Варфоломієва ніч - Гримич Марина - Страница 1

• 1/36
• Следующая

До готелю районного містечка однієї з країн пострадянського простору під'їхали старі «Жигулі». З них вийшов чоловік із зовнішністю звичайного командировочного з невеличкою валізкою. Ця подія аж ніяк не зацікавила сонне провінційне довкілля. Лише кіт, що мирно спав на ґанку готелю, ліниво підняв був свою руду мордочку, але не в змозі боротися зі сном, відразу уткнув її в пухкенькі лапки. Чоловік огледівся і побачив знайому картину, яку повсякчас зустрінеш в будь-якому райцентрі колись безмежної радянської батьківщини. Запилена, обшарпана сіра будівля колишнього райкому партії – тепер міська мерія чи райдержадміністрація; навпроти – через площу – пам'ятник Невідомому солдатові зі сколупнутим носом і з голубом на голові; універмаг з великими вікнами, немитими ще з часів розвинутого соціалізму, й неодмінний атрибут центральної площі райцентру – клумба. Дорогий мій читачу! Ви ніколи не замислювалися над дивним і загадковим словом «клумба». У мешканців колишнього Радянського Союзу вона асоціюється із соціалістичним порядком, який вимагав вносити соціалістичну естетику в соціалістичну дійсність. Клумби з квітами революційного кольору і революційної невибагливості – бегоніями – були невіддільним атрибутом офіційної соціалістичної естетики. Однак ми дещо захопилися ностальгічними спогадами. Що стосується щойно згаданого провінційного містечка, то тут якраз стояв теплий дощовий грудень, і тому клумба мала вигляд чорної розмазні з засохлими патичками, що колись були квітками.

Чоловік вдихнув специфічне провінційне повітря, і йому відразу стало легко і спокійно, неначе він прийняв якесь дуже важливе рішення, і в нього немов гора з пліч звалилася. В готельній анкеті в графі «на який термін оселився» помешканець написав «на невизначений».

Містечко ніяк не прореагувало на приїзд молодого чоловіка із зовнішністю командировочного. Він нічим не вирізнявся: був не високим і не низеньким, не худим і не гладким, у міру мовчазним і в міру балакучим, поводився часом чемно, часом нахабно – залежно від ситуації, тобто складав середнє арифметичне. За тиждень, проведений у містечку NN, він узяв собі за звичку час від часу прогулюватися вуличками, уважно придивляючись до всього, що відбувалося довкола. Мій читач, певно, тут заперечить: у малих провінційних містечках ніколи нічого не відбувається. Але хочу вас запевнити: ви глибоко помиляєтеся. Під маскою провінційної нудьги в маленьких провінційних містечках киплять пристрасті голлівудівського масштабу; тут можна дізнатися подробиці не менш пікантні, аніж у європейських нічних клубах; містечко обплутане своїми внутрішніми інтригами, наповнене своїми кривавими таємницями; на людей щомиті чигає смертельна небезпека. Більше того, все, що відбувається в маленьких містечках, має для їхніх мешканців всесвітній характер. Адже будь-яка подія – чи то вибори мера, чи клімакс директорки гімназії, а чи смерть улюбленого песика завідувачки перукарнею – стосується кожного особисто, чого ви не зустрінете у великих містах. А повільний ритм життя надає певної епічності і значущості всьому, що тут відбувається.

Проте, вибачайте, мій дорогий читачу, що ми надто захопилися ліричним відступом і на деякий час залишили поза увагою нашого незнайомця. Так от. За тиждень він Цілком освоївся з місцевими звичаями, які мало чим відрізнялися од типового райцентрівського укладу. Наш герой уставав раненько – робочий день тут починався на годину раніше від столичного розпорядку – і йшов на обстеження різних закладів. За цей час він встиг побувати в багатьох стратегічних місцях – на залізниці і в «собезі», в поліклініці

і магазинах, на дискотеці і в міському морзі, в музеї і навіть на кладовищі. Оминаючи поки що начальство, він розпитував усіх охочих до розмови про те і про ce – про ціни і заборгованості, про місцеву владу і місцевих юродивих, про народжуваність позашлюбних дітей і смертність від нещасних випадків, про місцеві кулінарні рецепти і про специфічні хвороби, про подружні зради і сексуальні збочення, про кумирів і вампірів і взагалі про всяку всячину. Майте на увазі, юні розвідники, лише з розмов про всяку всячину можна вивідати найсокровеннішу і найпотаємнішу інформацію.

В обідню пору наш герой приходив на пошту і замовляв розмову з одним і тим же абонентом на 7 хвилин. Телефоністці Свєті стало цікаво, куди дзвонить цей командировочний з такою впертою пунктуальністю, і вона з'ясувала ганебним, проте досить поширеним для радянського – і для пострадянського – простору способом, а точніше – через підслуховування, – що він розмовляє з улюбленою мамочкою, яка щоразу педантично розпитує його, чи їв він сьогодні ріденьке, чи не болить у нього сьомий верхній зуб, чи вдягає він на ніч спальну шапочку, чи скучає він за своєю рідною мамочкою. У свою чергу люблячий син розпитував маму, що їй сьогодні снилося, і що може означати ЇЇ сон, і чи немає в неї ніяких лихих передчуттів, і чи розкладала вона сьогодні пасьянс «Наполеон», а коли так, то чи зійшовся він. Пухкенька маленька телефоністка Света з вражаючою жіночою проникливістю вирахувала, що клієнт неодружений по-справжньому, а не як усі «командировочні», тож вирішила «підкотитися» до нього, поки ця феноменальна звістка не облетіла містечко з не менш феноменальною швидкістю. Доки він виходив із кабінки, вона швидко підмалювала губи малиновою помадою і коли він розраховувався, недбало кинула фразу з виглядом смертельної втоми і вселенської нудьги:

– Ну як, ви ще не знудилися в нашій дірі? Мене вже ця провінція просто доконала!

На що молодий чоловік щиро здивувався:

– Ну що ви, панночко, я просто балдію!

Свєтині очі, і без того круглі, стали схожі на два блюдця з кофейного сервізу. Поки вона перетравлювала цю інформацію, її подруга із сусіднього віконця – худа і висока Таня – також з глибокою жіночою проникливістю зрозуміла, що недаремно ця пронира Свєтка після підслуховування розмови наквецяла губи, і недаремно стала «клеїтися» до командировочного, тож прийняла блискавичне рішення перехопити у подруги ініціативу, процокотівши з піонерською завзятістю:

– А я вважаю, що наше містечко дуже затишне й миле, а головне, – люди тут хороші…

Але командировочний уже не почув її слів, бо поспішав до виходу.

Танька з Свєткою зчепилися. Дорогі мої читачі! Ви не уявляєте навіть, а, може, навпаки – ви прекрасно собі уявляєте, яким актуальним є питання вигідного заміжжя для дівчат маленьких провінційних містечок! Знайти собі непитущого і не дуже темного жениха у провінції вкрай важко. А якщо на шляху трапляється більш-менш пристойний екземпляр чоловічої статі без штампа в паспорті, то тут боротьба йде не на життя, а на смерть.

Саме через скандал, який затіяли дві телефоністки районного телефонного вузла серед білого дня, у місті стало відомо про сімейний статус командировочного, і життя його дещо змінилося, хоча сам він і не здогадувався про причину. Так, у бібліотеці, де він ретельно вивчав місцеву пресу, – а саме міську газету «Зоря», яка раніше, очевидно, називалася «ленінською», і районну газету «Рідне поле»; – привітні бібліотекарки напоїли його чаєм з варенням з кульбабок. А готельна прибиральниця тьотя Маня пригостила його свіжими пиріжками з рисом і яєчком, які «власноруч випекла для нього» її донька Таня. «Вона така рукодільниця, і хазяєчка, і чистюля, що куди там столичним нечупарам!» Тьотя Маня насильно познайомила молодого чоловіка з червонощокою Танею. Той галантно подякував їй за пиріжки, від чого і так червонощока дівчина спалахнула, мов кімнатна квітка «огоньок», і звістка про це облетіла все містечко.

Ви, шановний читачу, певне, звернули увагу, що і телефоністку, і доньку тьоті Мані звали однаково, і, напевно, подумали: який ляпсус для автора роману! Проте кваплюся

• 1/36
• Следующая