»Веста» не знає пощади - Козакевич Микола - Страница 40
- Предыдущая
- 40/62
- Следующая
— Так. У нього було два рахунки, один на ім’я Августа і Вільгельміни Рем, а другий просто на Августа Рема.
Недєльський запитливо глянув на начальника відділу:
— Чим це пояснити?
Той поблажливо усміхнувся:
— В житті буває, що чоловік воліє мати другу книжку, про існування якої дружина не знає. Розумієте, цим самим чоловік забезпечує собі значно більшу фінансову свободу…
Власниця кока обурено зиркнула на начальника.
— Виходить, що вкладник може мати два ідентичні рахунки? — уточнював Недєльський, записуючи відомості, дані працівниками ощадкаси.
— Ці рахунки не ідентичні, — заперечила жінка. — Перший — то особистий рахунок Рема, другий належить двом особам, тобто свого роду спілці Рема та його дружини.
— І підписи розпорядників цих вкладів оформлені по-різному, — додав начальник. — В першому випадку операції можуть бути проведені на підставі чеків з підписом самого Рема, а в другому потрібні підписи обох вкладників.
Хвилинку подумавши, Недєльський сказав, що хотів би побачити зразки підписів осіб, які могли розпоряджатися вкладами.
Жінка очікувально глянула на начальника.
— Звичайно. Це працівник міліції, — відповів начальник на її німе запитання. — Знайдіть зразки обох підписів і принесіть сюди.
— Сподіваюсь, це не дуже довго? — занепокоївся Недєльський, спостерігаючи, як жінка, не поспішаючи, збирає папери, складає їх у папку і зав’язує чорною стрічкою.
— Ні, ні, — заспокоїла вона сержанта: — Карточка Августа Рема лежить не в картотеці — я вийняла її, бо вчора провадили операцію з цим рахунком; а другу карточку знайду і принесу хвилин через десять…
Недєльський подякував, ввічливо кивнувши головою, і вже хотів повернутись до розмови з начальником, коли зміст сказаного речення дійшов до його свідомості.
— Пробачте! — схопився він так рвучко, що начальник аж відступив. — Пробачте, ви згадали про якусь операцію з рахунком Рема, проведену вчора?!
Здивована жінка зупинилася на порозі.
— Так, ми виплачували з цього рахунку. Сума була велика, близько трьохсот тисяч злотих, тому я й запам’ятала…
— Але ж прокурор ще в першій фазі слідства заборонив виплачувати гроші з рахунку Рема! — занепокоївся Недєльський, і його хвилювання передалося обом службовцям. — Адже власника цього рахунку вбито!
— Боже мій, що ж тепер буде?! — остовпіла жінка.
— Насамперед принесіть, будь ласка, зразки підписів і документацію обох рахунків, — сказав спокійно начальник, але дрібне тремтіння рук, складених на зеленому папері письмового стола, свідчило про те, що й він хвилюється. Нічого собі — виплатити триста тисяч із забороненого рахунку! Хтось відповідатиме за це.
Проте Недєльського чекала ще більша несподіванка. Коли перелякана жінка принесла нарешті всю документацію, виявилося, що на карточці зразків, де стояло: “Август Рем”, підпису Рема не було.
Август Рем розписувався чіткими, немовби готичними літерами. Саме такий почерк сержант Недєльський побачив рядом з іншим підписом на карточці рахунку Августа і Вільгельміни Рем.
Виявилося також, що справді вчора з рахунку Августа Рема виплачено триста три тисячі злотих, причому підпис на чеку був дуже схожий на підпис вкладника. Але ж він не міг бути підписом Рема! Хто підписав чек — того не знав ні начальник відділу, ні жінка-службовець.
Чому в Рема було дві ощадні книжки? Хто розпоряджався другим його рахунком? Хто взяв учора з нього триста тисяч? Чому виплачено гроші з забороненого рахунку?
Багато запитань раптом виникло в голові молодого слідчого, але, щоб відповісти на них, треба спокійно проаналізувати усі дані, а це вони зроблять разом з капітаном Завірюхою. Тому сержант, оволодівши собою, вирішив з’ясувати те, що йому лишалося ще з’ясувати в ощадкасі.
— А чи може бути, щоб людина, прізвище якої фігурує на рахунку, не давала зразка свого підпису як власник рахунку? — звернувся він до начальника відділу.
— Звичайно, — відповів той, переглядаючи документи обох рахунків. — Скажімо, рахунок оформлено на фірму “Е.Ведель”, це прізвище й було записано па карточці, а розпоряджатися вкладом може головний бухгалтер або директор фірми, який має інше прізвище. Те саме стосується психічнохворих, паралізованих і т.ін. Не обов’язково, щоб вкладом розпоряджалася особа, на ім’я якої відкрито рахунок. Це вже залежить од волі власника.
Він пояснював ввічливо і докладно, але зненацька плавний потік цих пояснень обірвався. Начальник уважно приглядався до якогось документа в папці з написом: “Август і Вільгельміна Рем. № “1–15–15 4066”. Недєльський очікувально глянув на начальника відділу.
— Дайте, будь ласка, папку з документами рахунку “Август Рем”, — звернувся той до жінки. Квапливо переглянувши документи, які в ній були, він полегшено зітхнув.
— Ну, камінь звалився з серця! Бачите, тут є лист прокурора, який забороняє видавати гроші з рахунку “Август і Вільгельміна Рем”. Того ж самого дня, як видно з запису нашого працівника, рахунок було закрито. Сума вкладу — вісім тисяч двісті сорок злотих і тридцять шість грошів. А серед документів рахунку “Август Рем” такого листа немає, отже, у нас не було заборони видавати гроші з цього рахунку.
— Виходить, усе в порядку! — зраділа жінка і вдячно підняла очі до стелі.
— Усе в порядку, — підтвердив начальник і жадібно закурив.
Вони обоє раділи, а Недєльський лютував: ні прокурор, ні офіцер, який вів перше слідство, не зорієнтувалися, що в Рема може бути два рахунки в ощадній касі. Правда, подумавши, він мусив визнати, що й капітан Завірюха не догадався про другий рахунок, і саме це дало змогу злочинцям одержати чималу суму грошей.
“Капітанові буде прикро, — подумав сержант. — Але кінець кінцем він не бог і не може всього знати”…
Недєльський по телефону повідомив про все Завірюху, і ця новина вплинула на капітана, як удар грому.
— Я зараз же приїду в ощадкасу і сам перевірю обставини вчорашньої виплати, — сказав він схвильованим голосом, — а ти будь-що постарайся зв’язатися з Паллею. От лихо! Такий удар!..
На жаль, Недєльський нічим не міг його втішити.
2
З Паллею або Князем Ночі Недєльський познайомився ще на початку своєї роботи в міліції. Поручик Комісяк послав сержанта арештувати відомого злодія-рецидивіста, який украв годинника, знявши його з руки чоловіка, що задрімав у парку. Сержант знайшов бандита в ресторані “Столиця”, той якраз пропивав здобуті гроші в компанії дуже нафарбованої красуні.
— Дозвольте відрекомендуватися, — гордовито промовив злодій, коли Недєльський сказав, що його заарештовано. — Я Палля або Князь Ночі. До ваших послуг…
Уже на першому допиті бандит, пересвідчившись, що на плівку його слів не записують, спокійно признався, що він справді вкрав годинник, але цього ніхто не зможе довести, бо немає свідків і доказів. Звичайно, цього зізнання, якби його занесли до протоколу, Князь Ночі не підписав би, отож воно не могло бути доказом, і через два тижні, як бандит і передбачав, його звільнили.
— Бачите, пане інспектор, — сказав тоді Палля, прощаючись з Недєльським, — треба було мене послухати і на цей раз дати спокій. Стільки клопоту, стільки роботи, і все даремно. Коли вже Палля каже, що доказі немає, то їх таки немає. Я трохи розуміюся на цьому…
І справді, він розумівся. В його персональній справі були копії двадцяти з гаком вироків. Якби Палля повністю відбував усі покарання, то для цього потрібно було б два людських життя, йому завжди вдавалося скорочувати час ув’язнення. То була амністія, то якась інша нагода. Від багатолітнього перебування в тюрмі за пограбування ювелірного магазину його врятувала війна. Коли вже ніяка надзвичайна подія не могла виручити, тоді починав діяти адвокат Паллі (у нього був постійний захисник). Посилаючись на зразкову поведінку Князя Ночі у в’язниці, на його чесну працю, він добивався, що того звільняли достроково. Палля належав до невеликої групи “ветеранів” довоєнного злочинного світу, і за це молодше покоління лицарів ночі любило і поважало його. Міліція знала, що Палля ніколи не йшов на “мокре діло”, не чинив опору під час арешту своє заняття вважав за професію, нічим не гіршу від інших, тільки, звичайно, зв’язану з риском і небезпекою попасти під суд і в тюрму.
- Предыдущая
- 40/62
- Следующая
