Дивовижна одіссея Феді Кудряша - Суслов Владлен Алексеевич - Страница 44

• Предыдущая
• 44/50
• Следующая

У Феді майнула думка: взяти та й розповісти всю правду, а там будь, що буде… Але де певність, що капітан повірить? Спробуй знайди ступку на дні океану! А інших доказів немає. Хитро придумано, нічого не скажеш. До ступки додав ще свій міфічний камінь і вийшов сухим з води…

— Якщо Гуго добув філософський камінь, то добуде його і вдруге, сеньйоре Дієго, — відповів Федя. — Так що даремно ви тривожитесь. А ступка — взагалі дурниця, її може замінити будь-яка посудина, — а сам подумав: «Навряд, щоб у Гуго була ще одна ступка з секретом. А якщо є — тим краще. Я його зразу викрию».

— Гм, у ваших словах є рація. Звісно, Гуго, звинувачуючи вас, перебрав міру, але й ти, Адальберто, не далеко від нього відійшов. Я не вірю, що Гуго сам себе обікрав. Будемо шукати, а там побачимо… Хуане, катай у трюм! А ти, Адальберто, в носову надбудову. Корму я огляну сам. І врахуйте, — потряс він палицею, — ніхто ні з місця!

Дієго розчинив двері, пригнувши голову, сховався в тольді. Феді стало жарко: там же фотоапарат, ліхтарик, листівки. Наче прочитавши його думки, Ніанг шепнув:

— Не бійся, я сховав так, що ніхто не знайде…

Спочатку з тольди нічого не було чути. Потім щось загриміло, почулось капітанове: «Іржавий якір тобі в бік!» — і знову тихо. Серце у Феді неспокійно билося. Нарешті з тольди, лаючись, виліз Дієго.

— Цей гультіпака Хуан тольду на свинюшник перетворив!

У Кудряша відлягло від серця. Капітан нічого не знайшов. Зрозуміло, не знайшли ступку та злощасний «філософський камінь» і Адальберто та Хуан.

— Хоч би цей камінь трохи більший був, — бурчав Дієго, — а то хіба помітиш таку дрібноту?

— Може, обшукати команду? — запропонував боцман.

Пропозиція сподобалась, і капітан сам, не довіряючи нікому, обшукав матросів. Ледве скінчився обшук, як Лауреано, що ніс вахту на спостережному майданчику грот-щогли, закричав:

— Земля! Справа по борту земля!

Каравела ожила. Одні подалися на ніс, інші полізли на ванти, щоб краще розглядіти землю, за якою давно скучили.

З каюти вибіг пілот. За хвилину він уже був поряд з Лауреано на спостережному майданчику.

— Гей, Адальберто! — задерши голову вгору, гукнув капітан. — Що там видно?

— Острів, — відповів пілот і, спустившись із щогли, сказав, розводячи руками — Не розумію, звідки він тут узявся? У цих широтах на портулани ніякого острова не нанесено.

— Виходить, ми перші його відкрили! — сказав капітан. — Треба нанести його на портулани і дати назву.

— Давайте, сеньйоре Дієго, назвемо його, хе-хе-хе, на честь герцога! — запропонував Луїс, що крутився поруч.

Федя почервонів як рак. Йому було незручно, він став заперечувати, але капітанові сподобалась пропозиція Луїса.

— Годиться! — підхопив він. — Непогано звучить: острів Герцога Променистеанського! Як ти гадаєш, Адальберто?

— Вдала назва.

У Феді все аж співало всередині. Звичайно, ліпше було б назвати острів Федора Кудряша, проте й так добре.

Каравела змінила курс і повним ходом помчала вперед. Тепер Федя вдивлявся з особливою увагою. Спершу він побачив тільки невелику цятку, яка з кожною хвилиною збільшувалась. Та ось уже на обрії вималювалась вузька синювата смужка.

А тим часом Дієго наказав зарядити гармати і озброїти матросів. Він побоювався, що на острові можуть бути тубільці.

Каравела все ближче й ближче підходила до землі. Ось уже стало видно низькі берегові виступи, скелі. На тлі бірюзового неба темним силуетом підносився конус вулкана з немовби обрубаною вершиною.

Відкриття острова на якийсь час відволікло Дієго від невеселих думок. Та скоро він знову згадав про філософський камінь і ступку. Повторно обшукали все довкола, але, як і слід було чекати, нічого не виявили.

Похмурий, злий Дієго подався до каюти Гуго. Після цих відвідин настрій у нього помітно покращав.

— Старому вже ліпше, — сказав він Адальберто. — Обіцяє, що через місяць одержить новий філософський камінь. Та якщо я знайду того мерзотника, що вкрав у мене камінь, — Дієго скрипнув зубами, — я його четвертую!

Слухаючи капітана, Кудряш думав про своє: неправильно він вчинив, що сховав у тольді фотоапарат, ліхтарик і листівки. Навіщо було це робити? Адже в його рюкзак Дієго навіть не зазирнув.

Вибравши зручну хвилину, Федя разом з Ніангом забрав речі з тольди і поклав назад до рюкзака.

…Вечоріло. Спалахнули перші яскраві зірки.

Боячись, щоб каравела не сіла на мілину або не наскочила на рифи, капітан віддав наказ прибрати вітрила і кинути якір.

Дехто з матросів уже зібрався було вирушити на острів, але Дієго категорично заборонив.

— Зачекаймо ранку. Більше страждали… Якщо ж кому забажалося, щоб його стріскали людоїди чи хижі звірі,— будь ласка, затримувати не буду.

…Всі давно поснули, один Федя не стуляв очей. Він вдивлявся в темряву, де лежала загадкова земля, так несподівано, з легкої руки Луїса, названа островом Герцога Променистеанського. Навколо панувала тиша, тільки чувся тихий плескіт води, що билася об борти каравели. Вже вкотре Федя ставив перед собою запитання: чим же скінчиться оця його незвичайна одіссея? Одні думки мимоволі породжували інші. Згадалися рідні, школа, друзі…

Раптом з острова долетів якийсь страхітливий крик. «Схоже на мавпу-ревуна, — подумав Кудряш. — А втім, хто його зна? Можливо, ягуар або ще якийсь звір. Може, на цей острів ще не ступала нога людини… А що, як раптом він заселений? І живуть там племена тубільців? От би потрапити туди, побродити серед пальм, побувати в джунглях… Адже тут тропіки — хіба зрівняєш джунглі з нашими лісами, де одні сосни та берези і, крім зайців, їжаків і білок, ніякої звірини не зустрінеш! А птахи… Тут, напевно ж, є і папуги, і колібрі. Завтра обов'язково попрошусь у Дієго, щоб дозволив мені сісти у перший баркас. А зараз спати…».

Та не встиг Федя рушити з місця, як помітив Гуго. Після історії із ступкою Кудряшеві зовсім не хотілось зустрічатися з алхіміком, і він шмигнув за грот-щоглу. Гуго постояв, подивився на зорі, озирнувся кругом і вернувсь до каюти.

«Чого це він виходив? — подумав Федя. — Мабуть, гороскоп для Дієго складає».

Хлопчик почекав ще трохи і пішов до себе. На палубі покотом спали матроси. Задушлива тропічна ніч повиганяла їх із трюму, з надбудови. Переступаючи через сонних, Федя добрався до каюти. Йому пощастило. Ліхтар, що блимав на грот-щоглі, погас. «Ніякої дисципліни! Каравела біля острова, можливий напад, а вахтові сплять. Он і ліхтар заправити забули…»

Каюта так нагрілася за день, що навіть уночі в ній було жарко. «Ні, тут не заснути, піду краще на ніс. Тільки візьму ліхтарик, а то ще, чого доброго, наступлю на когось».

Ввімкнувши ліхтарик, Федя став обережно пробиратись на ніс каравели. Одні матроси хропли, хтось протяжно стогнав, хтось бубонів у сні… Це був Педро. Він лежав, широко розкидавши руки. Кудряш мимоволі відсахнувся, обійшов стороною свого ворога. І тут промінь ліхтарика освітив носову надбудову. Федя остовпів. На дверях надбудови, у правому верхньому кутку виднівся астральний знак риби!

«Так ось чого виходив Гуго!» — пронеслось у Фединій голові. Вони з Ніангом ні на годину не залишали Педро і Гуго без нагляду, та ніяких ознак, які свідчили б, що змову підготовлено, встановити не вдалося. А Педро й Гуго, виявляється, не дрімали, діяли так тихо, що навіть невідомо, хто з екіпажу підтримує їх… Але чому Гуго вирішив почати заколот сьогодні?.. Ага, здається, ясно! Він пообіцяв капітанові через місяць одержати філософський камінь, хоч добре розуміє, що це дурниця, що йому ніколи не вдасться добути золото з морської води. Зникнення ступки, звичайно, насторожило алхіміка, він здогадується, що за ним стежать і боїться, що його викриють. Єдиний вихід для нього — зчинити бунт. І момент якраз підходящий: каравела стоїть біля острова, частина команди, а можливо, й капітан, зійде на берег, і Педро та його спільникам неважко буде захопити «Улюбленця Нептуна».

• Предыдущая
• 44/50
• Следующая