Выбери любимый жанр

Колиска на орбіті - Азимов Айзек - Страница 35


Изменить размер шрифта:

35

Та все було як звичайно: серед сірих скель — осяяна сонцем улоговина, зелений мох і низенькі деревця вздовж розколин. Угорі дзюрчав струмок — цівка прозорої води з присмаком диму, землі й темної кам’яної прохолоди.

Серед непоказних вересових купин у цьому захищеному від холоду куточку шелестіла шовковиста трава, яскріли стокротки й кульбаба — наче посланці тепліших країн. Для дітей ця оаза серед верховини була райським садом. Глянеш угору — видолинок накритий клаптиком неба, блакитним, як мрія. І така тиша навколо, тисячолітнє безгоміння, яке порушує тільки струмок, що дзвенить, немов срібний дзвоник.

— І нікого тут немає! — розчаровано мовив Том: він сподівався побачити в казковій долині королівський почет, що виблискує самоцвітами.

— А вони й не казали, що повернуться… — Мері нерішуче озирнулася.

— Тобі все це приснилося! — Дік знов став старшим братом, який усе знає.

— І зовсім не приснилось! — Дівчинка ображено тупнула ногою. — Замок фей приземлився он там!

Рожевий пальчик показав на галявинку посеред видолинка, де квіток було найгустіше. Хлопці глянули туди й завмерли.

— От бачите, — радісно вигукнула Мері.

Брати кивнули головою: годі було щось заперечити. Самі квітки підтверджували слова Мері. Наче замок, що прилетів з неба, подарував їм свої барви. Раніше такі непомітні, вони тепер вражали око пишнотою, перед якою потьмяніли б навіть орхідеї Амазонки. На круглій місцині метрів із двадцять у діаметрі неначе розсипався шматок веселки. Посередині — жовтогаряче мерехтіння кольору вечірнього сонця, а далі — барви, для яких не зразу знайдеш назви в земних мовах. То наче притьмарене північне сяйво, то лазурит і морська блакить, мінливі опали, відблиски смарагдові, сині, кармінові… Здавалося, чарівна паличка, торкнувшись скромних квіток, обернула кожну з них у королеву квіток.

— Феїн квітник! — захоплено мовила Мері.

Ступаючи, немов уві сні, діти підійшли й сіли посеред того царства живих барв. Мері обережно торкалася квіток, але не зважувалась їх рвати. Хлопці уважно вивчали землю, каміння, прутики… Жодних обпалених слідів, ніщо не ушкоджене. Волога земля навіть ніде не вгрузла. Скрізь самі квіти — і ще й які! їм би рости біля брами раю, а не у вузькій улоговині на шотландській верховині.

Діти посідали, склавши руки. Тільки часом позирали на небо, ніби чекали, що ось-ось звідти спуститься щось казкове — чи летюча скриня, чи птах Рух. Та нічого не ставалося, і кінець кінцем вони забули розповідь Мері й почали гратися на осонні. Як завжди, вони заселили видолинок витворами своєї уяви і бігали, перегукуючись, серед блакитних драконів, смішних гномів і велетнів у семимильних чоботях. Покручений корінь став горбатим карликом, строкаті квіти — ельфами.

Вони були дітьми, їх ще не вигнали з ранкової країни казок, де все можливе і немає нічого нездійсненного.

Коли сонце досягло полудня, вони ум’яли свої харчі й попили, як телята, холодної джерельної води, смачнішої за яку немає на цілій землі. Потім задрімали на осонні, втомившись від біганини.

Мері сонно розплющила очі. І завмерла, дивлячись у глибокий колодязь неба. Там на дні блимав ліхтарик, блищала, падаючи, зірка…

— Це вони! — радісно вигукнула Мері. — Гляньте!

Хлопці зразу прокинулись і сіли. Гості прибули блискавично. Щойно в небі мерехтів крихітний світлячок, а через секунду за дюйм над землею, саме над різнобарвними квітками, уже повис замок фей, або крилатий кінь, або дракон, що дихав вогнем. Жоден земний літальний апарат не зміг би так швидко знизитись і так раптом загальмувати. Здавалося, що він зовсім не має ваги. Ніби в лагідний затінок видолинка залетів сонячний зайчик.

Діти дивились, мов зачаровані. Але як змалювати те, що вони бачили? Осяйна кришталева квітка, ні, пронизаний сонцем собор з білим, як сніг, склепінням граційно ширяв у повітрі, випромінюючи мерехтливий блиск, і запах, і сувору красу. Дорослі назвали б це видиво, незбагненне для земного розуму, сном або галюцинацією. А скорше за все вони просто відмовилися б вірити своїм очам.

Проте діти не знали законів природи і здорового глузду. Вони щиро сприймали все, що бачили. Адже це було таке чудове продовження тієї гри, яку вони почали вранці, коли зібралися йти сюди.

— Зараз вийдуть, — прошепотів Том.

— Це вони, вчорашні, — гордо сказала Мері. — Тепер ви самі побачите! Бони схожі на все заразом!

І справді, з чарівного замку, з осяйного корабля вийшли дійсно казкові істоти. Такі казкові, що й не роздивишся на них до пуття, тільки промайне то пурпуровий плащ, то куртка із світлячків. Перед очима в дітей пропливали сіро-блакитні хмари й ніжне мереживо інею. З-під одягу раптом проглядали обриси неймовірно великого коліна, дужої руки, мармурового стегна невимовної краси. І ще були велетенські очі — темні, лагідні, наче місячні тіні, наче зелені спалахи на морських хвилях.

Усе це бачили діти — а може, й зовсім не це. Тільки як вони дуже наполегливо уявляли собі фей і веселих ельфів, їм щастило у всьому цьому мерехтінні й блискові помітити щось певне.

Але діти розуміли, що перед ними щось зовсім неземне. Потім вони почали розрізняти голоси. Дивні голоси, ніби рівне гудіння бджіл, ніби відбринілий акорд віолончелі або далекий тривожний голос сурми.

— Ходімо привітаємось, — запропонувавала Мері.

Діти встали й поволі рушили до чужинців. Серця в них калатали від радісного очікування.

На мить пурпурові плащі й миготливі куртки завмерли. Яскраве світло потьмяніло, чарівний замок затремтів, наче готова до втечі сарна.

Тоді Мері привітно озвалася до казкових безтілесних істот. її дзвінкий голосок давав їм імена: Місячна людина, Дикі лебеді, Хоробрий кравчик, Дівчина, що плаче перлами і сміється трояндами. Дитина людська співала й щебетала про чарівних мешканців країни синіх гір, до якої відчинена брама тільки дітям і поетам, де кінчається веселка й сяють найдальші зорі.

І гості заспокоїлись. Ось чиясь рука стиснула замурзану руку дівчинки. Рука велетня, але тепла й легенька, мов сонячний промінь. У повітрі стелились голоси, м’які, як чорний оксамит. Діти намагалися нічого не проґавити — така рідкісна зустріч! Хлопці захоплено розглядали коштовні плащі і збентежено пересміхалися. То вони відчували немов доторк прохолодного шовку, то нічого не відчували.

— Дякуємо за квітки! — Мері, сміючись, показала на калейдоскоп посеред видолинка. — Ви нічого не заберете з собою?

Вони промовчали. Дивовижні гості, схожі на пір’я, на велетенських колібрі, на золотий, літній місяць, нечутно і плавно рухались видолинком, зриваючи верес і стокротки, хлюпаючись у прозорій воді, збираючи різнобарвні камінці і пташине пір’я, — як звичайно, коли опинишся в незнайомому світі, і все навколо таке цікаве, і все таке нове, наче першого дня після створення світу.

А Мері щасливо стрибала на одній ніжці, тримаючись за теплу велетенську руку, і хлопці залюбки допомагали своїм новим друзям, схожим на сонячних вершників, або на духа з “Лампи Аладдіна”, або на прекрасних мудрих мешканців далекої країни молодості.

Діти весело лебеділи, і велетенські золоті бджоли, невидимі дзвони та віолончелі відповідали їм. Вони чудово розуміли одні одних, адже говорили вони казковою мовою — мовою дітей, поетів і гостей з невідомих зірок.

Нарешті чужинці немовби почали лаштуватися в дорогу. Наче зграйка спритних ювелірів або рій миготливих відблисків, вони оточили свій корабель або чарівний летючий замок. Проте Мері смикнула свого супутника за величезну руку і показала на Місяць, що висів серед білих, як молоко, хмар над Шотландією. Адже їй обіцяли мандрівку на Місяць!

У повітрі задзвенів золотий дзвоник, велетенська рука поманила дітей, і вони сміливо пройшли крізь арку із самоцвітів. Вони опинилися ніби у величезній мильній бульці. Вони чекали, що зараз загудуть реактивні мотори, або заскрегочуть шестерні, або застукають поршні. Нічого такого не сталося, тільки немов зажебонів струмок, і ось уже чарівний замок ширяє за тисячу кілометрів над Землею. І в темній безодні за прозорими стінами велетенська куля повільно обертається на тлі розкішного зоряного килима, якої ще не бачила з такої висоти жодна земна дитина.

35
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело