Дивовижна одіссея Феді Кудряша - Суслов Владлен Алексеевич - Страница 40

• Предыдущая
• 40/50
• Следующая

На душі в Кудряша було так гірко, що він вирішив нічого не приховувати. Ніанг уважно слухав і тільки час від часу докірливо хитав головою:

— Ой Федю, як неправильно ти думав! Хіба ж на «Улюбленці Нептуна» краще, ніж у Променистеанії?

Нарешті Кудряш спохопився:

— Ми з тобою заговорились, а раптом хтось зайде і побачить оце, — він показав на фотоапарат, листівки й ліхтарик. — Треба викинути їх у море.

Ніанг гаряче запротестував.

— Давай сховаємо, шкода ж! Я знаю таке містечко в тольді, що ніхто не знайде.

Усе пройшло вдало. Ніким не помічені, хлоп'ята вийшли з тольди і, перезирнувшись, зупинились. З каюти капітана долітав розгніваний голос Дієго. «Знову на когось напав, — подумав Федя, — а втім, яке мені до цього діло?»

— Ходімо, Ніанг.

Він уже повернувся було, щоб іти, коли раптом зачув, що Дієго згадав його ім'я. Це зацікавило Федю. «Цс-с», — прошепотів він і, подавши Ніангові знак, навшпиньках підкрався до дверей. Тепер там говорив хтось інший. Федя впізнав Доменіко.

— …От ви лаєте мене, а я на чатах і вдень і вночі. Тільки б виконати ваш наказ. Сьогодні, коли ремонтували руль, Восьминіг щось шепотів сеньйору пілоту…

«Ага, добре, що я нічого не сказав Адальберто, — похвалив себе Федя. — Мабуть, він хитріший за Гуго…»

— Про що ж вони перешіптувались? — спитав капітан.

— Не розчув, ваша милість. Я підійшов ближче, і вони одразу ж перевели розмову на інше.

Настала пауза. Потім знову заговорив Доменіко.

— Я особисто нічого не маю проти сеньйора пілота, кажу тільки те, що бачив.

— Правильно робиш… Але що може бути спільного між Педро і Адальберто? Що за секрети?.. Взагалі до нього варт придивитись… Хоч я давно з ним плаваю, та все може бути. Недарма кажуть: в тихому болоті чорти водяться…

— А ще мені казав Альфонсо, що їх високість герцог зовсім не герцог, а чарівник…

— А звідки Альфонсо про це дізнався?

— Не знаю…

— Швидше за все йому таке нашептав Гуго. Він мені вже всі вуха прогув, що герцог чародій. Для мене це не новина.

— Вам видніше, ваша милість. Тільки хіба може звичайний смертний робити так, як робить герцог? — переконано сказав Доменіко. — Дайте мені торбу золота але я не зможу викликати бурю. А він викликав її серед ясного дня… А чарівні палички? А залізні банки з їжею?.. Де це бачено, щоб у банках зберігалась їжа? Знову ж таки — солодкі камінці… І дружить з чорношкірим… Повірте, це неспроста. Він водиться з нечистою силою, може, і з самим Люцифером…

— Припустимо, що це так. Тоді поясни, навіщо раптом герцогові знадобилась моя каравела? Попроси він Люцифера, той десять, сто таких каравел дасть йому.

— Це вже я не знаю, судіть самі, ваша милість.

—І ще. Якщо він чародій, то йому раз плюнути — всіх нас зачарувати—і тебе, і мене, і Гуго… Він би миттю перетворив старого ну, скажімо… в пацюка. А герцог же цього не робить… Бреше Гуго, із злості й заздрощів наговорює. Іди й пильно стеж за алхіміком. Тільки дивись не лови гав, а то обкрутить нас старигань круг пальця і змиється разом з золотом… Та й за герцогом наглядай про всяк випадок… Може, він і справді з Люцифером знається?

—І ще одне, — мовив Доменіко, — зовсім забув… — він щось тихо зашепотів. Федя приклав вухо до дверей, але так нічого й не почув.

— А не брешеш? — строго спитав капітан. — І по дну морському може ходити, і літати, як птиця?

— От хрест святий! Так і сказав. Спитайте в сеньйора Адальберто або в Хуана.

«От, негідник, цей Доменіко! — обурювався Федя. — Все перекрутив, переінакшив. Хіба я казав, що можу літати й ходити під водою?.. Ось тобі маєш — поплатився за свій довгий язик».

— Ну, гаразд. Іди. Я поговорю з Адальберто й Хуаном.

Федя мерщій відскочив від дверей.

Минуло п'ять днів, відколи Федя дізнався про змову, що її готували Гуго і Педро. Хлопці пильно стежили за змовниками. Вони поклали собі як правило рано, вдень і ввечері оглядати двері носової надбудови. Але умовного знака—двох дужок в різні боки з перекладиною посередині — не було. Та й самі Педро і Гуго поводились дуже обережно. Вони не заводили ніяких розмов, більше того, навіть уникали зустрічей. І збоку могло здатися, що вони відмовились від свого задуму.

Педро неначе підмінили. Він не тільки безвідмовно виконував будь-які накази капітана й Адальберто, але й сам напрошувався на найтяжчі роботи. Змінив тактику і Гуго. Став до огиди ввічливим і люб'язним з усіма, аж до найзатурканішого матроса.

Цілі дні Гуго проводив у себе. Часом з його каюти долітав пронизливий скрегіт, брязкіт, шипіння; з-під дверей клубочився їдкий смердючий дим. Важким туманом розпливався він по каравелі, роз'їдав очі, викликав кашель. Навіть стриманий Адальберто залишив свою каюту в носовій надбудові й перебрався до капітана.

Матроси по чім світ кляли Гуго. Під наглядом боцмана вони безперервно тягали відрами морську воду, з якої Гуго нібито добував золото.

Навіть ночами до світанку в каюті алхіміка горіло світло. Тільки перед заходом сонця хвилин на двадцять дозволяв він собі подихати свіжим повітрям. Заклавши руки за спину, у своєму незмінному наглухо застебнутому чорному камзолі, Гуго повільно прогулювався по палубі, щось нашіптуючи собі під ніс. За ним пильно наглядав Доменіко.

Зустрічаючись з Федею, алхімік церемонно розкланювався. На блідому обличчі його спливло щось схоже на усмішку. Всім своїм виглядом він показував, що між ними, власне, нічого серйозного не сталося. Тільки в глибині очей ховалася злість.

Кудряш був певен, що Гуго нічого не забув і при нагоді спробує нагадати про себе. Ще одна думка тривожила хлопчика. Федя гадав, що після розмови з Доменіко капітан захоче поговорити з ним, але Дієго чомусь уперто мовчав. Хоч зовні його ставлення до хлопчика не змінилось.

Всі ці дні погода була сприятлива для плавання, дув попутний вітер, і каравела йшла на всіх парусах. За підрахунками Адальберто за добу вона пропливала десь до ста двадцяти миль.

…Ледве прокинувшись, Федя й Ніанг у першу чергу оглянули вхід у носову надбудову. Знака Риби не було. І тут хлопці віч-на-віч зіткнулися з Дієго. Це не здивувало Федю: капітан по кілька разів на добу заходив до Гуго, цікавлячись, як просуваються досліди по одержанню золота за допомогою філософського каменя.

В цей час у каюті Гуго щось загуло, зашипіло. Запахло сіркою.

Дієго самовдоволено всміхнувся.

— Трудиться, шельма, нарешті по-справжньому взявся до діла. Старий-старий, а жити хоче… Давно б час було його настрахати… Сьогодні, здається, четвер? І, як гадає Гуго, можливо, вже сьогодні він одержить перше золото. Не бажаєте, герцог, разом зі мною навідатись до алхіміка?

Федя ахнув: «Невже в нього таки справді щось виходить? Може, він дійсно відкрив спосіб одержання золота з морської води?» Забувши про ворожість до алхіміка, Кудряш слідом за капітаном зайшов до каюти.

Спершу Федя нічого не розібрав. В каюті стояв їдкий сірий дим. Дієго закашлявся.

— Як ти тут сидиш? — він палицею відчинив двері. Війнуло протягом. — Ну, скоро вже?

— Можу вас порадувати, ваша милість, щойно добув філософський камінь! Ось він! — вузлуватими худими пальцями Гуго взяв з полиці невелику посудину. На дні її тьмяно поблискував чорний камінець завбільшки з горошину.

«Схоже на антрацит», — подумав Федя.

— Щось дуже він ' маленький, — з жалем сказав Дієго.

— Це перша проба. Далі піде краще. Важливо, що я домігся успіху, відкрив секрет.

Дієго простяг руку, щоб витягти з посудини камінь, але Гуго збентежено закричав:

— Зупиніться! Це небезпечно! Якщо ви доторкнетесь до каменя, він одразу втратить свої магічні властивості! Навіть банку чіпати не можна. Філософський камінь тим і відрізняється від інших каменів, що визнає тільки одну людину — свого творця.

— Чи ба? — здивувався капітан. — Я й не знав… А коли ж буде золото?

• Предыдущая
• 40/50
• Следующая