Выбери любимый жанр

Оранжеве серце - Михановский Владимир Наумович - Страница 7


Изменить размер шрифта:

7

Розповідає автор

Маленький загін вийшов із «шлюпки» і ступив – уперше за три роки – на твердий грунт. Твердим, до речі, назвати його можна було умовно. Густо-брунатний, пругкий, він угинався під ногами, як гума. Мандрівники напочатку ступали обережно, однак із часом посміливішали.

Це був світ без кутів і різких ліній. Віддалік мріли гірські пасма; їхні вершини губилися в низьких швидкоплинних хмарах. Але найбільше вражало те, що й далекі гори, і валуни, розкидані окіл, і численні яруги – все відзначалося геометричною правильністю ліній. Окрім того, в цьому химерному світі не було нічого твердого. Все тією чи іншою мірою пружинило, вгиналось, а відтак знову набувало своєї попередньої форми.

– М’який світ, – зауважив Стафо.

Минуло вже з півгодини. Мандрівники відійшли од «шлюпки» на добрячу відстань. Гострий ніс «Метелика» бовванів удалині, між гладеньких коричневих пагорбів. Досі не було виявлено ніяких ознак життя. І нічого схожою на рослинність. Ніде ні деревцяти, ні кущика, ні билиночки. Довкола – самі гори. Вони громадяться одна на одну, заступають обрій.

– Ми повинні обстежити плато, – сказав Уго. – Спробуєм досягти його кордонів. Куличенко й Сегеді, ви вернетесь на «Метелик». Зберете й дослідите взірці гірських порід. А ми зі Стафо підем до оранжевої межі. Весь час підтримуватимемо радіозв’язок. І навіть якщо… – Паччарді помовчав, – якщо від нас не будуть надходити ніякі сигнали, все одно хай ваш передавач працює безперервно. Про всяк випадок ви будете правити нам за маяк. Зрозуміло?

Марійка хотіла щось відповісти, але прикусила язика під суворим поглядом Стафо.

– Ви, будь ласка, вертайте щонайшвидше, – попрохала вона якось зовсім по-домашньому.

Паччарді й Стафо рушили в дорогу. Незважаючи на те, що місцевість була пересічена, вони йшли легко, без утоми. По-перше, сила ваги була тут майже вдвічі менша проти земної. По-друге, грунт приємно пружинив під ногами, мовби відштовхуючи мандрівників. Ішли мовчки. Незабаром ракета зникла за горбами.

За підрахунками Стафо, позаду лишився вже добрячий шмат дороги. «Не завадило б відпочити», – подумав він і скоса позирнув на Паччарді. Високий Уго йшов легко, невимушено. «А він же набагато старший від мене», – засоромився Стафо. Подеколи Паччарді зупинявсь, пильно звіряв маршрут із фото-картою, зробленою ще в повітрі з борту шлюпки, і знову крокував уперед.

Стафо почав накульгувати – давався взнаки давній перелом ноги. Збільшивши подачу кисню, він, аби не виказати болю, намагався йти якомога рівніше. їдкий піт заливав під шоломом лице, було душно і втомливо.

Поступово обриси горбів змінились. Якщо раніше довколишні пагорби поспіль були пологі, то тепер дедалі частіше траплялися між них круті.

Аж ось Паччарді й Стафо забрели в ліс, де замість дерев стояли якісь тонкі з гострими верхівками стовпи. Дивовижний ліс! Ні листя, ні птахів, ні затінку. Самі піки й тиша. Температура повітря помітно підвищилась. А до оранжевого кордону, як сигналізував про це локатор, було ще далеко.

– Передихнемо, – раптом запропонував Паччарді.

Він присів на валуні. А Стафо примостивсь у сідловині між двома химерними піками. Тільки тепер мандрівники відчули голод. За кілька хвилин вони з’їли по плитці хлорели. Після цього Паччарді заходився наносити на фотокарту маршрут, а Стафо закуняв. Поринувши в роботу, Паччарді не помітив, як до його друга підкрадається біда. Випадково підвівши голову, він мало не отетерів з подиву: верхівки двох піків над головою Стафо злилися. Ще мить – і вони замкнуть свого довірливого гостя у фатальне кільце. Скочивши на ноги, Паччарді кинувся до Стафо й шарпнув його на себе.

– Що, що таке? – мало не падаючи, вигукнув Стафо.

Замість відповіді Уго кивнув на скелі. Вони майже з’єдналися. Тільки вузенька щілина, в якій застряла сумка з інструментами, зяяла, мов паща страхітливої потвори. Стафо спробував висмикнути сумку. Але даремне. За мить піки ковтнули її.

– Ну й дивовижа! – прошепотів Стафо.

Він підійшов до піка, обережно помацав його. Пік як пік. Нічим не відрізняється од своїх сусідів. А тим часом…

Пославши радіограму, Паччарді й Стафо помандрували далі.

Тільки дві години тому вони розлучилися з Марійкою і Лайошем, але Стафо здавалося, що минула ціла вічність. Коли раптом крізь громаддя скель замигтіли оранжеві хвилі.

Мандрівники прискорили крок і вийшли на узбережжя.

Берег був стрімкий. Паччарді і Стафо дійшли до самісінького краю. Глибоко внизу, пойняті серпанком, хлюпали оранжеві хвилі. Ні, не хлюпали. Вони химерно перебігали з місця на місце, наскакуючи одна на одну і тут же кидаючись урозтіч. В повітрі зависав шерхіт і якийсь віддалений гомін.

– Як у час льодоходу, – промовив Уго.

– Ось де порибалити б, – пожартував Стафо. – Такої риби, як тут, мабуть, не зустрінеш ніде.

Швидко нагнувшись, він схопив невеличкого пругкого крем’яха і, розмахнувшись, шпурнув його далеко в море. Крем’ях кілька разів підскочив над поверхнею, щоразу підстрибуючи вище та вище і наближаючись при цьому назад до берега. Аж раптом із морських надр вихопився гнучкий оранжевий язик – і крем’яха наче корова злизала.

Стафо хотів був повторити свій дослід. Але Паччарді застеріг:

– Постривай-но. Не так тут усе просто. Ми повинні розгадати оранжеву загадку. Можливо, саме на цій планеті людство дістане нове джерело чудодійної енергії… Треба спуститись до моря.

Морський простір здавався спокійним, безтурботним. Він ніби кликав до себе космічних мандрівників.

Але дістатися до нього було не так-то просто. Для цього Паччарді й Стафо мали подолати урвище метрів п’ятнадцять заввишки.

Стафо дістав із рюкзака трос, один кінець його міцно прив’язав до скелястого виступу, а на другому зробив петлю.

Першим став спускатись Паччарді. Широко розставивши ноги і відкинувшись назад, Стафо обережно попускав трос, на якому через рівні проміжки були потовщення. Аж ось у навушниках шлемофона почулося притишене «стій»! Це означало, що Паччарді досяг моря. Слідом за другом спустився і Стафо.

Тепер вони стояли на вузенькій, метрів зо два завширшки прибережній смужці. Побіля їхніх ніг хлюпали вогненного кольору хвилі. Стафо дістав градусник.

– Температура моря дорівнює температурі людського тіла, – сказав він.

Перш ніж братися за дальші дослідження, Паччарді вирішив передати радіограму. Та здійснити свій намір йому не пощастило. Передачу буквально затопив хаос перешкод. Довкола вирувала шалена, страшна своєю німотою магнітна буря.

– Що сталося? – запитав Стафо.

– Ми відрізані. Будем сподіватися, що перешкоди тимчасові.

Паччарді й Стафо здалося, ніби руді хвилі здіймаються вище побіля того місця, де вони стоять. Спочатку космонавти думали, що це оптична омана. Та ступивши кілька кроків уздовж берега, вони переконались: високі хвилі котять слідом за ними, ніби відгороджуючи їх од моря. Раптом між хвиль зринуло кілька довгих гнучких язиків, таких як той, що, виник, коли Стафо шпурнув у море крем’яха. Вони то падали, то здіймалися знов. Але кожен, здавалось, хилиться в їхній бік.

– Ми хай там що повинні взяти оранжевої речовини для аналізу. Можливо, в цьому світі криються ще невідомі нам форми життя, – сказав Паччарді.

На щастя, у сумці, що її ковтнула гора, була тільки частина геологічних інструментів. Платинові колби на взірці гірських порід і рідини лежали в рюкзаку Уго.

– Як на мене, спочатку слід узяти на пробу прибережну речовину, – сказав Стафо.

Паччарді згодився.

Кілька крем’яхів вони швидко поклали в колби. Але далі діло пішло куди гірше. Від м’якого, пружного, здавалося б, податливого прибережного грунту ніяк не щастило відділити ані найменшого шматочка. Гострий, наче бритва, алмазний свідер виявився безсилий. Грунт прогинавсь, і на цьому все кінчалося.

– Вперше зустрічаю таке величезне міжмолекулярне зчеплення, – сказав Уго. Після кількох марних намагань узяти пробу він випроставсь, перевів подих.

7
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело