Стріла Часу - Бердник Олесь Павлович - Страница 41

• Предыдущая
• 41/60
• Следующая

— Ти задоволена, дівчинко?

— О так, шеф! Я безумно рада!..

— Звичайно! Але я повинен зіпсувати тобі настрій! Обличчя Барбари витягнулося, криловидні брови зметнулися вгору.

— Коротко кажучи, — вів далі Герд, — твій тріумф не вартий виїденого яйця!

— Не розумію, — нахмурилася дівчина. — Не мучте мене, говоріть прямо!

— Твій супротивник, Василь Горовий…

— Горовий! — спалахнула дівчина. — Що ж Горовий?.. Шеф пильно подивився на неї і різко закінчив:

— Він обігнав тебе!

— Не може бути! Адже радянські кораблі два місяці тому проводили наукові досліди на Нептуні. Наскільки мені відомо, Горовий не був на Плутоні!..

— Так, не був, наївна дівчинко! Річ у тім, що він летить в іншу систему, до Альфи і Бети Центавра!..

Барбара від несподіванки аж захлинулася, підвелася з крісла, потім знову сіла. Обличчя її посіріло, пальці судорожно стискувалися.

— До… Центавра? Не може бути! Як? А ми навіть не знали про підготовку? Ні, ні! Ви обманюєте мене!

— Весь світ гримить про це! Дивися!

Темні штори опустились на вікна. Стало темно. Серед пітьми загорівся екран.

— Я продемонструю тобі запис сьогоднішніх передач, — почувся голос Герда. — Дивись, милуйся!

На екрані з’явилося зображення земної кулі, а на ній блискавичні написи, що загоралися і згасали в такт зі стрімкою, бравурною музикою:

Сила гравітації поставлена на службу людині!

Зорельот Горового досягне субпроменевої швидкості!

Подвиг «Космічної Дівчини» блідне перед тріумфом радянської науки!

Горовий сподівається зустріти в планетній системі Центавра розумних істот!

— Досить! — крикнула Барбара.

Екран згас. В кімнату знову полилося блідо-зелене світло дня, зм’якшене густими вітами пальм.

— І ми нічого не можемо протиставити їм? — гнівно крикнула дівчина, люто дивлячись на шефа. — Де були ви, шеф? Скільки разів я говорила вам і вашим конструкторам про міжзоряні перельоти, але ви знали тільки одне — зиск, зиск! І ось тепер маєте: престиж Америки безнадійно впав, він розчавлений!

Герд задоволено розсміявся, потер долоні, присунувся ближче до столу. Міцно потиснув руку дівчини.

— Ось тепер я пізнаю космічну дівчину! Браво! І щоб не мучити тебе більше — відкрию сюрприз! Ми не дамо Горовому вилетіти першим!

— Що таке? — заїкнулася дівчина. — Я нічого не розумію!

— А ось що… Дивися!

Герд висмикнув з шухляди велику фотографію, кинув її на стіл.

Барбара поглянула на неї, сплеснула руками.

— Який красунь! Що це?

На фотографії був зображений один з другорядних космопортів Герда. Посеред поля стояв гігантський зорельот дивної конструкції. Від основного корпуса в трьох напрямах відходили товстелезні труби, які закінчувалися рефлекторами до десяти метрів у діаметрі. На срібній поверхні корабля чорнів напис: СІРІУС-1.

— Ось що ми протиставимо Горовому! — урочисто сказав Герд. — Вони побудували гравітаційний корабель, а в нас — інший принцип.

— Який же, шеф?

— Анігіляція!

— Вам пощастило створити достатню кількість антиречовини?

— Еге ж! І в цьому твоя велика заслуга, дівчинко! Іоній, який ти розшукала, основа всього!

— Шеф, я вмру від щастя! Значить, на «Сіріусі» можна вилетіти до зірок!

— Я для цього й забрав тебе з космопорту, радість моя! їдь до мами, а потім до корабля. На ознайомлення з ним даю три дні.

— Як? Ви хочете, щоб я так скоро вилетіла? Горовий стартує через чотири дні!

— А ти через три! — різко сказав Герд.

— Ні, це неможливо… — Дівчина розгублено кліпнула повіками. — Це авантюра!

— Ти ж сама сказала: престиж Америки!

Барбара ступила кілька кроків до вікна, подивилася в далечінь. В пам’яті випливло обличчя Горового, його сірі, блискучі очі, білявий вихор волосся. Знову лунають у вухах його іронічні слова: «Космос — не рекламний щит!»

Барбара різко повернулася до шефа, рішуче стріпнула золотим волоссям.

— Я згодна, шеф! Лечу!

— О дівчинко моя! Іншої відповіді я й не чекав від тебе!

— Ми летимо теж в систему Центавра?

— О ні! — торжествуюче засміявся Герд. — Ми переплюнемо Горового! Наш корабель полетить до Сиріуса! Виправдає свою назву!..

— Але ж це вдвічі дальше!

— Пусте! Ти ще молода. На Землі мине вісімнадцять років, а тобі буде всього тридцять. Отже, готуйся! Маршрути, розрахунки — все готово.

Герд замовк на півслові. На столі загорівся червоний сигнал телевізора. З’явилися цифри.

— Шифр Всесвітнього Конгресу Науки. Європа, Прага, — прошепотів шеф. — Що б це могло значити?

На екрані виник чоловік. Його очі пильно вгляділися в обличчя Герда, потім перескочили на Барбару.

— Здрастуйте, шеф.

— Хелло, Бірс! Що трапилося?

— Відбулося надзвичайне засідання Конгресу. Ультрасенсаційне повідомлення!

— Говоріть!

— Рішення засекречене. Я бачу сторонніх. Перемкніть апарат на сусідню кімнату.

— Гаразд.

Герд розвів руками, вимкнув телевізофон.

— Одну хвилиночку зажди. Пробач.

Він швидко вийшов до сусідньої кімнати. Барбара, заінтригована несподіваним втручанням Бірса — депутата Академії Герда в Конгресі Науки, напружено роздумувала над причиною такої поспішності. Може, щось трапилося з екіпажем Горового? Може, змінилися плани комуністичних вчених?

Герд повернувся через п’ять хвилин. Барбара підвелася йому назустріч і здивувалася. Обличчя шефа набуло дивного виразу. Він ніби не бачив нічого навколо, він дивився десь в неіснуючий світ. Підійшовши до вікна, Герд завмер і щось шепотів собі під ніс.

Барбара знизала плечима. Що там таке він почув?

Та ось Герд обернувся, поглянув на дівчину. В його очах з’явився свідомий вираз.

— Ага! Ти чекаєш? Ну-ну, я слухаю!..

— Це я вас слухаю! — здивувалася Барбара.

— Так, так! Я й забув. Але ось що, дівчинко! Плани рішуче міняються. Ти не полетиш до Сиріуса!..

— Чому? — скрикнула дівчина. — А Горовий?

— Сподіваюсь, що й Горовий не полетить! — запевнив шеф.

— Що ж таке? Можу я знати?

— Дуже скоро всі дізнаються про це. А поки що не можу нічого додати!

Барбара дивувалася все більше й більше.

— Що ж мені робити?

— Їдь до мами. Лети в космопорт. Знайомся з кораблем. Твоє мистецтво пілота може незабаром знадобитися. Ще й дуже! Змагання з Горовим одміняється… Але починається інше змагання, дівчинко! Тут вже не престиж Америки! Тут на карті — доля Землі!..

Через два дні після згаданих подій потужні радіостанції і телестудії Герда звернулися до всіх народів світу з коротким, але енергійним посланням. Те ж саме повідомлення було надруковане на перших сторінках газет величезними буквами:

«Люди! Два дні тому відбулося надзвичайне засідання Всесвітнього Конгресу Науки! Президент Конгресу повідомив делегатам про страшну загрозу, яка нависла над землею! Наша планета має зустрітися з іншим небесним тілом, що загрожує всесвітньою катастрофою. В той час, коли потрібно шукати шляхи для рятунку, конгрес вирішив замовчати страшну звістку. Народи хочуть ясної і правдивої відповіді на запитання: Яка доля чекає світ?»

Страх охопив Землю. На ім’я Президента Конгресу полетіло безліч телеграм і радіограм з запитаннями, з вимогою дати вичерпну відповідь на обвинувачення Герда.

Минуло ще три дні. Навколо Землі облетіло заспокійливе повідомлення: Президент Всесвітнього Конгресу Науки виступить по радіо і телебаченню із зверненням до всього світу. Мільйони людей зібралися в той день біля гучномовців на вулицях, біля телевізорів, біля домашніх радіоприймачів. На екранах з’явилося обличчя Президента — спокійне, впевнене. Почувся чіткий голос, який слухала вся Земля.

— Жителі планети! Люди Землі! Порушуючи постанову Всесвітнього Конгресу Науки, деякі радіостанції розповсюдили серед народів Землі панічне повідомлення. Засуджуючи цей недостойний вчинок, Всесвітній Конгрес Науки вирішив інформувати всіх людей про справжній стан речей, щоб уникнути небажаних чуток!

• Предыдущая
• 41/60
• Следующая