Аргонавти Всесвіту - Владко Владимир Николаевич - Страница 42

• Предыдущая
• 42/96
• Следующая

На екрані перископа те ж саме море хмар, сіре, похмуре, — жодних змін. Але чому таке стурбоване обличчя Ван Луна, чому він раз у раз стискає зуби, не кажучи ані слова? Чому Вадим Сергійович безнастанно нервово поправляє окуляри? Що сталось? І в каюті немов стало жарко, навіть руки спітніли…

— Вадиме Сергійовичу, скажіть, що відбувається? — розгублено спитала Галя.

— Закінчилось четверте гальмування. Ми знижуємось.

— Як знижуємось, куди?

Замість відповіді Сокіл тільки знизав плечима. Що він міг відповісти, якщо під астропланом була та ж сама сіра пелена хмар?..

Академік Риндін прийняв рішення.

— По гамаках, товариші, — голосно наказав він. — Надійно закріпіть запобіжні ремені! Негайно!

За хвилину—півтори він почув голос Сокола:

— Єсть, Миколо Петровичу. Виконано!

Риндін глибоко уривчасто зітхнув. Він розумів усю небезпеку становища, в якому перебував астроплан.

Подальше зниження швидкості на круговому польоті було надто рискованим. Корабель першої-ліпшої хвилини міг втратити кількасот метрів висоти і заритися в хмари. І коли там, у хмарах, на його шляху опиниться висока гора, то… Після четвертого гальмування астроплан летів зі швидкістю семи з половиною кілометрів на секунду. Це значне зменшення швидкості, безумовно, проте…

Цифри говорили самі за себе. Літак на Землі робить посадку із швидкістю не менш як сто кілометрів на годину. На годину! І це вважають дуже великою посадочною швидкістю. Адже приземлення — найнебезпечніший момент польоту.

Астроплан летить зі швидкістю семи з половиною кілометрів на секунду. Значить, він робить зараз двадцять сім тисяч кілометрів на годину, летить у двісті сімдесят разів швидше, ніж літак, що приземляється. Останній еліпс навколо Венери він пролетів за годину тридцять шість хвилин.

Треба різко, всіма засобами зменшити швидкість. Іншого виходу немає. Панорамний радіолокатор не діє внаслідок якоїсь загадкової причини. Він не допоможе вибрати місце посадки. Значить, для посадки треба щось побачити на власні очі. Так, іншого виходу немає!

Рука академіка Риндіна рішуче пересунула важіль на боковій стінці пульта керування. Пронизливий тривожний дзвінок пролунав у центральній каюті: увага, увага, будьте напоготові!

І майже слідом за тим тіло Риндіна різко рвонулося вперед. Його стримали тільки широкі запобіжні ремені крісла. Вони врізались у тіло до болю, але не випустили його.

Бокові двигуни на кінцях крил астроплана повернулися на сто вісімдесят градусів, їх сопла скерувалися вже не назад, а вперед. І з них вихопилися хмарки розпечених газів. Вибухи палива в цих двигунах штовхали астроплан назад, гальмували його рух, уповільнювали швидкість. Астроплан сіпнуло назад, швидкість стрімко падала. Міжпланетний корабель ішов уже понад самими хмарами.

Микола Петрович перевів боковий важіль ще далі. Знову тривожний дзвінок, знову різкий поштовх, який кинув тіло вперед. Бокові двигуни дали ще кілька гальмуючих вибухів.

Покажчик швидкості хутко міняв показання. Ось щойно було шість кілометрів на секунду, і вже п’ять… чотири… вже три…

Зблідлий Сокіл мовчав. Обличчя Ван Луна було майже визивно незворушним. Галя Рижко відчувала, як стукотить її серце, і похололі пальці мимоволі чіплялися за краї гамака кожного разу, як астроплан сіпало назад.

Мозок академіка Риндіна працював, як точний механізм, майже автоматично. Микола Петрович уважно стежив за стрілкою покажчика швидкості — це було зараз найголовніше. Три кілометри… два кілометри… один кілометр на секунду! Треба менше, значно менше, але це не в його силах, доки корабель летить носом уперед. Треба змінювати стан, не можна гаяти часу! Він енергійно потягнув на себе руль висоти, який приводив у дію закрилки на горизонтальних стабілізаторах.

Описуючи плавну криву, астроплан почав набирати висоту. Його загострений ніс підводився вище і вище до неба: так літак переходить звичайно з горизонтального польоту в мертву петлю, стаючи при цьому майже вертикально. От астроплан задрав ніс майже до зеніту. Ще трохи — і він почне перекидатися в зворотний бік. Але ж не хоче Риндін примусити свій корабель робити мертву петлю?..

Звичайно, ні! Микола Петрович відвів руль висоти в попередній стан. Астроплан по вертикалі йшов вгору від хмарної пелени, з кожною секундою втрачаючи швидкість. Він ішов тільки за інерцією, яку швидко гасило тяжіння Венери. Повільніше і повільніше стає рух астроплана вгору… ще секунда, дві, три — і швидкість згасла зовсім. Астроплан, що застиг було на якусь мить у повітрі, почав падати по вертикалі хвостовою частиною вниз.

І так само, як на шляху до зеніту, вгору, його швидкість з кожною секундою зменшувалась, так зараз швидкість падіння з кожною секундою збільшувалась. Якщо її не уповільнити, — астроплан проріже хмари, що ховають поверхню Венери, і вщент розіб’ється об неї! Треба включати ракетні двигуни, треба гальмувати ними!

Із сопел обох двигунів на крилах астроплана вихопились струмені розпеченого газу, скеровані вниз, до сірих хмар. Швидкість падіння уповільнилась, але ж зразу-таки почала наростати знову. Хмари наближались. Астроплан падав на них кормою вниз.

Академік Риндін включив автомат бокових двигунів. Він подавав до камер згоряння невеличкі заряди атоміту, вибухи відбувалися один за одним, слабші, але частіші. Ці вибухи затримували падіння корабля, нейтралізували тяжіння Венери: астроплан сковзався вниз з невеличкою відносно швидкістю. Хмари ближче, ближче… І раптом екран перископа став сірим: корабель занурився в щільні хмари, прорізаючи їх по вертикалі вниз.

Тепер усе залежало від того, яка поверхня Венери, що на неї впаде астроплан. Риндін розумів це, але більше він нічого зробити не міг. Панорамний радіолокатор не діяв, знижуватися на горизонтальному польоті він не мав можливості. Лишалось тільки гальмувати вертикальне падіння, гальмувати всіма засобами… Що внизу?

І раптом екран перископа прояснився. Астроплан пролетів крізь товстий шар хмар, лишивши їх вгорі за собою. Вигук здивування вихопився у Галини Рижко. Ось воно, те червоне, яке вона на мить побачила в просвіті між хмарами ще тоді, під час кругового польоту!

Яскраво-червона ковдра буйної рослинності вкривала поверхню Венери. Звідси, з висоти понад кілометр, не можна було одразу зрозуміти, трава, чи чагарник, чи хащі химерно забарвлених первісних лісів виднілися під астропланом. Але червона ковдра застилала собою все, всю нерівну горбкувату поверхню, скільки сягало око. Он срібліє вода. І скелі, гострі скелі підносять вгору свої верхівки з густої оранжево-червоної рослинності. Але як швидко все це наближається, зростає. Астроплан падає надто стрімко!

Микола Петрович вирішив включити водночас і центральний двигун. Це було дуже рисковано. Навіть малі заряди атоміту в центральному двигуні могли своїми вибухами нахилити корпус астроплана, тоді гальмування взагалі стане неможливим… Втім, на все це доводилося йти. Три вибухи в центральному двигуні примусили астроплан майже підстрибнути вгору. І знову почалося стрімке зниження. Пружинна стальна спіраль висунулася з кормової частини корабля. Вона була готова прийняти на себе перший удар об поверхню планети. І все ж таки швидкість падіння надто небезпечна…

Гострі верхівки скель унизу наче летіли назустріч кораблю, готові простромити його корпус. Астроплан здригався від вибухів атоміту в камерах згоряння, гальмував своє падіння, — і нічого не допомагало. Корабель падав.

Микола Петрович відкинувся на спинку крісла. Він відчув неймовірну втому. Тепер уже навіть він не міг допомогти справі нічим. Ще лишалася пружна стальна спіраль. Думки стрибали, перебиваючи одна одну. Спіраль допоможе, якщо корабель упаде кормою вниз. А якщо під кутом?.. І якщо скелі вріжуться в корпус?.. Треба чекати. Зроблено все, що було в його можливостях. Все чисто!

Різкий міцний поштовх струсонув корабель. Все всередині задзвеніло й загуло. В каюті упало щось скляне, розбилося. Гамак, в якому лежала Галя, прогнувся вниз і знову міцно, рвучко підштовхнув її вгору. Астроплан упав на поверхню Венери, — на щастя, не на скелі, а в гущавину первісного лісу. Стальна спіраль прийняла на себе частину удару, стислася, наче пружинна ресора, трохи підкинула корабель угору. Він хитнувся — і з розмаху звалився боком на високі гіллясті дерева.

• Предыдущая
• 42/96
• Следующая