Суэма - Мицкевич Анатолий Петрович - Страница 3

• Предыдущая
• 3/17
• Следующая

Слід сказати, що зусиллями самих лише математиків і конструкторів створити такі машини було б неможливо. Дуже багато нам допомогли лінгвісти, склавши такі орфографічні й синтаксичні правила, що їх можна закодувати і вмістити в довгочасній пам’яті машини як програму дії. Не буду оповідати про ті труднощі, що їх нам довелося перебороти. Скажу лише, що кінець кінцем вдалося створити електронну машину, яка перекладала російські статті і книги будь-якого змісту на англійську, французьку, німецьку та китайську мови. Переклад виконувався з такою ж швидкістю, з якою російський текст друкувала спеціальна записувальна машина. Ця машина виробляла й необхідний для перекладу код.

Під час роботи по вдосконаленню однієї з таких машин я захворів і прокачався в лікарні близько трьох місяців.

Справа в тому, що в роки війни я командував радіолокаційною станцією і під час нальоту німецької авіації був контужений, переніс тяжкий струс мозку, і це давалося та й нині дається взнаки. Так ось, саме тоді, коли я працював над новим типом магнітної пам’яті для електронних машин, з моєю власною пам’яттю почало коїтися щось не зовсім добре. Знаєте, бувало так: бачиш людину, яку близько знаєш, а як звати, — згадати не можеш. Лежить перед тобою якийсь предмет, а ти забув, як він зветься. Або ж прочитаєш слово і не розумієш, що воно означає, хоч слово тобі добре знайоме. У мене це й тепер буває, але не так часто. А тоді це стало катастрофою. Якось мені був потрібен олівець. Я гукнув лаборантку і кажу їй: “Принесіть мені, будь ласка, ось це… Ну, як його… те, чим пишуть”. Вона посміхнулась і принесла мені ручку. “Ні, — кажу, — мені не це треба”. — “Іншу ручку?” — “Ні, — мовлю, — інше, чим пишуть”. Я сам злякався за ту нісенітницю, яку говорив, і якою, мабуть, налякав її. Вона вийшла в коридор і голосно сказала одному інженерові: “Мерщій зайдіть до кімнати і погляньте на Євгена Сидоровича. Він заговорюється”. Ввійшов інженер. А я стою перед ним і не знаю, хто він, хоч працюю з ним уже три роки. “Еге, батечку, ти, здається, допрацювався, — мовив він. — Посидь хвилинку спокійно, я зараз повернуся”. Він прийшов з лікарем та двома молодими працівниками інституту, і вони вивели мене з кімнати, посадили в машину й відвезли до клініки.

У клініці я познайомився з одним із найвизначніших невропатологів нашої країни, Віктором Васильовичем Заліським. Я називаю його ім’я, бо знайомство з ним дуже вплинуло на мою подальшу долю.

В лікарні Віктор Васильович довго оглядав мене, вислухував, вистукував, ударяв молоточком по коліну, водив олівчиком по спині і потім, поплескавши по плечу, мовив: “Нічого, все це минеться. Це у вас…” — І він проказав якесь латинське слово.

Лікування полягало в щоденних прогулянках, прохолодних ваннах та в снотворному на ніч. Ковтаючи порошки люміналу чи нембуталу, я засинав і вранці прокидався, як після глибокого зомління. Мало-помаленьку пам’ять почала відновлюватись.

Якось я запитав Віктора Васильовича, навіщо мені дають снотворне. “Коли ви спите, мій любий, всі сили організму скеровані на те, щоб відновити порушені у вашій нервовій системі лінії зв’язку”. Зачувши це, я спитав: “Про які лінії зв’язку ви говорите, Вікторе Васильовичу?” — “Про ті самі, за допомогою яких передаються всі ваші відчуття в мозок. Ви, здається, фахівець з радіотехніки? Так ось, ви, ваша нервова система, кажучи грубо, досить складна радіотехнічна схема, в якій пошкоджено деякі провідники”.

Пам’ятаю, по цій розмові, незважаючи на снотворне, я довго не міг заснути.

Під час чергового обходу я попрохав Заліського дати мені щось почитати про нервові зв’язки в живому організмі. Він приніс мені книжку академіка Павлова “Про роботу півкуль головного мозку”. Я буквально проковтнув цю книгу. І знаєте чому? Бо в ній я знайшов те, чого давно шукав, — принципи будови нових, досконаліших електронних машин. Я зрозумів, що для цього слід намагатись копіювати структуру нервової системи людини, структуру її мозку.

Незважаючи на те, що мені якнайсуворіше забороняли займатися серйозною розумовою працею, я все ж прочитав кілька книжок і журналів з питань діяльності нервової системи людини. Про людську пам’ять я дізнався, що внаслідок життєдіяльності, в результаті взаємодії з навколишнім світом у групах спеціальних клітин людського мозку, в нейронах, фіксуються численні дані життєвого досвіду людини, що нейронів налічується декілька мільярдів. Я збагнув, що внаслідок спостережень над усім, що відбувається в світі, внаслідок досвіду, в центральній нервовій системі виникають зв’язки, які неначе копіюють природу. Фіксується цей світ у різних відділах пам’яті людини у вигляді закодованих сигналів, у вигляді слів і образів.

Пригадую, яке величезне враження справила на мене праця одного біофізика, котрий вивчав діяльність зорових нервів ока. Він перерізав зоровий нерв жаби і кінці підключив до осцилографа — приладу, що дозволяє зробити видимими електричні імпульси. І коли він скерував на око яскравий пучок світла, то побачив на осцилографі швидку послідовність електричних імпульсів, дуже схожих на ті, якими користуються, щоб кодувати цифри і слова в електронних машинах. По нервах від місця їх подразнення до мозкових нейронів мчать сигнали зовнішнього світу у вигляді послідовних електронних імпульсів, “нулів” і “одиниць”.

Ланцюг замкнувся. Процеси, які проходять у нервовій системі людини, мають багато спільного з процесами, що відбуваються в електронних машинах. Але вона, ця система, й принципово відрізняється: вона твориться сама і сама вдосконалюється, збагачується завдяки життєвому досвідові. Пам’ять безперервно поповнюється в результаті спілкування людини з життям, засвоєння наук, фіксування у мозкових клітинах вражень, образів, почуттів, переживань. Взаємодія машини з природою вкрай обмежена, вона її не відчуває, пам’ять її малооб’ємна, її не поповнюють нові дані.

Чи можна створити машину, яка б розвивалася і вдосконалювалась внаслідок якихось внутрішніх законів своєї будови? Чи можна побудувати машину, яка б сама, без людської допомоги чи за мінімальної її допомоги, збагачувала свою пам’ять? Чи можна зробити так, щоб, провадячи спостереження над зовнішнім світом або опановуючи науку, машина навчилася логічно лічити (я уникаю слова “мислити”, бо досі не можу з’ясувати, що воно точно означає в застосуванні до машини) і на грунті логіки сама виробляла б собі програми дій залежно від того, що їй необхідно робити?

Скільки безсонних ночей я провів, сушачи голову над цими питаннями! Часто мені здавалось, що все це дурниці й побудувати машину неможливо. Одначе сама ідея не покидала мене ні на хвилину, переслідуючи і вдень і вночі.

Самоудосконалювальна електронна машина! Суема! Ось що стало для мене метою життя!

Коли мене виписали з лікарні, Віктор Васильович Заліський наполіг на тому, щоб я залишив роботу в інституті. Мені призначили пенсію. Окрім того, я непогано заробляв, перекладаючи з іноземних мов наукові статті. Та, незважаючи на всі заборони медиків, я розпочав роботу над своєю Суемою вдома.

Передусім я вивчив численну літературу про електронні машини того часу. Я перечитав величезну кількість книжок і статей про життєдіяльність нервової системи людини й вищих тварин. Я старанно вивчав математику, електроніку, біологію, біофізику, біохімію, психологію, анатомію, фізіологію та інші, здавалося б, найвіддаленіші одна від одної науки. Я добре собі уявляв, що коли й зможу побудувати Суему, то тільки завдяки синтезові великої кількості даних, нагромаджених всіма цими науками й узагальнених такою наукою, як кібернетика. Водночас я почав роздобувати матеріали для майбутньої машини. Мене вже не лякали її розміри. Річ у тім, що тепер усі електронні лампи можна було замінити напівпровідниковими приладами. Там, де раніше містилась одна радіолампа, тепер можна було розмістити до сотні її кристалічних замінників з германію та кремнію. Легше було і з монтуванням. Я розробив нову схему пам’яті Суеми.

Для цього за моїм проектом було виготовлено багатопроменеву електронну трубку у формі кулі діаметром в один метр. Внутрішня поверхня її була покрита тонким шаром електрету — речовини, здатної електризуватися і довгий час зберігати електростатичний заряд.

• Предыдущая
• 3/17
• Следующая