовсім твереза. Побачила в Клоссових руках пляшечку і все зрозуміла. Коли Клосс повернувся в кімнату, Беніта вже сиділа на своєму місці й роздивлялася-порожню чарку.

— Налий мені ще, — шепнула, — я хочу-таки сп’яніти.

Клосс подав їй склянку, вона взяла її й піднесла до губ.

— А тепер заведи патефон.

Клосс замінив платівку. Беніта вилила воду в горщечок вазона і, тримаючи в руці вже порожню склянку та вдаючи, що випила принесену їй воду, почала пригортатися до Клосса, коли знову залунало сентиментальне танго.

— Ти справді подобаєшся мені, — шепотіла вона. — Значно більше, ніж Рупперт. — Тут вона весело засміялася. — Ти набагато пристойніший і спритніший. О, Гансе, ти вмієш давати собі раду з дівчатами!

Беніта взялася співати, потім раптом змовкла. Клосс сподівався, що вона повисне в нього на руках і заплющить очі. Снотворне повинно вже діяти, а вона все говорила й говорила:

— Правда ж, у мене приємний голос? Всі кажуть, що хоч це одне в мене гарне, Ну, поцілуй же мене… Щось ти дуже несміливий, Гансе…

Беніта. нарешті, впала в крісло. Клосс уже думав, що вона ледве-ледве переборює сонливість.

— Ну, налий ще, налий своїй бридкій дівчині, яку так підступно заманив до себе.

— Що ти, Беніто, вигадуєш?

Дівчина пригубила чарку.

— О, боже мій, голова йде обертом. Гансе, ти не можеш собі уявити: увесь світ крутиться в очах. Що це ти зробив зі мною?

Клосс відвів Беніту до спальні, поклав її на диван. Дівчина шепнула ще: — Ходи до мене! — і заплющила очі.

Клосс схилився над нею; вона дихала спокійно і рівно. Однак він вважав за краще ще який час зачекати перед тим, як взяв її сумочку і вийняв з неї ключі. Впевнений у тому, що дівчина спить, він повернувся до сусідньої кімнати. І тоді Беніта розплющила очі, з кишеньки свого плаття вийняла маленький пістолет типу “вальтер”. Вона завжди носила з собою зброю, навіть у Берліні, а тут, у Польщі, не розставалася з нею ніколи. Стала на порозі саме в ту мить, коли Клосс підходив до великої шафи.

— Стій! — наказала. — Не рухайся з місця! — Хочеш випити ще одну чарочку коньячку?

Клосс різко обернувся. Побачив очі Беніти, що холодно поблискували з-за окулярів, і дуло пістолета.

— Не треба обманювати невродливих дівчат! — пошепки додала.

— Ти — збожеволіла?! — крикнув Клосс. — Що це ти виробляєш? — І він зробив крок до неї.

— Не дуже близько, мій любесенький! Тепер уже не підходь близько. Я — в повній свідомості, не випила твоєї “мікстури”. Ну й необережний же ти! — І за мить, коли Клосс зупинився, додала: — Батька справді-таки нема вдома, це ти добре надумав, Гансе. На кого ти працюєш? На тих же самих, що й Рупперт?

— Ти — ідіотка! — відповів на це Гана

— Нарешті хоч щиро, — засміялась Беніта. — Не підходь, бо закричу. Хтось із твоїх сусідів почує-таки… Слухай уважно. Тепер ти повинен мені все розповісти; я на це принаймні маю право. Ти гадаєш, що німці програли війну, так?

Клосс мовчав.

— Ти що, не хочеш говорити? А звідки ти взяв, що я не згодилася б… співробітничати з тобою? Ти про це,

Гансе, не подумав. Тільки ж скажи мені: задля кого? Клосс все ще мовчав, та ось нарешті рушив у бік Беніти. Пильно стежив за її обличчям і за пістолетом: вистрелить чи не вистрелить? Беніта почала задкувати, лише кілька кроків відділяло її від великої шафи.

— Якщо зараз же не розповіси мені про все, я почну кричати. Або стрельну.

Нарешті Беніта сперлася спиною на дверцята шафи. Клосс, відраховуючи секунди, наближався до неї. За якусь мить…

— Стій! — крикнула Беніта, і раптом дверцята розчинилися і з шафи вистрибнула Ганна. Ганна — безмовний свідок усієї цієї сцени — вибила з руки Беніти пістолет. Приборкання ж і знешкодження німкені зайняло не більше кількох секунд. Беніта не встигла навіть скрикнути. Клосс подумав, що йому все-таки жаль цієї дівчини, недоречно жаль цієї Беніти фон Геннінг.

Вона тепер лежала зв’язана в ліжку, з її рота виглядав кляп; в очах її світилися тільки ненависть і розпач. Беніта змушена була бачити, як Ганна й Клосс метушаться по кімнаті, переглядають її речі. Вона побачила, що Ганна вії платті, плащі та окулярах, збиралася вже йти кудись. Можна припустити, що панна Беніта фон Геннінг ніколи в своєму житті ще не переживала такої жахливої ночі.

І от Ганна і Клосс вийшли з квартири.

— Ганно, — заговорив Клосс на сходах, — це дуже небезпечно. Ти швидко пройдеш повз вартового, вартовий повинен бути впевнений, що ти — Беніта. Опинишся в кабінеті Геннінга… Ти пам’ятаєш план, накреслений Руппертом?

— Так, — шепнула Ганна.

— В кутку стоїть сталевий сейф. Відімкнеш його, сфотографуєш і вийдеш через кухню… Ти зможеш вибратися з вілли в момент, коли мінятимуться вартові… Я увесь час буду слідкувати за тобою… Буду твоєю охороною…

Коли дійшли до брами, він поцілував Ганну.

• Предыдущая
• 31/69
• Следующая