Гра в бісер - Hesse Hermann - Страница 5

• Предыдущая
• 5/118
• Следующая

Всі священні володарі цінували в музиці ясність. Тирани Гіє і Чжоу Сін любили галасливу музику. Вони вважали гучні звуки гарними, а їхній вплив на маси цікавим. Вони прагнули нових, дивних тональностей, звуків, яких ще ніхто ніколи не чув, намагались у тому прагненні перевершити один одного і втратили міру й мету.

Причиною занепаду держави Чжоу було створення чарівної музики. Така музика хоч і п’янка, але насправді далека від сутності музики. А тому що вона далека від сутності музики, то вона й не радісна. Коли ж музика не радісна, народ ремствує і життя виходить із своєї колії. Все це буває тому, що неправильно тлумачать сутність музики І прагнуть тільки галасливих тональностей.

Через те музика в епоху, коли панував лад, була спокійна й радісна, а правління врівноважене. Музика неспокійної доби тривожна й похмура, а правління немудре. Музика держави, що починає занепадати, сентиментальна й сумна, а правлінню загрожує небезпека».

Як бачимо, слова цього китайця вказують нам досить чітко на джерела й на справжній, майже забутий сенс усякої музики. Так само як танець і будьяке інше мистецтво, музика в доісторичні часи була чарівним засобом, одним із давніх, дозволених засобів магії. Починаючи з ритму (плескання в долоні, притупування, удари паличками, первісна гра на барабані), вона була могутнім і випробуваним способом «настроювати» багатьох, масу на один лад, надавати подихові, серцям і душевному станові людей одного ритму, надихати їх на виклик і заклинання вічних сил, на танець, на змагання, на воєнний похід, на священнодію. І цей первісний, чистий, могутній сенс, сенс чарів, музика зберегла багато довше, ніж інші мистецтва, — досить тільки згадати численні вислови істориків і поетів про музику, починаючи від стародавніх греків і кінчаючи Гете з його «Новелою». Практично марш і танець ніколи не втрачали свого значення. Але вернімося до нашої основної теми.

Про початок Гри в бісер ми розповімо коротко і тільки найважливіше. Виникла вона, здається, одночасно в Німеччині і в Англії, і в обох країнах як вид музичних вправ для вузького кола музикознавців і музикантів, що викладали й навчалися на нових семінарах з теорії музики, Порівнювати початковий стан Гри з пізнішим і теперішнім — те саме, що порівнювати нотний рукопис 15року та його примітивні нотні знаки, між якими ще навіть немає тактових рисок, з партитурою вісімнадцятого або й дев’ятнадцятого сторіччя та з її безліччю складних позначок динаміки, темпу, фразування тощо, які не раз роблять друкування тих партитур тяжкою технічною проблемою.

Спершу Гра була тільки дотепною вправою пам’яті і здатності до музичних комбінацій, поширеною серед студентів і музикантів; грали в неї, як уже сказано, і в Англії, і в Німеччині ще до того, як тут, у Кельнській вищій музичній школі, вона була винайдена й дістала свою назву, що нею послуговується стільки поколінь, хоч насправді Гра вже віддавна не має нічого спільного з бісером, тобто скляними намистинками. Тими скляними намистинками винахідник Гри Бастіан Перро з Кальва,[9] трохи дивакуватий, але розумний, товариський, людяний теоретик музики, користувався замість літер, цифр, нот та інших графічних знаків. Перро — до речі, він залишив нам також трактат «Розквіт і занепад контрапункту» — застав уже на кельнському семінарі досить докладно опрацьований метод Гри: один з учасників її називав скороченими формулами своєї дисципліни якийсь мотив чи початок класичної композиції, а другий мав або продовжити названу річ, або, ще краще, відповісти у вищій чи нижчій тональності, висунути контрастну антитему і так далі. Десь такі вправи пам’яті й імпровізаційного хисту (хоч виконувані не теоретично, у формулах, а практично, на клавесині, лютні, флейті або голосом) були, мабуть, поширені серед тих, хто пильно вивчав музику й контрапункт, ще за часів Шютца, Пахельбеля і Баха. Бастіан Перро, аматор всіляких ремесел, який власноручно змайстрував кілька роялів і клавікордів за взірцями давніх майстрів, який, певне, належав до Братства мандрівників на Схід і про якого кажуть, начебто він умів грати на скрипці так, як від 18року не вміє вже ніхто: вигнутим смичком, з ручним регулюванням натягу волосіні, — той Перро, взявши за зразок наївну дитячу рахівницю, зробив рамку, натягнув на неї кілька десятків дротин, а на них понанизував скляні намистини різного розміру, форми й кольору. Дротини відповідали лініям, намистини — значенню нот і так далі; таким способом Перро відтворював намистинами фрази з відомих музичних творів або свої власні теми, міняв, транспонував, розвивав їх, перетворював і протиставляв одну одній. З технічного погляду це була забавка, але вона сподобалась учням, її почали наслідувати, мода на неї перекинулась і в Англію. Якийсь час ця музична вправагра існувала в такому примітивно милому вигляді. І, як не раз буває, важливий винахід, що йому судилося довге життя, дістав назву від скороминущої дрібнички. Те, в що обернулася згодом гра відвідувачів семінару й нанизані на дротини намистинки Перро, і досі всюди зветься Грою в бісер.

За якихось два чи три десятиріччя Гра, здається, втратила свою популярність серед студентів, що вивчали музику, зате здобула її серед математиків, і довгий час характерною рисою Гри було те, що її завжди переймали, використовували й розвивали далі науки, які саме переживали свій особливий розквіт чи відродження. У математиків Гра набула великої гнучкості, здатності переходити в творчість і навіть певного усвідомлення себе самої та своїх можливостей — і все це відбувалося рівнобіжно з загальним розвитком культурного самоусвідомлення, що на той час пережило велику кризу і, як пише Пліній Цігенгальс, «зі скромною гордістю змирилося зі своїм призначенням — належати до пізньої культури, яка приблизно відповідає пізній античності, добі александрійського еллінізму».

Так каже Цігенгальс. Ми ж спробуємо тепер закінчити свій короткий нарис Гри в бісер. Отже, коли Гра перейшла з музичних семінарів на математичні (цей перехід у Франції та Англії відбувся, мабуть, ще швидше, ніж у Німеччині), то була вже така розвинута, що особливими знаками й скороченнями могла відтворювати математичні процеси; майстри, розвиваючи далі ті знаки й скорочення, послуговувалися в своїй грі абстрактними формулами, виконували один перед одним ряди розв’язань і варіантів рівнянь із своїх дисциплін. Ця математичноастрономічна гра формулами вимагала великої уважності, пильності й зосередженості, серед математиків уже тоді репутація доброго гравця в бісер важила дуже багато — не менше, ніж репутація доброго математика.

Майже всі науки в різний час переймали Гру й наслідували її, тобто застосовували її в своїй сфері, що особливо засвідчено в класичній філології і в логіці. Аналітичний розгляд музичних значень призвів до того, що музичні фрази вдалося вкласти у фізичноматематичні формули. Трохи згодом за цим методом почала працювати й філологія, позначаючи мовні структури так само, як фізика позначає процеси, що відбуваються в природі, потім на цей шлях стали й образотворчі мистецтва, де архітектура давно вже була тісно пов’язана з математикою. Серед отриманих таким чином абстрактних формул виявлялися все нові взаємозв’язки, аналогії і відповідності. Кожна наука пристосовувала до своїх потреб Гру в бісер, створювала для цієї мети свою мову Гри, що складалася з формул, скорочень і різних варіантів їхніх комбінацій, серед еліти інтелектуальної молоді була популярна Гра рядами й діалогами формул. Гра була не тільки вправою і не тільки відпочинком, а й згустком почуття дисципліни духу. Особливо відзначилися в Грі математики своєю аскетичною і воднораз спортивною віртуозністю та суворістю форми; вони мали від Гри велике задоволення, що неабияк допомагало їм уже тоді твердо відмовитись від світових насолод і прагнень. Гра в бісер мала велике значення для остаточного подолання фейлетону і для відродження чистої втіхи від гранично точних вправ інтелекту, якій ми завдячуємо виникнення нової дисципліни духу, суворої, як у ченців. Світ перемінився. Духовне життя доби фейлетону можна порівняти з виродженою рослиною, що змарнувала всі свої соки на гіпертрофований ріст, а наступні спроби виправити становище — зі спробою зрізати ту рослину при самому корені. Юнаки, що хотіли тепер присвятити себе інтелектуальним студіям, розуміли вже ці студії не як збирання вершечків по вищих учбових закладах, де відомі й велемовні, але позбавлені давнього авторитету професори годували їх рештками того, що колись називалось вищою освітою; тепер їм доводилося вчитись так само завзято, як колись інженерам у політехнічних школах, а може, й ще завзятіше, ще методичніше, їм треба було підійматися стрімкою дорогою знань, треба було вичистити й вигострити свою думку на математичних дисциплінах і на схоластичних вправах за Арістотелем, а крім того, навчитися цілком відмовлятись від усіх тих благ, що раніше були такі бажані для багатьох поколінь учених: від швидкого й легкого заробітку, від слави й громадської шани, від хвали в газетах, від шлюбів з дочками банкірів і фабрикантів, від розніженості й розкошів. Письменники з високими тиражами, Нобелівськими преміями й чудовими віллами за містом, славетні лікарі, обвішані орденами, зі служниками в лівреях, академіки з багатими дружинами й розкішними салонами, хіміки з посадами в радах нагляду промислових підприємств, філософи, що володіли фабриками фейлетону й читали запальні лекції в переповнених залах, збираючи оплески й букети, — всі ці постаті зникли і більше не з’являлися в нашому житті. Щоправда, й нині ще є чимало здібних юнаків, які заздрять цим людям і хотіли б їх наслідувати, проте шлях до громадського визнання, багатства, слави й розкошів веде тепер не через аудиторії, семінари й докторські дисертації: інтелектуальні професії пережили глибокий занепад, збанкрутували в очах світу, зате знов здобули покутнофанатичну відданість духові. Тим талантам, що більше прагнули блиску й добробуту, довелось відвернутися від набридлої їм духовності й шукати фаху, який міг їм забезпечити сите життя й високі заробітки.

• Предыдущая
• 5/118
• Следующая