Стріла Часу - Бердник Олесь Павлович - Страница 53

• Предыдущая
• 53/60
• Следующая

— А той апарат? — запитала Барбара, ніжно проводячи пальцями по скроні Василя. — Де він? Чи знайшли його? Адже він миттєво переборював простір і час на будь-які відстані?..

— Так, — відповів Горовий. — Але тоді його не знайшли… А якби навіть знайшли, не змогли б використати… Ми нічого не знаємо про принцип роботи їхніх автоматів. Я пам’ятаю, Народжений Небом розповідав нам, що в них кібернетичні машини побудовані на принципі механічної біології…

— Послухай, Орраа, — раптом пожвавилась Лаамоо. її довге волосся заблищало густою синявою в світлі лампи, в зіницях блиснули мерехтливі вогники. — А чи не допоможе нам сховище Абоо?

— Абоо? — перепитав Орраа. Він трохи помовчав і тривожно, радісно сказав: — Можливо… В тебе чудова пам’ять, Лаамоо. Я теж тепер згадую, там мусять бути роботи з теорії часу…

— Що таке Абоо? — зацікавився Василь.

— Абоо — старовинне слово. Воно означає — колодязь мудрості. Тисячоліття тому, коли наші предки переходили жити в печери, Рада Вчених постановила: енергію розуму спрямовувати тільки на практичні, необхідні потреби людей. Всі теоретичні роботи, навіть найцікавіші, консервували в сховищі Абоо — велетенському підземеллі, адресуючи їх майбутнім поколінням. Так було до того часу, доки ми не перебралися в систему Сонця. Але тепер настав час переоцінки! Пора повернутися до давно забутих теорій, серед яких, безумовно, є багато цінних…

— А при чому тут проблема часу, наша розмова? — нетерпляче запитав Гнатенко.

— Я пригадую — Лаамоо теж знає про це, — що в Абоо, серед інших праць, є праці видатного вченого минулого Каарраа. І саме з питань теорії часу… Може, це допоможе нам! Адже ми стоїмо на порозі великої тайни, треба тільки відімкнути двері!

— Правильно! — радісно підхопив Василь, простягаючи руку Орраа через стіл. Орраа міцно потиснув її. — У нас є чим відімкнути ці двері. Аби тільки побачити їх, намацати…

— Що ж, — з надією озвався Леонід, — веди нас, Орраа, в підземелля Абоо. Адже ми приземляємося спочатку на Наа?..

Василь мовчки хитнув головою. Потім він схвильовано підійшов до ілюмінатора, поглянув у моторошну глибінь, повернувся до товаришів. Його постать чорним силуетом вирізнялася на тлі зоряного неба.

— Треба вірити, друзі, — прошепотів Горовий. — Хай це стане нашим завданням, нашою метою, нашим диханням…

— Е-е, Василю, — раптом порушив чари цієї миті Діжа, — але ми забуваємо про основне… Якщо не пощастить знайти ту кулю, на якій ми прибули до Землі, ми не дізнаємося ніколи, в якому напрямі летіти! Там, в кулі, напевне, є програма… А без неї наш задум — фікція!

— Ти правий, — сердито відповів Василь. — Але ж проникнути в таємницю часу треба не тільки заради польоту в систему Великого Покровителя…

— Згоден! — підняв руки Діжа. — Здаюсь!.. Космонавти засміялися, шумно висловлюючи своє задоволення розмовою.

— А тепер спати, друзі! — наказав Василь. — Залишаються чергувати я і Діжа! Скоро гальмування…

— Рятуйте мене, бідолашного, — благально склав руки на грудях Діжа. — Це він мені мстить за те, що я йому в двадцятому сторіччі ставив двійки! Завжди призначає на найвідповідальніші чергування!

— Нічого, витерпиш, — засміявся Василь. — Леоніда теж доведеться розбудити раніше. Встановимо зв’язок із Землею. Хай Конгрес починає розшуки загубленого на Гімалаях корабля…

Спіральна дорога, описуючи навкруги шахти Абоо кола по двадцять кілометрів у діаметрі, опускалася все нижче і нижче. Схожа на прозору краплю машина везла космонавтів до великого сховища, де у книгах, фільмах, магнітних і оптичних записах дрімали сміливі і наївні, шалені і грандіозні, фантастичні і далекоглядні ідеї минулих поколінь.

Машина зупинилася на широкій овальній площі, залитій туманним світлом. У чорній, базальтовій стіні вирізнялися прозорі двері. За ними повільно колихалися попелясті тіні.

— Приїхали, — тихо сказав Орраа.

— Нас ніхто не зустріне? — запитав Василь.

Орраа мовчки натиснув кнопку на пульті машини. Під куполом площі оглушливо заревла сирена.

Двері безшумно розчинилися. В проході, освітленому приємним синюватим промінням, з’явився чоловік — худий, лисий, з жовтим похмурим обличчям. Чорне широке вбрання звисало з кістлявих плечей, шия тонула в м’якому голубому шарфі.

— Що це за дух? — жартівливо обізвався Діжа. — Чи не потрапили ми в пекло?

— Оо! — сказав Орраа. — Це Оо — завідуючий сховищем Абоо.

Чоловік рушив назустріч космонавтам. В його очах з’явився вираз зацікавлення.

— Хто ви? — почувся скрипучий голос. — Давненько вже ніхто не турбував мене… Це, я бачу, гості… А хто ти, житель Наа?

— Орраа, син Боораа.

— Знав твого батька, — скупо відповів Оо. — Відомий вчений. Так чого ж ти хочеш, син Боораа, в колодязі мудрості?

— Пора штурмувати час, Оо, — схвильовано сказав Орраа. — Ми прийшли до тебе, щоб розшукати ідеї Каарраа. Може, вони допоможуть нам!..

Очі Оо затеплилися вогниками радості. Він широко простер руки і, приховуючи за сухими словами радість, промовив:

— Абоо жде вас. Ідіть. Шукайте. Тут спить найбільша енергія — енергія розуму. Хто зуміє, той пробудить її.

Гамуючи подих, космонавти йшли мимо численних стендів і металевих сховищ. За прозорими стінами видно було якісь циліндри, матові коробки, стовпці законсервованих древніх книг, обриси демонстраційних апаратів. Оо привів друзів до невеликої затишної кімнати, де не було нічого, крім десятка глибоких крісел і керівного пульта.

Оо жестом запросив гостей сідати, сам підійшов до пульта.

— Каарраа, — пробурмотів Оо. — Друге тисячоліття до Свята Нового Сонця. Передостанні роки. Важко точно знайти… Доведеться переглянути дуже багато матеріалів…

— Хоч і кілька років. Ми готові, — палко сказав Василь.

— Не так багато, — тепло всміхнувся Оо. — Не так багато, друже з планети Земля.

Він щось увімкнув на пульті. На довгому, сріблястому екрані поповзли якісь значки, символи, шифри. В кімнаті стояла мертва тиша. її порушувало тільки схвильоване дихання семи космонавтів та сухе клацання автоматів.

І ось сяйво на екрані згасло. Оо уважно подивився сріблясту стрічку, зморшки на його високому чолі розійшлися.

— Каарраа, — урочисто сказав він, — у сто двадцять третьому секторі останнього сторіччя другого тисячоліття. Третій відділ. Там двадцять елементів запису. Тільки двадцять, — всміхнувся до Василя Оо. — Отже, не роки, а один день… кілька годин…

Друзі радісно переглянулися. Вони боялися навіть говорити, щоб не розвіяти таємниці підземелля, вони боялися, що омріяне перетвориться в сон… Але ні! Ось похмурий Оо бере шифр і прямує до дверей…

— Зачекайте мене. Тут автоматизації нема, доведеться йти розшукувати потрібний відділ…

Минуло півгодини. Нерви космонавтів напружилися до краю. Вони не зводили погляду з дверей, за якими зник Оо, ніби гіпнотизуючи їх. Нарешті завідуючий Абоо повернувся. Він приніс чорний невеликий ящик, поклав його на пульт.

— Сідайте ближче, — тихо сказав Оо. — Будемо слухати. Люди Землі знають мову Наа?

Василь ствердно хитнув головою. Оо відкрив ящик і, витягнувши звідти перший циліндр, заклав його в заглибину на пульті. З отвору гучномовця почулося шипіння, потім високий, дзвінкий голос:

— Дослідження минулих геологічних епох…

— Не треба, — попросив Орраа. — Це поки що нас не цікавить.

Оо мовчки зупинив автомат. Циліндр перейшов знову в коробку, на своє місце.

— Чи є сенс у бутті? — похмурим голосом запитав другий циліндр. Всі присутні засміялися. Навіть Оо не втримався від посмішки.

— Саме буття відповідає на це запитання, — весело озвалася Барбара. — Взагалі, правильно зробили предки, що заховали в підземелля такі ідеї. Я б зовсім їх знищила…

— Це невірно, — похитав головою Оо, закладаючи третій циліндр. — Навіть песимістичні та реакційні ідеї часто допомагають осмислити щось корисне, зрозуміти важливе, потрібне…

Знову почувся голос гучномовця. Присутні здригнулися. Тихе запитання: «Урра авва тез?» — «Куди плине час?» — хльоснуло по напружених нервах космонавтів.

• Предыдущая
• 53/60
• Следующая