Варфоломієва ніч - Гримич Марина - Страница 11

• Предыдущая
• 11/36
• Следующая

Він пробув там одну мить. Проте ця мить вартує половини життя. У Вас, дорогі мої читачі, ніяких асоціацій не викликає вигляд металевого ліжка? Так-так, металевого ліжка із «сіткою», на якій можна стрибати аж до стелі, ліжка з пуховою периною, яка (коли Ви стоїте на підлозі) сягає Вам грудей; перина, вкрита картатим покривалом, а з-під пухової перини виглядає вишиване простирадло, а точніше, не все простирадло, а широка смуга вишиваних хрестиком (обов'язково хрестиком) рож із лапатим зеленим листям, а з-під тієї яскравої смуги виглядає елегантна смужка ручної роботи мережива у вигляді акуратної черговості трикутничків; а поверх усього цього – тобто на рівні Вашого підборіддя – стоять чи сидять у позі російських купчих біля самовара з бубличками дві величезні подушки ріжками догори; на наволочках цих двох подушок вшиті смуги з червоними рожами в зеленому листі, а накриті ці дві пухові купчихи мережаними накидками; і вся ця фантастична піраміда стоїть під стіною, на якій причеплено плюшевий килимок з двома лебедями, що плавають по голубому озеру, навколо якого Цвітуть лілії; а над килимочком висить картина, також вишивана хрестиком, у якій Ромео на колінах признається в коханні Джульєтті… Так… Про що це ми? Ага, про те, які асоціації викликає у Вас таке ліжко. У мене, наприклад, комплекс неповноцінності. Знаєте чому? Бо мені так і не вдалося освоїти складної науки застеляння таких ліжок. Не смійтеся. Для того, щоб підбити подушку і поставити її у певній формі, потрібне неабияке вміння.

Якби Ви знали, дорогі мої читачі, скількох тільки українців було зачато на таких ліжках! А що стосується нашого молодого героя, то в нього з'явилося непереборне бажання улягтися на ту пухову піраміду. Причому, зробити це з розгону. Тобто плюхнутися туди, як у басейн, і поплисти на хвилях любові і пристрасті до яскраво-синього озера, на якому плавають лебідка і лебедик під суворим контролем Ромео і Джульєтти… До цього вчинку нашого молодого героя під'юджував невидимий співрозмовник, який підморгував йому оком Джульєтти з вишиваної картинки. Опиратися було несила. Однак наш молодий герой мав залізну витримку. Недаремно Варфоломійович охрестив його Штірліцем. Так, Павло Іванович мужньо переборов спокусу і тихо зачинив двері. Однак якби Ви знали, чого це йому коштувало. Ця яскрава картина переслідуватиме його багато безсонних ночей, аж доки він не опиниться в обіймах пухової перини і не відчує ще один атрибут провінційної принади – запах парфумів «Лісова конвалія», якими, до речі, завжди парфумилася моя бабуся, нащадок одного дворянського роду, що мав маєток у Старому Осколі.

Ось воно як.

Нашого молодого героя проводжала до Варфоломійо-вичевої землянки чарівна панночка Тетяна. Пізніше він і не згадає цієї прогулянки, оскільки протягом неї все ще перебував під магнетизмом картини чарівного провінційного ложа.

Його пробудження відбулося дуже скоро. Варфоломійович, скуйовджений і розгублений, сидів за столом над купою папірців.

– Ти тільки подивися, що виробляють, падлюки! Ти тільки подивися!

Павло Іванович, нічого не розуміючи, дивився на Варфоломійовича очима, в яких закарбувалися дві вишивані рожі із зеленим лапатим листям.

Тим часом Варфоломійович обурювався далі:

– Агітаційна макулатура! Як дурять нашого брата! Безбожно! Сволоцюги! Накралися – і пруться до парламенту! Повбивав би!

Варфоломійович поглянув на дві рожі із зеленим лапатим листям в очах свого молодого колеги і переніс усю агресію на нього:

– А ти де був? Подивись, котра година! Ви писали інтерв'ю чи любовний роман?

Пашка прокинувся. Червона фарба залила його обличчя. Йому стало соромно і страшно. «Господи, – подумав він, – а інтерв'ю ж я не давав! Мене Варфоломійович уб'є!»

Наш молодий герой узяв у руки папірці, які так дратували Варфоломійовича. «Благодійний фонд Адама Колосального «Милосердя» сьогодні облагодійствував дитячий сиротинець «Буратіно» десятьма ящиками «Фанти», «М.Разін – це наша віра, надія і любов!», «З Адамом Колосальним побудуємо колосальне майбутнє!», «Чесність, порядність, реформи – це М.Разін».

– Ні, ти тільки подивись! А в нас жодної листівки! Пашок! Що робити? Думай! У нашому фонді лишилося десять гривень!

Пашка, відчуваючи докори сумління, покірно взяв трубку телефона і набрав домашній номер.

– Синок! – озвався мамин кулемет на протилежному кінці! – Де ти пропав? Я собі місця не знаходжу, а ти мовчиш! Слухай, синок, будь готовим до позитивних змін у твоєму житті. Мені наснився сон, що ти знайшов золотий перстень з ізмарагдом! Не пропусти свого щастя! Ага, ще одне, дзвонили тьотя Роза і дядя Боря з Ізраїлю. Вони за тебе дуже вболівають. Дядя Боря сказав, що він зовсім не сердиться на тебе за ту витівку на урочистому обіді. Завдяки їй він тепер очолює клініку в Ізраїлі. Ха-ха-ха! Ага, ще одне! Дядечко Ґіві поставив нову щелепу і всі гроші за неї передає у твій виборчий фонд. Разом з фотографією. Не забудь йому подзвонити і похвалити щелепу! Гроші вже їдуть у поїзді. Ага, ще дзвонила тьотя Берта із Умані. Вона теж дуже пораділа за тебе. Вона сказала, що недавно знайшла твою листівку, ту саму, коли ти ЇЇ вітав з її сорокап'ятирічним. Вона дуже розчулилася. Каже, що ця листівка принесла їй щастя. Пам'ятаєш, ти на ній написав: «Бажаю здоров'я і успіхів в особистому житті»? Вона тоді дуже образилася. Пам'ятаєш? Ну, вона тоді подумала, що ти над нею знущаєшся! Адже на той час вона ще не побувала замужем жодного разу. А через три дні після тієї листівки вона зустріла дядю Мішу в морзі. Тобто не в морзі, а в крематорії. Тьотя Берта теж тебе палко підтримує і бажає тобі перемоги. А дядько Льонька сказав, що продасть свої ордени, а гроші вкладе у твій виборчий фонд. Але я йому заборонила. Сказала, що ти хочеш ці ордени собі на пам'ять. Тепер він карається докорами сумління, як тобі допомогти. Він тебе так любить! Як сина! Ти ж виріс у нього на колінах! Ну все, синочок, цілую тебе і обнімаю! Тримайся! Ми з тобою!

Нашому молодому героєві навіть не треба було нічого казати. Він поклав трубку і втомлено прозвітував Варфоломійовичу:

– Гроші завтра будуть.

Варфоломійович в іншій ситуації фразою «Ну ти, Пашок, просто Девід Коперфільд!» висловив би захоплення проробленою фінансовою операцією без жодного вимовленого слова, однак тепер йому було просто не до цього. Він уже перебував у іншому вимірі. Він продумував текст майбутньої листівки.

Поки він куйовдить і без того розкуйовджене волосся, хочемо пояснити одну фразу з телефонної розмови Ідеї Іванівни, безцінної мамусі нашого молодого героя. Йдеться про незабутній епізод з далекого дитинства Павла Івановича.

Треба пояснити спершу, що серед усіх сусідів по комунальній квартирі маленький Пашка найбільше недолюблював тьотю Розу і дядю Борю. Причому це почуття було взаємним. Не можу Вам сказати, з чого почалася та неприязнь, але тьотя Роза постійно допікала свою сусідку фразою: «Ідеєчко, Ви, конєшно, мені пробачте, але Ваш Пашка постоянно робить мені фойленштик!». Причому ім'я «Ідеєчка» вона вимовляла як «Індєєчка», що виводило безцінну мамусю нашого молодого героя із себе. Але як людина вихована вона відповідала з невинною посмішкою: «Розочко, квіточко, не переймайтеся, колись Ви будете пишатися, що жили в одній квартирі з моїм Пашкою!» На що тьотя Роза кривилася: «Ну, шоб сказать да, так нет». Юний Пашка ніяк не міг збагнути зміст останньої фрази, яка глибоко в'їлася в його пам'ять. Може, саме тому в'їлася, що після неї мама завжди поверталася в кімнату злою, як пантера, і сичала, як змія: «Павле! На цей раз я тебе приб'ю! Я тобі забороняю кривдити цю сім'ю! Запам'ятай: ці люди не дали тобі й мені здохнути з голоду, коли твого батечка посадили за націоналізм!» Останню фразу вона говорила пошепки, оскільки найостанніше з цих слів видавалося в той час таким жахливим, що від нього пробігав холодок по шкірі.

Пашка у свої юні роки ніяк не міг оцінити послуги, яку зробила звичайна єврейська сім'я звичайній українській сім'ї просто так, через чисто людські принципи, і тому продовжував робити різні капості сусідам, апофеозом яких стала звана вечеря у дяді Борі, на яку він запросив найвищих чиновників з Міністерства охорони здоров'я. Метою вечері було допомогти Міністерству охорони здоров'я прийняти рішення про призначення дяді Борі головним лікарем однієї з найбільших спеціалізованих клінік країни. Головне, що все йшло до того. Вечеря була славною. Фарширований сом, якого тьотя Роза робила просто геніально, справив неабияке враження на високоповажних гостей та їхніх дружин. Однак коли принесли меєр цимус, із цього поважного десерту стали вибігати прудкі тарганчики, активно ворушачи вусиками. Поважні гості відчули себе настільки недобре, що дядю Борю наступного дня «розжалували» майже в санітари. Родині Кац не лишилося нічого іншого, як виїхати в Ізраїль. А в їхній кімнаті оселилася родина двірника, донька якого Ліля стала карою Божою Пашці за всі його гріхи щодо надзвичайно інтелігентної родини Каців. Однак про це колись іншим разом. Ми й так дуже відволіклися від нашого сюжету.

• Предыдущая
• 11/36
• Следующая